Проблема шкільної тривожності в сучасній школі
Зміст
Введення
I . Теоретичні основи поняття шкільної тривожності
2. Поняття тривожності в вітчизняній і зарубіжній психології
3. Проблема шкільної тривожності в психології
Висновок
Література
Введення
Проблема дитячої тривожності, як основи емоційних розладів, в даний час є міждисциплінарною. Вона відноситься не тільки до області дитячої психіатрії, але і до сфері інтересів вікової, педагогічної, медичної психології. Вже сама поняття В«тривогаВ» використовується в різних значеннях, що породжує невизначеність його трактування на семантичному рівні. Тривогу розглядають і в якості минущого психічного стану, виникає під впливом стресогенних факторів Дельгадо, Мей Р, Лазарус Р , Спілберг Ч , Фрейд А, В.С. Мухіна , Хорні К.
Багато авторів : Астапова В.М, Захаров А.І, Фрейд А та багато інших переконані, що емоційні розлади у дітей не проходять безслідно, а сприяють виникненню в подальшому своєрідних особистісних характеристик, нервово-психічних і психосоматичних відхилень.
Звичайно, не тільки тривога служить причиною порушень поведінки, психічного і соціального здоров'я людини - існують і інші психологічні механізми несприятливих варіацій у розвитку особистості дитини чи підлітка. Однак велика частина проблем, з якими батьки В«важких дітейВ» звертаються до психологу і психотерапевту, більша частина явних порушень, що перешкоджають нормальному ходу навчання й виховання, у своїй основі пов'язані з емоційною нестійкістю дитини, тобто в кінцевому підсумку - з тривогою.
Педагогічна практика в даний час стикається з такою проблемою: учням по яким-або причин не комфортно в школі: одна з причин виступаюча на перше місце - це підвищена тривога у дітей. З кожним роком стає більше дітей з підвищеним рівнем тривожності. Тривожність може проявлятися в спілкуванні з однолітками, з вчителями, батьками, при перевірці знань і т.д.
Шкільна тривожність - це одна з типових проблем, з якими стикається шкільний психолог. Особливу увагу вона привертає тому, що виступає найяскравішим ознакою шкільної дезадаптації дитини, негативно впливаючи на всі сфери його життєдіяльності: не тільки на навчання, але й на спілкування, в тому числі і за межами школи, на здоров'я і загальний рівень психологічного благополуччя. Дана проблема ускладнюється тим, що досить часто в практиці шкільного життя діти з вираженою тривожністю вважаються найбільш В«зручнимиВ» для вчителів та батьків: вони завжди готують уроки, прагнуть виконувати всі вимоги педагогів, не порушують правила поведінки в школі.
Глава I. Теоретичні основи поняття В«шкільної тривожностіВ»
1.1. Поняття тривожності у вітчизняній і зарубіжній психології .
Вивченням тривожності займалися (Е.Ю.Брель, Р.В.Кісловская, Б.І.Кочубей, Е.В.Новікова, А.М.Прихожан).
Тривожність - стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторного напруги в ситуації можливої вЂ‹вЂ‹небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх. Схильність індивіда до переживання тривоги, характерна низьким порогом виникнення тривоги; один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. (Прихожан А.М.,)
У цілому тривожність - суб'єктивне прояв неблагополуччя особистості. (Психологічний словник, 2004).
Тривожність - властивість людини приходити в стан підвищеної турботи, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. (Немов Р.С., 1998).
Тривожність - як переживання невизначеною, невиразною, безоб'ектное загрози переважно уявного характеру (Імедадзе Н.В., 2003).
Тривожність - постійно або ситуативно проявляється властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях, пов'язаних або з екзаменаційними випробуваннями або з підвищеною емоційною і фізичної напруженістю, породженої причинами іншого характеру. (Р.С.Немов, 1998)
Тривожність-це специфічне переживання, яке викликається передчуттям небезпеки і загрози, частіше всього пов'язаним з власною особистістю (Б.Б.Айсмонтас, 2004).
У сучасній психології прийнято розрізняти В«тривогуВ» і В«тривожністьВ», хоча ще пів століття тому це розходження було неочевидним. Зараз подібна термінологічна диференціація характерна як для вітчизняної, так і для зарубіжної психології (Левітів Н.Д.1969; Прихожан А.М.1977, 1998; Спілберг Н.Д., 1983 і ін) і дозволяє проаналізувати це явище через категорії психічного стану і психічного властивості.
Термін В«тривожністьВ» використовується для позначення відносно стійких індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати цей стан. Ця особливість безпосередньо не проявляється в поведінці, але її рівень можна визначити виходячи з того, як часто і як інтенсивно у людини спостерігається стан тривоги. Особистість з вираженою тривожністю схильна сприймати навколишній світ як завершальний у собі небезпеку і загрозу в значно більшому ступені, ніж особистість з низьким рівнем тривожності (Спілберг Ч.Д., 1983; Ханін Ю.Л., 1976).
У цьому статусі тривожність вперше була описана З. Фрейдом (1925), який для опису «³льно витаєВ», розлитої тривожності, що є симптомом неврозу, використовував термін, що означає в буквальному перекладі В»готовність до тривогиВ» або В«Готовність у вигляді тривогиВ».
У вітчизняній психології тривожність також традиційно розглядалася як прояв неблагополуччя (В«Короткий психологічний словникВ», 1985), викликане нервово-психічними і важкими соматичними захворюваннями, або представляє собою наслідок перенесеної психічної травми.
В даний час ставлення до явища тривожності у російській психології істотно змінилося, і думки щодо цієї особистісної особливості стають менш однозначними і категоричними. Сучасний підхід до феномену тривожності грунтується на тому, що останню не слід розглядати як спочатку негативну рису особистості; вона являє собою сигнал неадекватності структури діяльності суб'єкта по відношенню до ситуації. Для кожної людини характерний свій оптимальний рівень тривожності, так звана корисна тривожність, яка є необхідною умовою розвитку особистості.
До теперішнього часу тривожність вивчається як один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. При цьому її приналежність до того чи іншого рівня психічної організації людини до цих пір залишається спірним питанням; її можна трактувати і як індивідного, і як особистісне властивість людини.
Перша точка зору належить В.С.Мерлин і його послідовникам, які аналізують тривожність як узагальнену характеристику психічної діяльності, пов'язану з інертністю нервових процесів (Мерлін В.С., 1964; Білоус В.В., 1967), тобто як психодинамічний властивість темпераменту. Трактування тривожності як особистісної властивості у чому спирається на ідеї психоаналітиків В«нової хвиліВ» (К. Хорні, Г. Саллівана та ін), згідно вона є наслідком фрустрації міжособистісної надійності з боку найближчого оточення (Прихожан А.М., 1998 і ін). Відповідно, до теперішнього моменту механізми формування тривожності залишаються невизначеними, і проблема звернення до цього психічному властивості в практиці психологічної допомоги багато в чому зводиться до того, чи є вона вродженої, генетично обумовленої рисою, або складається під впливом різних життєвих обставин. Спробу примирити ці, по суті, протилежні позиції зробила А.М.Прихожан, описала два типи тривожності (1977): - безпредметну тривожність, коли людина не може співвіднести виникають у нього переживання з конкретними об'єктами; - тривожність як схильність до очікування неблагополуччя в різних видах діяльності і спілкування.
При цьому пе...
