Педагогіка: наука і мистецтво
Зміст
Ведення. 3
1. Педагогіка як наука. 4
2. Педагогіка як мистецтво. 9
Висновок. 13
Список літератури .. 14
Введення
Слово "Педагогіка" має кілька значень. По-перше, їм позначають педагогічну науку. По-друге, є й така думка, що педагогіка - це мистецтво, і тим самим вона як би прирівнюється до практики. Іноді під педагогікою розуміють систему діяльності, яка проектується в навчальних матеріалах, методиках, рекомендаціях, установках. Така неоднозначність нерідко призводить до плутанини, породжує неясність. Останнім часом цим словом стали позначати уявлення про ті чи інші підходах до навчання, про методи і організаційних формах: педагогіка співробітництва, педагогіка розвитку, музейна педагогіка, ріскопедагогіка, педагогіка ототожнення і т.д.
Що собою являє ця наука і що вона вивчає?
Найбільш загальним чином науку визначають як сферу людської діяльності, в якій відбувається вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Діяльність у сфері науки - наукове дослідження. Це особлива форма процесу пізнання, таке систематичне і цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формуванням знань про досліджуваних об'єктах.
Педагогічна дійсність - це та частина загальної дійсності, яка включена в педагогічну діяльність. Це учень, вчитель, їх дії, методи навчання і виховання, підручники, те, що в них написано і т.д. Така діяльність може знайти відображення не тільки в науці. Наука - це лише одна форма суспільного свідомості. Дійсність може відображатися також і в буденному (Стихійно-емпіричному) процесі пізнання, і в художньо-образній формі.
1. Педагогіка як наука
загальнокультурного і смисложиттєвих (світоглядне) самовизначення особистості, а для педагога і професійне, припускає її орієнтацію в глибинних шарах тієї частини культури людства, яку складає педагогіка. Вона має тривалу історію, невіддільну від історії людства.
Свою назву педагогіка отримала від грецького слова "пайдагогос" (Пайде - дитя, гогос - веду), яке означає детоводство або дітяведеніе. У Стародавній Греції ця функція здійснювалася безпосередньо. Педагогами спочатку називалися раби, що супроводжували дітей свого пана в школу. Пізніше педагоги - це вже вільнонаймані люди, які займалися повчанням, вихованням і навчанням дітей. До речі, на Русі (XII в.) Перші вчителя отримали назву "майстри". Це були вільні люди (дячки або мирські), які у себе або вдома учнів стали навчати дітей читання, письма, молитвам або, як сказано в одному "Житії", "книги писати і учити учні грамотні хитрощі" [1, c.15].
Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів "пайдос" - дитя і "аго" - вести. У дослівному перекладі "пайдагогос" означає "детоводитель". Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який у буквальному сенсі слова брав за руку дитину свого пана і супроводжував його в школу Поступово слово "Педагогіка" стало вживатися в більш загальному сенсі для позначення мистецтва "вести дитину по життю", тобто виховувати його і навчати, спрямовувати духовне і тілесне розвиток [8, c. 14]. З часом накопичення знань призвело до виникнення особливої вЂ‹вЂ‹науки про виховання дітей Теорія очистилася від конкретних фактів, зробила необхідні узагальнення, вичленувала найбільш суттєві відносини.
Так педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей. Таке розуміння педагогіки збереглося аж до середини XX століття І тільки в останні десятиліття виникло розуміння того, що у кваліфікованому педагогічному керівництві потребують не тільки діти, але і дорослі. Найкоротше, загальне і разом із тим щодо точне визначення сучасної педагогіки наступне це наука про виховання людини. Поняття "виховання" тут вживається в самому широкому сенсі, включаючи освіту, навчання, розвиток.
Більш точно педагогіку можна визначити як науку про закономірності виховання підростаючого покоління, дорослих людей про управління їх розвитком у відповідності з потребами суспільства [4, c. 6].
Кожна наука в одному і тому ж об'єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження - ту чи іншу форму буття об'єктивного світу, ту чи іншу сторону процесу розвитку природи і суспільства. Виховання як складне, об'єктивно існуюче явище вивчається багатьма науками. Історичний матеріалізм, наприклад, розглядає виховання як приватний момент розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин; історія - як приватний момент історії класової боротьби і класової політики; психологія - у зв'язку з вивченням становлення особистості що розвивається людини. Самостійність будь-якої науки визначається, перш за все, наявністю особливого, власного предмету дослідження, наявністю такогопредмета, який спеціально не досліджується ніякої іншої наукової дисципліною.
У загальній системі наук, в загальній системі В«речей та знаньВ» педагогіка виступає як єдина наука, має своїм предметом виховання людини [5, c.9].
Вивчення всякої науки починається із з'ясування таких питань: як виникла і розвивалася ця наука, і які специфічні проблеми вона досліджує?
Справді, кожна наука має свою історію і досить певний аспект природних або суспільних явищ, вивченням яких вона займається і знання яких має велике значення для осмислення її теоретичних основ.
Відокремлення і формування педагогіки як науки були викликані до життя зростаючими потребами суспільства у створенні спеціальних навчально - виховних установ, в теоретичному осмисленні і узагальненні стихійно складається досвіду навчання та виховання підростаючих поколінь, спеціальна підготовка їх до життя. Освіта і виховання, таким чином, перетворилися на об'єктивну потребу суспільства і стали найважливішою передумовою його развития.
Ось чому на певному щаблі розвитку людського суспільства і, зокрема, в більш пізній період рабовласницького ладу, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділяться в особливу громадську функцію, тобто виникають спеціальні виховні установи, з'являються особи, професією яких стало навчання і виховання дітей. Це мало місце в багатьох стародавніх країнах, але більш-менш достовірні відомості про школи для хлопчиків дійшли до нас з Єгипту, країн Близького Сходу та античної Греції.
Треба сказати, що вже в стародавньому світі багато громадські діячі та мислителі добре усвідомлювали і вказували на величезну роль виховання, як в розвитку суспільства, так і в житті кожної людини. Наприклад, за законами Солона (між 640 і 635 - ок. 559 рр.. До н.е.) належало, щоб батько обов'язково подбав про спеціальної виучки своїх синів в тій чи іншій галузі праці. У міру розширення і ускладнення виховання спеціальна галузь теоретичних знань, що відносяться до виховної діяльності, стала розроблятися більш інтенсивно. Ця галузь знання, як втім, і знання в інших сферах життя і виробництва, спочатку розроблялася в надрах філософії. Вже в працях давньогрецьких філософів - Геракліта (530-470 рр.. до н.е.), Демокрита (+460-нач.IV в. до н.е.), Сократа (469-399 рр.. До н.е.), Платона (427-347 рр.. До н.е.), Аристотеля (384-322 рр.. До н.е.) і ін - містилося чимало глибоких думок з питань виховання [10, c.23]. З античної Греції веде своє походження термін В«педагогікаВ», який закріпився в як назви науки про виховання. Як же це сталося?
У Древній Греції педагогами називалися раби, яким аристократи доручали доглядати за своїми дітьми, супроводжувати їх до школи та зі школи, нести навчальні приналежності, а також здійснювати з ними прогулянки. Грецьке слово В«пейдагогосВ» (Пейд - дитина, гогос - вести) позначає В«виховникомВ». В подальшому педагогами стали називати спеціально підготовлених людей, які займалися навчанням і вихованням дітей і для яких педагогічн...
