Науково-технічний потенціал та його складові.
Оцінка ролі і місця науки як комплексу досягнень людського розуму, накопичуваних і втілюваних у суспільному виробництві країни, може бути дана шляхом аналізу науково-технічного потенціалу, який має в своєму розпорядженні національна економіка.
Науково-технічний потенціал (НТПт) країни створюється зусиллями як національно-технічних організацій, так і світових досягнень науки і техніки. Від НТПт країни багато в чому залежать рівень та темпи науково-технічного прогресу. Аналіз та оцінка НТПт дозволяють зробити висновки про рівень економічного розвитку країни та її галузей, ступеня її науково-технічної самостійності, можливості економічного і науково-технічного співробітництва.
Науково-технічний потенціал - Це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливостей і ресурсів, якими володіє суспільство для вирішення науково-технічних проблем.
Науково-технічний потенціал включає:
В· матеріально-технічну базу;
В· наукові кадри;
В· інформаційну складову;
В· організаційно-управлінську структуру.
Матеріально-технічна база - це сукупність засобів науково-дослідницької праці, включаючи наукові організації, наукове обладнання та установки, експериментальні заводи, цехи та лабораторії, обчислювальні центри і т.д. На рівні галузі, фірми або компанії мова йде, як правило, про матеріально-технічній базі прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Їх мета - швидке і ефективне втілення наукових ідей у ​​конкретні технічні та технологічні нововведення.
Засоби праці в сфері науково-технічного прогресу можна розділити на чотири групи.
Перша включає наукові прилади, обладнання та вимірювальну апаратуру, службовці для отримання нової наукової інформації (специфічні засоби наукової праці, які виготовляються в індивідуальному або дрібносерійному порядку стосовно до завдань конкретних досліджень і відрізняються швидкими термінами морального зносу).
До друга групі відносяться електронно-обчислювальні машини, які використовуються для напівнатурного моделювання об'єктів систем, автоматизованого конструювання, планування експериментів та реєстрації їх результатів, пошуку інформації, приватних інженерних і планово-економічних розрахунків, управління ходом науково-виробничого циклу.
Третя група - дослідно-виробниче обладнання, відіграватиме особливу роль у процесі розробок і освоєння нововведень. Від аналогічного виробничого обладнання воно відрізняється універсальним характером, меншими масштабами установок, використанням спеціальних вимірювальних систем і т.д.
У четверту групу входять засоби механізації досліджень і розробок (копіювальні, розмножувальні, обчислювальні пристрої, оргтехніка і т.д.), які служать для зниження трудомісткості науково-допоміжних робіт, інтенсифікації науково-виробничого циклу. Крім того, науково-технічні організації розташовують будівлями, спорудами, передавальними пристроями, транспортними засобами, інвентарем і т.д.
Разом з тим важко виділити В«ЧистуВ» технічну базу, обслуговуючу тільки наукові, проектні та дослідницькі центри, так як НДДКР ведуться в рамках багатьох підприємств, фірм, об'єднань і спираються на загальну виробничо-технічну базу галузі або країни.
Предмети праці в сфері науково-технічного прогресу складають всього декілька відсотків загального обсягу споживаних в народному господарстві матеріальних ресурсів. Для них характерні особливі вимоги до якості матеріалів, різноманіття номенклатури, швидкі темпи морального старіння, невеликий обсяг партії поставок, нерівномірність попиту, велика частка непередбачених замовлень, потреба у виробах спеціального призначення, що мають обмежене застосування.
Інформаційна складова в науково-технічному потенціалі відіграє особливу роль. В якості специфічного предмета праці тут виступає інформація про підсумки попередніх досліджень, розробок і освоєння нововведень. Її носіями є тематичні карти про розпочатих і звіти про закінчених дослідженнях і розробках, публікації і дисертації, містять нові теорії, гіпотези, рекомендації, описи, формули, схеми, креслення і т.д.
За характером матеріальних носіїв можна виділити наступні види інформації:
В· нормативно-технічну документацію - технічні завдання, рекомендації, методики, нормативи, стандарти і технічні умови, патенти;
В· наукові відліки - ними найчастіше закінчуються фундаментальні дослідження;
В· зразки нововведень - технологічні процеси, режими і регламенти, лабораторні та дослідні зразки;
В· проектно-конструкторську документацію - комплекти робочих креслень;
В· Публікації та дисертації.
Для співробітників, зайнятих у науково-виробничому циклі, головне джерело інформації - технічна документація, експерименти, відрядження та експедиції, індивідуальне спілкування з колегами. Найбільш важливими проблемами тут є широке використання принципу зворотного зв'язку між споживачами інформації та елементами системи, здійснює її видачу (вивчення інформаційних потреб), об'єднання функцій науково-технічної інформації та планового регулювання. При цьому органи інформації не просто констатують і передають її, часто без конкретного адреси, а вивчають нові ідеї та рішення, попередньо аналізують і вибирають напрямки розвитку, складають програму дій, аналізують стан пов'язаних з цією програмою елементів виробництва, готують пропозиції про завдання відповідним службам.
Організаційно-управлінська структура науковій сфери - це структура науково-дослідних організацій та її гнучкість, тобто можливість швидкого формування науково-дослідницьких груп для вирішення термінових завдань; система управління науковими дослідженнями в масштабах компанії або країни.
У зарубіжній практиці виділяють три базові форми організації інноваційного процесу:
В· адміністративно-господарську;
В· програмно-цільову;
В· ініціативну.
Адміністративно-господарська форма припускає наявність науково-виробничого центру, що представляє собою велику або середню корпорацію, яка об'єднує під загальним керівництвом наукові дослідження і розробки, виробництво і збут нової продукції. При цьому значне більшість фірм, що виконують наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, функціонує в промисловості. Це підтверджує, що курс на створення великих науково-виробничих об'єднань, прийнятий в нашій країні, в цілому відповідає світовим тенденціям організації управління науково-технічним розвитком.
У розвинених індустріальних країнах за останній час підвищується роль маркетингу в науково-технічному розвитку. Віце-президент фірми з маркетингу нерідко керує організацією НДДКР і перспективного планування виробництва нової продукції.
Проміжною формою між адміністративно-господарським та програмно-цільовим керівництвом процесами науково-технічного розвитку служать тимчасові центри для вирішення великих технічних проблем. Після реалізації поставлених перед ним завдання центр реорганізується.
Вирішенню завдань науково-технічних проривів, особливо в таких прогресивних галузях як електроніка, біотехнологія, робототехніка та ін, служить програмно-цільова форма організації НДДКР. Координаційна форма управління науково-технічними програмами передбачає роботу дільниць програм в своїх організаціях і узгодження їх діяльності з центру управління програми. Однак більш ефективним виявляється формування (навіть на тимчасовій основі) нових організацій для вирішення тих чи інших крупних науково-технічних завдань (чиста програмно-цільова структура).
Для посилення зв'язку між науковими дослідженнями, з одного боку, і проектуванням і розробкою р...
