Методика навчання історії як наука і навчальний предмет. Предмет і завдання методики навчання історії, методи наукового дослідження, що використовуються в методичній науці.
Методика навчання історії - педагогічна наука про завдання, зміст і методи навчання історії. Досліджує закономірності навчання історії в цілях підвищення його ефективності та якості.
Предмет методики - історія як шкільна дисципліна, процес навчання історії.
Основні компоненти - цілі навчання, зміст і структура.
Дає відповіді на питання чому вчити, навіщо навчати і як навчати. Завдання: науково-методична організація навчального процесу, організація навчальної діяльності учня, результати навчання.
Цілі: оволодіння учнями основами знань про історичному процесі розвитку суспільства з найдавніших часів і до наших днів. Розвиток здатності осмислювати події та явища дійсності на основі історичного знання, формування ціннісних орієнтирів і переконань учнів на основі ідей гуманізму, досвіду історії, патріотизму, розвиток інтересу і поваги до історії та культури інших народів.
Завдання - визначення змісту і структури історичної освіти, що закріплені у стандартах і програмах та на основі їх викладаються в підручниках (відбір основних фактів, терміни, понять).
Науково-методична організація процесу навчання (форми, методи, методичні прийоми, засоби викладання та навчання).
Розвиток пізнавальних здібностей учнів (розвиваються в процесі навчання історії, вчаться розуміти засвоювати і застосовувати історичні знання).
Методи історичного пізнання
Історико-генетичний метод. Гносеологічна суть і логічна природа. Функції історико-генетичного методу в історичному дослідженні. Характерні риси. Описовість, фактографізм і емпіризм. Досвід застосування в конкретно-історичних дослідженнях.
Історико-порівняльний метод. Розуміння історичного розвитку як повторюваного, внутрішньо обумовленого, закономірного процесу. Пізнавальне значення і можливості порівняння як методу наукового пізнання. Аналогія як логічна основа історико-порівняльного методу. Використання історико-порівняльного методу в практиці конкретно-історичного дослідження. Роль історико-порівняльного методу у формуванні історичних концепцій.
Історико-типологічний метод. Взаємозв'язок одиничного, особливого, загального й загального в історичному процесі як онтологічна основа історико-типологічного методу. Типологізація як метод наукового пізнання та сутнісного аналізу. Досвід застосування історико-типологічного методу в історичних дослідженнях в вітчизняній та зарубіжній історіографії.
Історико-системний метод. Системний характер історичного процесу. Каузальні і функціональні зв'язку в суспільно-історичному процесі. Варіанти детермінованості в громадських системах. Досвід застосування історико-системного методу в конкретно-історичних дослідженнях.
Парадигма освіти
Освіта - здійснюваний в освітніх установах або самостійно процес оволодіння системою знань, людською культурою в цілому, процес розвитку і становлення особистості, а також результат цього процесу - певний рівень оволодіння культурою (освіченості), розвиток особистості в контексті культури.
Парадигма освіти - вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, пануючих впродовж певного історичного періоду в науковому співтоваристві.
Методика [гр. methodike] - В який нас значенні це В«галузь педагогічної науки, що досліджує закономірності навчання певному предмету В»
Науковий статус методики навчання історії. Об'єкт і предмет наукового дослідження
Серед частини науковців і вузівських викладачів історії побутує скептичне відношення до методики як до наукової теорії. Однак ті, хто присвятив їй життя, не сумніваються в її науковому статус і особливій сфері її функціонування.
Об'єктом дослідження методики виступає процес навчання, а предметом - внутрішні закономірності взаємодії головних чинників процесу навчання історії в якості навчального предмета.
У лекції першої при характеристиці структури шкільної історичної освіти як системи ці фактори були вже названі. Детально генезис їх змісту та взаємодії розкритий в нашому підручнику, а стійко повторювані зв'язку, об'єднуючі основні фактори освітнього процесу в органічний і В«живий комплекс В», представлені в схемі 1.
Схема 1 Основні фактори та закономірності процесу навчання історії
У зв'язку з питанням про об'єкт і предмет методики як науки звернемо увагу слухачів курсів на питання, що мають принципове значення в сучасному суспільстві:
• цілі навчання історії або цілі історичної освіти;
• зміст навчання історії чи зміст історичної освіти;
• результати навчання історії або результати історичної освіти.
Не заглиблюючись у порівняльний аналіз понять і стоять за ними процесів навчання і образованія6, відзначимо, що термінологічні труднощі з провідними поняттями загальної педагогіки і приватних методик вимагають від читачів і користувачів навчально-методичних посібників, зокрема, з історії завжди чітко визначатися з методологічної позицією їх авторів і самовизначатися в об'єкті, цілях і функціях методики.
Методологічні основи методики навчання історії
Питання про наукове статус методики навчання історії, так само як і методик інших навчальних предметів, був у центрі активних педагогічних дискусій у 50-80-і рр.. минулого століття. Тоді її відносили до числа і історичних (А.І.Стражев), і педагогічних (П.В.Гора, С.А.Ежова та ін) дисциплін. У сучасному педагогічному співтоваристві домінує друга точка зору, але коли періодично виникають дискусії про історію як навчальному предметі, здається, що в науковому статус методики навчання історії визначилися далеко не всі фахівці.
У тісному зв'язку з питанням про наукову природі методики того чи іншого навчального предмета вирішується питання про її методології. Так, наприклад, А.І.Стражев, вважаючи методику навчання історії одночасно історичної та педагогічної наукою, стверджував, що вона в Як методологічної основи керується діалектичним та історичним матеріалізмом. Але разом з тим він більш докладно і конкретно в своїх роботах показав методологічне значення педагогіки. Інший відомий методист, В.Г.Карцов, риторично запитував: В«Невже методика викладання історії не повинна спиратися на методологію самої історичної науки? В», а назву його статті з усією визначеністю відповідало на поставлене запитання: В«За органічний зв'язок методики викладання історії з сутністю самого предмета В». А.А.Вагін, послідовно відстоюючи педагогічну природу методики, підкреслював, що В«безпосередній методологічною основою методики навчання історії ... є марксистсько-ленінська педагогічна теорія ... В». Всі ці ідеї підводили до висновку про те, що методика навчання історії носить класовий, партійний характер (С.А.Ежова та ін.)
У 1990-і рр.. принциповому перегляду піддалася методологія не тільки історичної та педагогічної наук, але й приватних (предметних) методик, особливо методики навчання історії та суспільствознавства. В«У викладанні суспільних дисциплін сфокусувалися всі суперечності російського суспільства, що переживає перехідний період свого розвитку. Деідеологізація шкільного суспільствознавчої освіти на практиці означала лише його декомунізацію, відмова від марксистської ідеології. Криза суспільства позначився на стані суспільних наук, шкільного суспільствознавства і не дозволив сформулювати нову позитивну стратегію шкільного суспільствознавства ... В» (В«Стратегія розвитку історичного та суспільствознавчої освіти в загальноосвітніх закладах В», № 24/1 від 28.12.2023 р.) У резолютивній частини ...
