зміст
Введення
Методи і прийоми словникової роботи
Висновок
Список літератури
введення
Протягом всього курсу російської мови в школі велике значення надається словникової роботі.
Словникова робота охоплює засвоєння учнями нових слів і значень, відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення слів, сфер їх вживання, багатозначності і переносних значень, засвоєння синонімів, антонімів, паронімів; активізацію словника, використання нових засвоєних слів у власних висловлюваннях, включення їх в число постійно використовуваних учнем слів; очищення словника, т. тобто усунення з активного словника учнів діалектних, просторічних, вульгарних слів.
У роботі по засвоєнню слів з непроверяемим написанням особливої вЂ‹вЂ‹актуальності набуває різноманітність методів і прийомів роботи зі словником, сприяють міцному запам'ятовуванню правильного написання.
Методи і прийоми словникової роботи
Власне, кожне слово, промовлене людиною, є живим словом, але ми в ряду занять з розвитку мови під назвою В«заняття по живому словуВ» розуміємо такі заняття, які не вимагають ілюстративного матеріалу, а черпають зміст з готових запасів уявлень дітей.
Розвиток мови і словника дітей, оволодіння багатствами рідної мови складає один з основних елементів формування особистості, освоєння вироблених цінностей національної культури, тісно пов'язано з розумовим, моральним, естетичним розвитком, є пріоритетним у мовному вихованні і навчанні дошкільників.
Формування можливостей мовного спілкування дошкільників і школярів молодших класів припускає включення в життя дитини в дитячому садку, школі спеціально спроектованих ситуацій спілкування (індивідуальних і колективних), в яких вихователь чи вчитель ставить визначені задачі розвитку мови, а дитина бере участь у вільному спілкуванні. У цих ситуаціях розширюється словник, накопичуються способи вираження задуму, створюються умови для удосконалювання розуміння мови.
При організації спільних спеціальних ігор дитині забезпечена можливість вибору мовних засобів, індивідуального В«мовного внескуВ» в рішення загальної задачі - у таких іграх у дітей розвивається здатність виражати власні думки, наміри й емоції в постійно мінливих ситуаціях спілкування.
Основні методи словникової роботи описані нижче.
Розмова з дітьми
Потреба розмовляти з іншими людьми, ділитися з ними своїми думками, почуттями, переживаннями притаманна людині. Дитині вона притаманна ще в більшій мірі. Цю потребу треба широко використовувати в інтересах розвитку мовлення дітей, керівництва спрямованістю їх думок та зростанням запасу уявлень.
У дитячому садку і в школі можна розмовляти з кожним з дітей частіше, ніж зазвичай це робиться, потрібно йти назустріч поривам дітей ділитися своїми переживаннями, думками, вислуховувати їх, розпитувати, відповідати на їхні запитання, по можливості супроводжувати промовою все прояви життєвого спілкування з дитиною, чого ми часто не робимо.
Доручення і завдання
Існує ще один методичний прийом, теж пов'язаний з розмовою, якому ми надаємо величезне виховне значення, - це методично продумані доручення, які даються дітям. Прийом цей широко представлена ​​сім'ї, в якій в одних випадках свідомо, в інших несвідомо діти залучаються до участі в загальній трудового життя. Але організовано він не представлений ні в дитячому садку, ні в школі.
Дитині дається певне доручення. Бажано, щоб таке доручення мало практичне, дитиною усвідомлюване значення. При цьому він повинен: [1]
1) уважно вислухати, що йому говорять;
2) зрозуміти зміст зверненої до нього мови;
3) запам'ятати сказане;
4) виконати доручення;
5) дати словесний звіт про виконане;
6) у результаті надати допомогу.
Таким чином, до активності залучаються увагу, інтелект, пам'ять, моторика, мова. Як бачите, навантаження неабияка, а тому треба гарненько продумувати сутність і зміст доручення, яке даєш дитині в тому чи іншому віці.
Доручення старшим дітям повинні носити практичний характер: вони можуть бути різноманітні, повинні поступово ускладнюватися і по можливості завершуватися точним мовним звітом.
Бесіди
Розмова і бесіда - два майже тотожних прояви одного і того ж процесу: мовного спілкування людей. Але ми, виділяючи бесіди як один з найцінніших прийомів розвитку мови дітей, розуміємо під ними організовані, планово проводяться заняття, мета яких - поглибити, уточнити і систематизувати шляхом слова уявлення і знання дітей.
Бесіда виявляє, як велика у дітей потреба висловлювати свої думки, як розв'язується їхню мову, раз ті бесіди відповідає їх інтересам і психіці.
Вільна, невимушена бесіда, зігріта інтересом, осмислена цінністю і значущістю її змісту, є одним з наймогутніших факторів розвитку мови дітей. Якщо темою бесіди є предмети і явища природи, то вона може призвести до закінченого опису, порівнянні, з'ясування значення того чи іншого предмета або явища. Якщо ж бесіда виникла з приводу явища соціального, суспільного, етичного, спостережуваного дітьми особисто або висунутого читанням, розповіддю, то вона призведе до характеристики явища, особи, висуне індивідуальне ставлення до них дітей.
Бесіда ні в якому разі не повинна переслідувати цілі словесного насадження в голови дітей знань. Її мета - Систематизувати і закріплювати живим словом знання, набуті досвідченим шляхом, безпосередньо пов'язані з сприйняттями дітей та їх живими враженнями. [2]
Теми для бесід можуть бути надзвичайно різноманітні: їх підказує життя домашня, дитячого садка, школи, живе спілкування з дітьми в побуті.
До методики проведення розповідання не можна пред'являти суворих, непохитних вимог. Оповідач повинен керуватися зацікавленістю дітей. Зміст оповідання визначається педагогічним процесом і вимогою рухомий, змінюється життя. При плануванні занять відзначаються і годинники розповіді, часто розповідь народжується і з непередбаченому приводу, а тому відповісти на питання, як часто можна розповідати дітям, важко. Відповідь підкажуть самі діти і розум педагога. Обстановка при оповіданні, як і при бесіді, повинна бути природна, невимушена.
Діти сідають, як хочуть, дотримуючись загальні інтереси і правила пристойності. Переривати оповідача вони не повинні, але їх іноді нестримно вириваються мовні реакції, вигуків не тільки не шкодять інтересу справи, але, навпаки, закріплюють зв'язок між дітьми та оповідачем, надихають останнього.
Чи можна супроводжувати розповідь демонструванням картинок? Це залежить від особливостей і сутності розповіді. Художня розповідь або казку, звичайно, не можна: показ картин порушить цілісність враження. Але існує категорія оповідань, розрахованих головним чином на маленьких дітей, які потребують паралелізму тексту та ілюстрацій.
Зустрічаються в оповіданні незрозумілі дітям слова, незнайомі образи можуть перешкоджати розумінню змісту розповіді, а тому вони повинні бути роз'яснені дітям попередньо: привід для цього неважко знайти.
Бажано, щоб нове літературний твір, преподносимое дітям, розширювало коло їх уявлень і знайомило їх з новими образами, явищами і позначають їх новими для дітей словами. Цього вимагають інтереси культури мови і збагачення словника дітей.
Кожне нове слово повинно бути збережене в пам'яті дітей, і зробитися надбанням їхнього власного мовлення. Педагог повинен про це подбати. Всі нові слова повинні бути у нього на обліку. Вимовити нове слово один раз мало, його треба вимовляти як можна частіше, вишукуючи для цього відповідні моменти: тільки в такому випадку нове слово ввійде в життя і в ...
