Міністерство освіти і науки Російської Федерації
Державна освітня установа вищої професійної освіти
В«Тверський державний університет В»
кафедра дошкільної педагогіки і психології
спеціальність 050715 Логопедія
КУРСОВА РОБОТА № 1
В«Порушення звуковимови у старших дошкільнят з синдромом дизартрія В»
Автор
Виноградова Катерина Миколаївна,
студентка 2 курсу 24 групи
Науковий керівник
старший викладач
Вибіванцева Тетяна Іванівна
Твер, 2010
Зміст
Введення
Глава 1. Теоретичні аспекти порушень звуковимови у старших дошкільників з синдромом дизартрія
1.1 Поняття В«дизартріїВ»
1.2 Порушення звуковимови: причини і характеристика проявів дизартрії
1.3 Методи діагностики порушень звуковимови при дизартрії
1.4 Система корекційно-педагогічної роботи
Висновок
Список літератури
Додаток 1
Додаток 2
Введення
Діти з порушеннями мови - Це діти, які мають відхилення у розвитку промови нормального слуху і сохранном інтелекті. Порушення промови різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичного ладу мовлення, бідності словникового запасу, а також в порушенні темпу і плавності мови. За ступенем тяжкості мовні порушення можна розділити на ті, які не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання. Однак у масових дитячих установах діти з вадами мовлення також потребують спеціальної допомоги. Під багатьох В«загальноосвітніхВ» дитячих садах існують логопедичні групи, де дітям допомагають логопед і вихователі зі спеціальною освітою. Крім корекції промови із малюками займаються розвитком пам'яті, уваги, мислення, загальної і дрібної моторики, навчають грамоти та математики.
Успіх логопедичних занять у дитячому садку багато в чому залежить від того, наскільки в сім'ї сприяють закріпленню отриманих навичок правильної мови. При важких порушеннях промови навчання дітей у масових дитячих установах неможливо, тому існують спеціальні дитячі сади і школи для дітей з важкими порушеннями мови. Основна ознака важкого порушення мови - різко виражена обмеженість засобів мовного спілкування нормального слуху і сохранном інтелекті. Діти, які страждають такими порушеннями, мають жалюгідним мовним запасом, деякі зовсім не говорять. Спілкування з оточуючими в цьому випадку дуже обмежено.
Незважаючи на те, що більшість дітей здатні розуміти звернену до них мову, самі вони позбавлені можливості в словесній формі спілкуватися з оточуючими. Це призводить до тяжкого становища дітей в колективі: вони повністю або частково позбавлені можливості брати участь в іграх з однолітками, у громадській діяльності. Розвивальне вплив спілкування перебувають у таких умовах мінімальним. Тому, незважаючи на достатні можливості розумового розвитку, у таких дітей виникає вторинне відставання психіки, що дає привід неправильно вважати їх неповноцінними інтелектуально відношенні. Це погіршується відставанням в оволодінні грамотою, в розумінні арифметичних завдань. Характерно для важких порушень промови загальне її недорозвинення, що виявляється в неповноцінності як звуковий, так і лексичної, граматичної сторін мовлення. Внаслідок цього у більшості дітей з важкими порушеннями мови спостерігається обмеженість мислення, мовних узагальнень, труднощі в читанні і письмі. Все це ускладнює засвоєння основ наук, незважаючи первинну схоронність розумового розвитку.
Свідомість своєї неповноцінності та безсилля в спробах спілкування часто призводить до змін характеру: замкнутості, негативізму, бурхливим емоційним зривів.
У деяких випадках спостерігаються апатія, байдужість, млявість, нестійкість уваги. Ступінь виразності таких реакцій залежить від умов, в яких перебуває дитина. Якщо на його дефекті не фіксують увагу, не підкреслюють неправильність його мови нетактовними зауваженнями, намагаються всіляко його зрозуміти і полегшити важке положення в суспільстві, реактивних нашарувань в дитині спостерігається менше. Зазвичай при правильному педагогічному підході діти опановують усній і письмовій промовою, засвоюють необхідний обсяг знань. Разом з розвитком мови як правило зникають і вторинні зміни психіки. З важких порушень мовлення найчастіше зустрічаються алалія, афазія, ринолалія і різного типу дизартрії.
Дизартрія (від грец. dys - Приставка, що означає розлад, arthroo - розбірливо вимовляю) - порушення вимови, обумовлене недостатньою іннервації мовного апарату при ураженнях задньочолових і підкіркових відділів мозку. При цьому через обмежень рухливості органів промови (м'якого піднебіння, язика, губ) утруднена артикуляція, але при виникненні у дорослому віці, як правило, не супроводжується розпадом мовної системи. У дитячому віці можуть порушуватися читання і письмо, а також і загальний розвиток мови.
Для корекції дизартрії перш за все необхідно встановити тісний контакт з дитиною, уважно, дбайливо ставитися до нього. Навчання полягає у корекції дефекту мовлення і підготовці до засвоєння грамоти. При навчанні арифметиці особливу увагу звертається на розвиток розуміння тексту завдань. Шляхи компенсації залежать від природи дефекту та індивідуальних особливостей дитини.
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що в сучасний час кількість дітей з порушеннями звуковимови збільшується і педагоги і батьки повинні знати, які дефекти мови свідчать про серйозні її порушеннях, а які просто є віковими порушеннями.
Проблема полягає в те, чи можливо при своєчасній діагностиці та корекції компенсувати порушення звуковимови у старших дошкільників з синдромом дізатрія.
Завдання:
Дати визначення поняття дизартрія.
Вивчити порушення звуковимови: причини і характеристика.
Вивчити методи діагностики порушень звуковимови при дизартрії.
Проаналізувати систему корекційно-педагогічної роботи з дошкільниками з синдромом дизартрія.
Сформулювати висновки за темою дослідження.
Розробити рекомендації для батьків і педагогів ДОУ.
Гіпотеза дослідження
Ми припускаємо, що порушення звуковимови у дошкільнят з синдромом дизартрія при своєчасній діагностиці та організації логопедичної роботи піддається корекції.
Методи: теоретичні (Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення).
Глава 1. Теоретичні аспекти порушень звуковимови у старших дошкільників з синдромом дизартрія
1.1 Поняття В«дизартріїВ»
Дизартрія - порушення произносительной боку промови, обумовлене недостатністю іннервації мовного апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звукопроізносітельной і просодичною боку промови, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової систем.
Порушення звуковимови при дизартрії проявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках маються окремі спотворення звуків, В«змащена моваВ», в більш важких спостерігається спотворення, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, в цілому вимова стає невиразним.
При важких ураженнях центральної нервової системи мова стає неможливою через повного паралічу речедвігательних м'язів. Такі порушення називаються анартріей (а - відсутність даної ознаки або функції, артрон-зчленування).
дизартрических порушення мови спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку, які у дорослих мають більш виражений вогнищевий характер. У дітей частота дизартрії перш за все пов'язана з частотою перинатальної патології (ураження нервової системи плода та новонародженого). Найбільш часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 80% ...
