Федеральне агентство з освіти
Державне освітня установа вищої професійної освіти
Челябінський Державний педагогічний університет
(ГОУ ВПО) В«ЧДПУВ»
Відділ заочної освіти
Контрольна робота
по предмету: В«Навчання і виховання дітей з порушенням інтелекту В».
Тема: В«Гра - як засіб корекції інтелектуальних порушень у дітей із затримкою психічного розвитку В».
Виконала: студентка гр.351
факультету корекційної педагогіки
Нагаєва Тетяна Юріївна.
Перевірила: ст. викладач
Рєзнікова Олена Василівна.
Зміст
Введення
Глава I. Феномен дитячої гри
Глава II. Клінічна та психолого-педагогічна характеристики дітей з затримкою психічного розвитку
Глава III. Психолого-педагогічні ресурси ігрової діяльності в корекції недоліків інтелектуального розвитку у дітей з затримкою психічного розвитку
Висновок
Література
Введення
Серйозні труднощі, які доводиться долати загальноосвітньої, а тим більше корекційної школі на початку ХХI століття, безпосередньо зачіпають і її початкова ланка. Сьогодні негайного вирішення потребують такі найбільш значущі проблеми початкової школи: незадовільний (і все погіршується) рівень психофізичного здоров'я, інтелектуального розвитку та емоційного благополуччя учнів; нівелювання їх індивідуальності і втрата довірливого ставлення до людей, відкритості навколишньому світу, позитивного самовідчуття, здорового дитячого цікавості і творчого потенціалу, ініціативності; переважання відчуженого, В«безособовогоВ» стилю спілкування педагога з дітьми, збереження формальної, В«ЗУНовскойВ», орієнтації освіти.
Ці неблагополуччя обумовлюють, з одного боку, необхідність вдосконалення вже наявних підходів до організації та змісту навчально-виховного процесу, а з іншого - Доцільність розробки нових, раціонально побудованих і дієвих педагогічних технологій.
Один із засобів досягнення позначених цілей - широке використання ресурсів, якими володіє дитяча гра.
Глава I. Феномен дитячої гри
Гра відноситься до числа явищ, які супроводжують людину протягом всього його життя. Будучи багатовимірним і складним феноменом, гра постійно приковує до себе увагу дослідників.
Ельконін Д.Б. відзначає в одній із статей, що гра має значення не тільки для тих процесів, які в неї безпосередньо включені, наприклад, уяву і мислення, але і таких, які в ній безпосередньо не можуть брати участі, наприклад, пам'ять. Значення гри для дитини визначається тим, що зачіпає найбільш істотні сторони розвитку особистості в цілому.
В.В. Зіньківський розумів гру як найважливішу і центральну форму активності, яка необхідна для соціально-психічного дозрівання дітей.
П.П. Блонський, називаючи гру В«великої вчителькоюВ», бачив у ній природну форму і праці, і активної діяльності, в якій дитина вправляє свої сили, розширює орієнтування, засвоює соціальний досвід, відтворюючи і творчо комбінуючи явища навколишнього життя. Саме в іграх він задовольняє природну потребу в діяльності.
Останнім часом гра займає важливе місце в освітньому процесі спеціальних (корекційних) шкіл. Не потрібно доводити, що вона має велике значення для загального розвитку дітей з порушенням інтелекту, особливо в молодшому шкільному віці.
Згідно Л.С. Виготському (1966р.), гра - джерело розвитку особистості і створює зону найближчого розвитку: В«По суті через ігрову діяльність і рухається дитина. Тільки в цьому сенсі гра може бути названа діяльністю провідною, тобто визначальною розвиток дитини В». [1]
Цю думку продовжує й А.Н. Леонтьєв, виділяючи не кількісні, а якісні показники провідної діяльності. В«Провідною ми називаємо таку діяльність, у зв'язку з якою відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, підготовляють перехід дитини до нового, вищого ступеня його розвитку В». [2]
Е.Е. Кравцова пропонує розмежовувати гру і ігрову діяльність.
Гра - це певне ставлення світу до дитині і дитини до світу, дитини до дорослого і дорослого до дитини, дитини до сверстнику і однолітка до нього.
Ігрова діяльність - поняття більш вузьке, воно передбачає спеціальні дії дітей з моделювання світу.
Існує класифікація ігор дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку, розроблена С.Л. Новоселовим.
Сюди відносять:
1. гри, виникають з ініціативи дитини (ігри-експериментування, сюжетні самодіяльні гри);
2. гри, пов'язані з вихідною ініціативою дорослого (навчальні ігри, досягав гри);
3. гри народні, що йдуть від історичних традицій етносу (обрядові, тренінгові, досягав).
Дитяча гра суттєво зміцнює свої позиції не тільки як самостійний і самоцінний вид дитячої діяльності, але й як засіб виховання, форма організації навчання і виховання, метод і також прийом навчання і виховання дітей. Однак перетворитися в педагогічне явище гра може тільки в тих умовах, коли їй свідомо, цілеспрямовано повідомляється педагогічне призначення, коли вона особливим чином спеціально використовується для досягнення певних цілей і завдань виховання. Так, реалізація грою функції засобу виховання відбувається в тому випадку, коли педагог в потрібному йому напрямку впливає на зміст, організацію і структуру гри, на взаємини дітей у процесі гри, на розвиток рівня дитячих ігор т.д. У цьому випадку гра вирішує завдання і виховання, і дитячого розвитку.
Багато в чому завдяки грі у дітей формується рефлексія - здатність усвідомлювати свої особливості, осмислювати, як ці особливості сприймаються оточуючими, і будувати своє поведінку з урахуванням їх можливих реакцій.
Використання гри як форми організації навчання та виховання, свідоме одягання процесу навчання і виховання в форму гри відомо протягом багатьох століть.
Гра як прийом навчання має свої сильні і слабкі сторони, які обов'язково слід знати і враховувати педагогу, який працює з дітьми.
Педагогічна цінність ігрових методів і прийомів у тому, що вони розвивають розумову активність і пізнавальні інтереси дітей, сприяють забезпеченню усвідомленого сприйняття навчального матеріалу, сталості дій в одному напрямку, розвивають самостійність і самодіяльність.
Таким чином, для педагога школи гра може стати одним з інструментів активізації пізнавальних здібностей учнів, виховання у них стійкого інтересу і потреби в інтелектуальній діяльності, вдосконалення шкільно-значущих психічних і психофізіологічних функцій, успішності навчання в цілому.
Глава II. Клінічна та психолого-педагогічна характеристики дітей з затримкою психічного розвитку
невстигаючих у школі діти були завжди, є зараз і будуть в недалекому майбутньому. Таких дітей у школі називали ледачими, тупими, примітивними. Тільки з середини минулого століття так звану В«лінощіВ» і В«тупістьВ», які виявляються у дитини зазвичай з моменту надходження в школу, починають пояснювати В«незначнимиВ» відхиленнями від психічної норми. Ці відхилення пов'язують з діями несприятливих біологічних і соціальних факторів.
У вітчизняній літературі поширені терміни В«затримка темпу психічного розвиткуВ», В«Затримка психічного розвиткуВ» (ЗПР), запропоновані Г.Є. Сухарева (1965, 1970).
М.С. Певзнер (1966, 1971, 1972) в групі дітей із затримкою психічного розвитку описує різні варіанти інфантилізму, інтелектуальні порушення при церебрастенических станах, дефектах слуху, мови, відхиленнях у характері й поведінці. К.С.Лебединська (1982) запропонована клінічна систематика затримки психічного розвитку по етіопатогенетичної принципом. Виділено 4 основних...
