Введення
Актуальність вибраної мною теми курсової роботи В«Комунікаційна структура управління В»пов'язана з тим, що в Росії відбуваються перетворення з метою створення соціально орієнтованої ринкової економіки, побудови справді демократичної держави. У складний період всесвітньої кризи як ніколи важливо керівникам реально оцінювати структуру своєї організації її можливості переваги, недоліки та вжити заходів щодо підвищення ефективності в способах управління. Це знаходить своє пояснення, зокрема, в тому, що на зміну командно-адміністративних відносин, приходить змагально-партнерський тип відносин, поява нових перспектив і можливостей.
Предметом вивчення є теоретична і практична комунікаційна структура.
Об'єктом вивчення виступають види комунікаційних структур і практичне застосування комунікаційних зв'язків на прикладі діючої організації ГОУТП.
Метою курсової роботи є вивчення структури і функціонування комунікацій організацій її зміст і основні поняття, проаналізувати комунікаційну структуру організації Мурманської області на прикладі теплоенергітіческого підприємства.
Завдання курсової роботи вивчити:
- сутність комунікаційного процесу;
- організаційні комунікації організацій;
- комунікаційна структура ГОУТП.
Курсова робота складається з трьох розділів, вступу і висновку.
Аналіз сучасної економічної ситуації показує, що організації представляють собою досить різноманітну і суперечливу сукупність її представників, діяльність яких розрізняється за критерієм причетності, по-перше, до фінансових і матеріальних ресурсів, по-друге, до управлінської, організаторської та виконавської роботі, по-третє, до певної форми власності і, нарешті, до різних видами професій, які відображають ступінь їх відповідності вимогам інформаційної і
технологічної революцій.
Глава 1. Сутність комунікаційного процесу
1.1 Елементи процесу комунікації
Термін В«комунікаціяВ» походить від латинського слова В«communicatioВ», що означає зв'язок, повідомлення. У широкому сенсі слова комунікація може мати два значення: процес соціальної взаємодії; обмін інформацією. Таке розуміння комунікації дозволяє вважати її одним з видів загального зв'язку. Специфіка комунікації як форми соціальної взаємодії полягає не стільки в можливості передачі інформації, скільки в обміні нею. Важливо підкреслити, що соціальну взаємодію в принципі неможливо без цього безперервного обміну, тому що інформація безперервно циркулює в суспільстві і бере активну участь у формуванні суспільної свідомості. Отже, комунікація відповідає за нормальне функціонування всієї суспільної системи.
В теорії управління комунікація розглядається, перш все, як передумова прийняття рішень і як спосіб існування і функціонування соціальних систем, тому що саме вона забезпечує зв'язок між людьми, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, поділ праці та обмін його продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Вона розглядається як засіб досягнення стійкого взаємодії, модифікації поведінки працівників (соціальних груп), як елемент процесів передачі інформації, системи каналів зв'язку, що забезпечують обмін інформацією і опосередковують її зміст в процесі підготовки та виконання управлінських рішень, а також як джерело спотворень, перешкод і шумів, що виникають в процесі передачі інформації та ін [1]
Німецький соціолог Н. Луман (1927-1998) в теорії соціальних систем звернув увагу на те, що суспільство виступає в якості системи смислової комунікації, в якій умовою відтворення комунікації є сама комунікація. Умовою ж окремої події комунікації вважається синтез таких аспектів, як інформація, повідомлення і розуміння. Тобто інформація виступає лише аспектом комунікації, завершення процесу якій настає тільки разом з розумінням. Розуміння у Н. Лумана - це кінцевий підсумок комунікації, що виражається в адекватному знанні - стійкої і відтворної узгодженості пізнає і пізнається.
Соціологічними дослідженнями встановлено, що в середньому 70-90% всього свого часу керівники витрачають на комунікації, на міжособистісні контакти. У ході передачі інформації з комунікаційних каналах відбувається обмін ідеями, знаннями, досвідом в усному або письмовому вигляді не тільки між співробітниками організації, але й зовнішнім оточенням. В процесі комунікації керівники отримують інформацію, необхідну для прийняття рішень і доведення їх до співробітників. Тому комунікація є основним і сполучною процесом в здійсненні управлінської діяльності.
В даний час в Росії в умовах становлення ринкової економіки та більшої прозорості процесу прийняття управлінських рішень комунікація набуває все більшого значення для розвитку організації. Організації починають вживати заходів щодо вдосконалення практики комунікації, створенню умов для ділового спілкування. У рамках соціального менеджменту в останні десятиліття були розроблені соціальні технології за погодженням цілей, спільному прийняттю рішень і т.д., за допомогою яких група спільно працюючих людей перетвориться в комунікативну. [2]
1.2 Види комунікацій
Комунікації в організації являють собою складну багаторівневу систему зв'язків, які охоплюють як саму організацію, являючи собою внутрішню комунікацію між її підрозділами, так і її зовнішнє оточення - зовнішню комунікацію (з конкурентами, клієнтами, кредиторами, громадськістю тощо).
Найчастіше у організації утруднені комунікації із зовнішнім середовищем, тому в останні роки набуває особливого значення діяльність спеціальних відділів по зв'язку з громадськістю (В«паблік рілейшнзВ»). [3]
Внутрішня комунікація існує у вигляді обміну інформацією між співробітниками і підрозділами. Вона, у свою чергу, ділиться на вертикальну і горизонтальну. Вертикальна комунікація йде як по низхідній (Зверху повідомляється підлеглим про стратегічних і тактичних цілях, завданнях), так і по висхідній (інформація передається у зворотному напрямку, за допомогою неї повідомляється про результати виконання прийнятих рішень, що виникають перешкодах по їх реалізації, пропозиціях по їх вирішенню). Соціологічні дослідження свідчать, що дві третини комунікативної діяльності керівника складає спадна комунікація, орієнтована на повідомлення підлеглим цілі і завдання їх діяльності, виділення її пріоритетів; на передачу їм розпоряджень, установок, вимог; доведення до них критеріїв ефективності роботи і її оцінки; досягнення визнання і винагороди з метою мотивації ефективної праці і т.п.
Горизонтальна комунікація на відміну від вертикальної встановлюється між равноуровневимі, ​​рівноправними співробітниками і підрозділами організації. Як показує практика, чим більше прав делегується керівництвом на нижчі рівні ієрархії управління, тим вище ефективність горизонтальної комунікації.
Є й інші класифікації комунікації. Виділяють формальні і неформальні комунікації. Формальні комунікації являють собою односпрямований акт передачі інформації по ієрархічній вертикалі формальної структури.
Неформальні комунікації на відміну від формальних виникають спонтанно; вони засновані на особистих і нерегламентованих взаєминах.
На підставі відповідності конкретній сфері людської діяльності розрізняють також комунікативні сфери, під якими розуміються соціально обумовлені області комунікативної поведінки. Вони розрізняються інформаційним полем дискурсу і функціональною спрямованістю. Зазвичай виділяють наступні сфери: побутово-побутова, ділова, наукова, художньо-творча, професійна. [4]
1.3 Моделі і функції комунікації
У процесі соціологічного дослідження комунікаційних процесів виробилися різні моделі соціальної комунікації. Широке визнання і поширення набула лінійна модель комунікації, розроблена ві...
