Федеральне агентство з утворення
ГОУВПО В«Марійський державний університет В»
Кафедра педагогіки початкової освіти
Контрольна робота з соціалізації особистості
на тему:
В«Основні компоненти педагогічної характеристики соціалізації школяра В»
Виконала:
студентка ФНК з/о 51 групи
Н.В. Корнєва
Перевірила: Головіна М.М.
Йошкар-Ола, 2010
Зміст
1. Компоненти педагогічної характеристики процесу соціалізації
2. Педагогічна сутність процесу соціалізації
3. Функція засобів соціалізації
Висновок
Джерело використовуваної літератури
1. Компоненти педагогічної характеристики процесу соціалізації
Корінним питанням всякої науки є визначення явищ і процесів, що потрапили в її В«Поле тяжінняВ» за допомогою власних категорій. Педагогіка, включаючи в свій предмет соціалізацію, також повинна описати цей процес по-своєму, в своїй понятійної інтерпретації. Характеризуючи соціалізацію як педагогічний процес, слід розглянути її основні компоненти: мета, зміст, засоби, функції суб'єкта й об'єкта.
Зміст процесу соціалізації визначається культурою і психологією суспільства, з одного боку, і соціальним досвідом дитини - з іншого. Для педагогіки першорядно важливо вивчення взаємозв'язку цих сторін змісту соціалізації, виявлення та обгрунтування рівня їх значущості для дитини певного віку, члена певної групи, включеного в конкретний соціум.
Соціалізація як процес, що визначає становлення особистості, змістовно несе в собі як б два плани:
1) широкі соціальні впливу, недостатньо організовані контрольовані (впливу засобів масової інформації, традицій регіону, школи, сім'ї);
2) спонтанні прояви, вловимі тільки за їх результатами в соціальному становленні (Мінливі відносини, зміни оцінок, поглядів, суджень, виявлення їх відмінності від спрямованості офіційного виховання).
Перший план змісту соціалізації не тільки безпосередньо пов'язаний з вихованням, а по суті є більш широкою формою виховання у порівнянні з вихованням в сім'ї або класному колективі.
Другий план змісту соціалізації в масовому педагогічному свідомості часто сприймається як недолік, слабкість виховання. Педагогічні доктрини епохи тоталітарного суспільства завжди прагнули створити жорстко контрольовану, відкрито направляється систему впливу на особистість дитини. У свідомість величезної числа вчителів та вихователів вбивалися твердження, що тільки цілеспрямоване і політично певний вплив, суворе однаковість організації виховання в усіх напрямках всебічного розвитку особистості, підпорядкування дітей максимальному педагогічному контролю в сім'ї, в школі, організація спеціальних виховних заходів як головних джерел соціальних ідей для школярів дозволить виховати покоління, що радує дорослих своєю поведінкою і життєвою позицією.
Не випадково таким чином методологічно вибудувана авторитарна система всі недоліки виховання списувала на стихійні, зовнішні впливи, на згубний вплив буржуазної ідеології і пережитків минулого. Чимало нарікань лунає й зараз з приводу краху загальних цінностей, єдиної системи виховання, жорсткого державного контролю в системах інформації, в книговиданні, в дозвіллєвої індустрії. Тим часом дійсно вихована людина відрізняється перш за все тим, що активно прагне сам розібратися в життєвих обставинах, здатний сам протистояти несприятливим впливам, тобто він досить добре соціалізована.
Аналіз процесу соціалізації як педагогічного явища дозволяє представити його зміст у вигляді структури, що включає ряд взаємопов'язаних компонентів.
1. Комунікативний компонент. Вбирає в себе все різноманіття форм і способів оволодіння мовою і мовленням, іншими видами комунікації (наприклад, мовою комп'ютера) і використання їх в різних обставинах діяльності та спілкування.
2. Пізнавальний компонент передбачає освоєння певного кола знань про навколишньої дійсності, становлення системи соціальних уявлень, узагальнених образів. Він реалізується в значній мірі в процесі навчання і виховання, включаючи засоби масової інформації, в спілкуванні, а проявляється передусім у ситуаціях самоосвіти, коли дитина шукає і засвоює інформацію за власною потреби і ініціативи, щоб розширити, поглибити, уточнити своє уявлення про світ.
3. Поведінковий компонент - це обширна і різноманітна область дій, моделей поведінки, які засвоює дитина: від навичок гігієни, побутового поведінки до умінь у різних видах трудової діяльності. Крім того, цей компонент передбачає освоєння різних правил, норм, звичаїв, табу, вироблених у процесі суспільного розвитку і повинні бути засвоєні в ході прилучення до культури даного суспільства.
4. Ціннісний компонент являє собою систему проявів мотиваційно-потребностной сфери особистості. Це ціннісні орієнтації, які визначають виборче ставлення дитини до цінностей суспільства. Людська істота, включаючись у життя суспільства, повинно не тільки правильно сприйняти предмети, соціальні явища і події, зрозуміти їх значення, але і В«привласнитиВ» їх, зробити значимими особисто для себе, наповнити їх сенсом. Ще В.Франкл стверджував, що сенс людського життя не може бути даний В«ззовніВ», але і не може бути В«придуманийВ» людиною; він повинен бути В«знайденийВ».
У роботах багатьох авторів, особливо соціальних педагогів, зміст соціалізації нерідко все ще розглядається за аналогією зі змістом В«основних напрямків комуністичного виховання В»: моральна соціалізація, політична соціалізація, економічна соціалізація, правова соціалізація і т. д.
Нам представляється більш виправданою позиція тих психологів і педагогів (Г.М. Андрєєва, Є.П. Белінська, Б.П. Бітінас, Л. Колберг, І.С. Кон та ін), які в Як підставу змісту соціалізації виділяють соціальні ідеї, символи, цінності та установки, соціальні навички та моделі поведінки. Ці складові змісту узагальненого соціального досвіду в процесі соціалізації перетворюються у внутрішні вимоги особистості - uнmepнaлuзupyюmcя.
У дитини в процесі соціалізації складається певна модель світу, система соціальних уявлень і узагальнених образів (наприклад, образ Батьківщини, образ гарної сім'ї, образ щасливого життя). Інтерналізіруясь, соціальні ідеї та образи не просто засвоюються їм на когнітивному рівні, а присвоюються і перетворюються в зміст його особистості. Педагогіку в першу чергу цікавить вікова специфіка перетворення соціальних ідей у ​​зміст особистості і динаміка цього процесу за участю виховання і самовиховання.
2. Педагогічна сутність процесу соціалізації
Педагогічна сутність процесу соціалізації передбачає розгляд засобів соціалізації. У самому загальному сенсі це - елементи навколишнього середовища, які надають социализирующее вплив і проявляють себе на різних рівнях.
В одних випадках педагогічним засобом у процесі соціалізації стають її фактори: соціально-політичне життя суспільства, етнокультурні умови, демографічна ситуація.
Педагогічним засобом другого рівня слід вважати інститути соціалізації: сім'ю, школу, суспільство однолітків, релігійні організації, засоби масової інформації.
На третьому рівні педагогічним засобом соціалізації виступають відносини.
В психолого-педагогічній літературі поняття В«ставленняВ» вживається в двох сенсах, нерозривно пов'язані між собою. Ставлення характеризується як об'єктивна зв'язок людини і предмета, однієї особистості й інший (Я.Л. Коломінський, Н.К. Платонов, А.І. Щербаков). Крім того, відношення розглядається як своєрідний відгук на предмети, речі, явища, як суб'єктивна позиція, яку займає людина (А.Д. Алфьоров, Л.І. Божович, А.Г. Ковальов, В.М. Мясищев). Ця суб'єктивна позиція, яка виникає в спілкуванні і діяльності дитини, В«ПрацюєВ» як засіб соціалізації. В«У зв'язку з вдало або невдало сформов...
