Курсова робота
"Організаційно-виробничі структури підприємств автомобільного транспорту "
Введення
Організаційно-виробнича структура транспорту - це внутрішній устрій транспортної галузі як сукупності підприємств, що надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів, а також обслуговування цих перевезень.
Виділяють автотранспортну ОПВ, авіатранспортну ОПВ, водну ОПВ, залізничну ОПВ, трубопровідну ОПС.
ОПС автомобільного транспорту підрозділяються:
структура пасажирських перевезень з поділом на міжнародні, міжміські, міські перевезення автобусним транспортом та таксі;
структура вантажних перевезень з поділом на міжнародні, міжміські перевезення, включаючи контейнерне забезпечення, міські вантажні перевезення, перевезення небезпечних вантажів, а також перевезення вантажним транспортом підвищеної прохідності.
Організаційно-виробнича структура АТП - це внутрішній устрій організації, фірми, об'єднання і т.п. з точки зору управління виробництвом. Для автомобільного транспорту це управління перевезеннями та облуговування транспорту, такими як бази централізованого обслуговування (БЦТО), станції технічного обслуговування (СТО), гаражі (стоянки), автозаправні станції (АЗС)
1. Аналіз стану питання
Ремонтне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і виробничих підрозділів, зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за його станом, технічним обслуговуванням, ремонтом і розробкою заходів щодо заміни зношеного обладнання на більш прогресивне і поліпшенню використання. Виконання цих робіт має бути організовано з мінімальними простоями устаткування, у найкоротші терміни і своєчасно, якісно і з мінімальними витратами. Ефективність роботи ремонтного господарства багато в чому зумовлює собівартість продукції, що випускається, її якість і продуктивність праці на підприємстві, т. к. питома вага витрат на утримання і ремонт устаткування в собівартості продукції досягає 10%. Головною причиною значних витрат на ремонти і технічне обслуговування технологічного обладнання є низьке його якість, внаслідок чого витрати в сфері експлуатації продукції машинобудування за нормативний термін використання в 5-25 разів більше її ціни. За порівнянні з кращими закордонними зразками аналогічного класу вітчизняне технологічне обладнання і транспортні засоби вимагають в 3-5 разів більше коштів на технічне обслуговування, використання та ремонти. У свою чергу низька якість вітчизняної продукції машинобудування пояснюється низьким якістю маркетингових досліджень і НДДКР. І як підсумок - питома вага вітчизняної продукції машинобудування, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку, становив у 1995 р. всього близько 2%. Слід зазначити, що ефективність ремонтного господарства залежить як від якості технологічного обладнання, закладається на стадіях маркетингу та НДДКР і реалізованого на стадії виробництва, так і від рівня організації роботи ремонтного господарства у сфері споживання обладнання.
Проводимо аналіз переваг і недоліків існуючих видів організаційних структур управління з метою визначення критеріїв їх оптимального використання, а також для описи видів структур управління стосовно до підприємств автомобільного транспорту.
У лінійній структурі управління (рис. 1.1) кожен керівник забезпечує керівництво нижчестоящими підрозділами по всіма видами діяльності.
Малюнок 1.1 Лінійна структура управління
Вона грунтується на принципі єдності розподілу доручень, згідно з яким право віддавати розпорядження має тільки вищестояща інстанція. Дотримання цього принципу повинно забезпечувати єдність управління. Така організаційна структура утворюється в результаті побудови апарату управління з взаімоподчіненних органів у вигляді ієрархічної градації, тобто кожен підлеглий має одного керівника, а керівник має кілька підлеглих. Два керівники не можуть безпосередньо зв'язуватися один з одним, вони повинні це зробити через найближчу вищу інстанцію. Таку структуру часто називають однолінійної.
Лінійна структура управління використовується дрібними і середніми фірмами, здійснюють нескладне виробництво, при відсутності широких коопераційних зв'язків між підприємствами.
Функціональна структура управління (рис. 1.2) реалізує тісний зв'язок адміністративного управління із здійсненням функціонального управління.
Малюнок 1.2. Функціональна структура управління. Д - директор, ФН - функціональні начальники, І - виконавці
Заснована на створення підрозділів для виконання певних функцій на всіх рівнях управління. До таких функцій відносять дослідження, виробництво, збут, маркетинг і т.д. Тут за допомогою директивного керівництва можуть бути з'єднані ієрархічно нижні ланки управління з різними вищими ланками управління. Передача доручень, вказівок і повідомлень здійснюється залежно від виду поставленого завдання
Таку організаційну структуру називають Багатолінійні. Функціональна структура управління виробництвом націлена на виконання постійно повторюваних рутинних завдань, що не вимагають оперативного прийняття рішень. Функціональні служби зазвичай мають у своєму складі фахівців високої кваліфікації, виконують в залежності від покладених на них завдань конкретні види діяльності.
В цій структурі порушений принцип єдиноначальності і ускладнена кооперація.
Лінійно-функціональна структура управління (рис. 1.3) - ступінчаста ієрархічна. При ній лінійні керівники є единоначальниками, а їм надають допомогу функціональні органи. Лінійні керівники нижчих щаблів адміністративно не підпорядковані функціональним керівникам вищих ступенів управління.
Основу лінійно-функціональної структури складає "шахтнийВ» принцип побудови і спеціалізація управлінського персоналу по функціональних підсистемах організації.
Малюнок 1.3. Лінійно-функціональна структура управління. ФП - функціональні підрозділи, ОП - підрозділи основного виробництва.
За кожній підсистемі формується В«ієрархіяВ» служб (В«шахтаВ»), що пронизує всю організацію від верху до низу. Результати роботи будь-якої служби апарату управління оцінюються показниками, що характеризують виконання ними своїх цілей і завдань. Типові рівні управління такі:
В· • вищий - інституційний рівень (генеральний директор, директор, президент). Діяльність керівника даного ланки обумовлена ​​цілями та стратегіями розвитку системи в цілому. На цьому рівні реалізується велика частина зовнішніх зв'язків. Тут велика роль особистості і • її професійних якостей;
В· середній - управлінський рівень, який об'єднує керівників середньої ланки та їх апарат (менеджери відділів: виробничого, фінансового, маркетингового, збутового, зовнішньоекономічних зв'язків). Менеджери середньої ланки вирішують завдання, що випливають з функціональної специфіки;
В· нижчий - виробничо-технічний рівень, об'єднуючий керівників нижчої ланки, що знаходяться безпосередньо над робітниками (старший майстер, майстер).
Керівників нижчої ланки називають операційними. Вони відповідальні за забезпечення виробничого процесу всіма видами ресурсів і за роботу з людьми. Комунікації тут переважно внутрішньогрупові та міжгрупові.
Структури даного виду використовуються в організаціях, що випускають продукцію обмеженою номенклатури при відносно стабільних зовнішніх умовах.
Багаторічний досвід використання лінійно-функціональних структур управління показав, що вони найбільш ефективні там, де апарату управління доводиться виконувати безліч рутинних, часто повторюваних процедур і операцій при порівняльній стабільності управлінських завдань і функцій: за допомогою твердої системи зв'язків забезпечується чітка робота кожно...
