Введення
В американській соціологічній літературі в 1960-70-х рр.. з'явилося багато авторів, більшість з яких в основному спиралися на погляди В«першопрохідцівВ» школи В«соціальних системВ», розрізняючись з ними лише в нюансах і акцентах. Прізвища окремих авторів періодично здобували популярність, а потім поступово віддавалися забуттю. Але підхід цієї школи до різноманітних форм підприємств і організацій передусім як до В«Соціальній системіВ» безперечно утвердився в якості одного з провідних напрямків у становленні теорії організації. Представники В«системноїВ» школи характеризують організацію як велику, складну соціальну систему, взаємодіє з іншими системами як зовні, так і всередині даної системи. Поняття В«сучасна організаціяВ» ототожнюється з системою, що потребує комплексного, всебічного підходу, що враховує її багатофакторне і багатоцільове значення.
1. Теорія школи В«соціальних системВ»
Під комунікацією звичайно розуміють метод, за допомогою якого в різних частинах системи викликається дію. Але комунікація покликана не тільки спонукати до дії, а бути також засобом контролю і координації. Система комунікацій утворює будова, конфігурацію організації.
Рівновага як сполучний процес розглядається в якості механізму стабілізації організаційного цілого, його адаптації до мінливих умов. Призначення цього механізму полягає також у В«ГармонізаціїВ» потреб і установок індивідуумів з вимогами організації [5].
Процес прийняття рішення школа В«соціальних систем В»вважає найважливішим засобом регулювання таВ« стратегічного керівництва В». У відповідності з цим і сама організація нерідко трактується як інструмент прийняття рішень.
Головним інтегруючим чинником організації зазвичай визнається мета. При цьому найчастіше проводиться різниця між цілями, поставленими перед цією організацією, і цілями, притаманними всім організаціям як таким. Останні цілі вважаються зумовленими внутрішніми потребами зростання і виживання.
Виходячи з аналізу соціальної організації, представники школи В«соціальних системВ» намагаються виявити загальні, постійні елементи якої організації взагалі (В«організаційні універсаліїВ»), властиві як часовим механізмом, так і соціальному. Таке прагнення до створення універсальної теорії організаційного процесу поєднується зі спробами застосувати при вирішенні цієї ж задачі досягнення кібернетики, математичні методи і т.д. Але, в кінцевому рахунку, всі ці дослідження підпорядковані приватної завданню створення теорії організаційного управління, яка, перш за все, застосовується до промисловим підприємствам.
Отже, В«школа соціальних системВ» розглядає організацію як комплексну систему з рядом складових її окремих підсистем. До таких підсистем зазвичай відносять індивідуума, формальну структуру, неформальну структуру, неформальну організацію, статуси і ролі, а також фізичне оточення. Всі разом вони визначаються як організаційна система. Центральним методологічним поняттям виявляється поняття В«зв'язкиВ», або "Сполучні процесиВ». Виділяють три основних сполучних процесу: В«комунікаціяВ», «гвновагаВ», В«ухвалення рішенняВ».
Як уже зазначалося, на школу В«соціальних систем В»сильний вплив зробило структурно-функціональний напрямок у американської соціологічної теорії, і насамперед праці Т. Парсонса і Р. Мертона [5].
Виникнення школи В«соціальних системВ» - своєрідна реакція на проблеми, які були породжені методологічним кризою як В«КласичноїВ» теорії, так і доктрини В«людських відносинВ». Але в той же час формування цього напрямку відображає прогресуюче ускладнення всій господарської і духовного життя сучасного суспільства, зростаюча участь держави в багатьох суспільно необхідних програмах, зростання значення гігантських корпорацій, тісно пов'язаних з державними органами, регулюючими економічний розвиток і визначальними його загальну політику. В теоретичному відношенні формування школи В«соціальних системВ» йшло під переважним впливом концепцій структурно-функціонального аналізу, развиваемого Т. Парсонсом, Р. Мертоном і їх продовжувачами, а також прабатьками загальної теорії систем Л. Берталанфі, А. Рапопортом та ін Школа В«соціальних системВ» намагалася з позицій новітніх соціологічних концепцій критично проаналізувати попередні погляди на природу і методи управління та узагальнити новий практичний досвід в області організації і управління.
Зупинимося спочатку на деяких загальних теоретичних положеннях цього напрямку. Насамперед його характеризує прагнення розглядати соціальну організацію як комплексну систему з рядом складових її окремих підсистем. До таких підсистем зазвичай відносять індивідуума, формальну структуру, неформальну структуру, неформальну організацію, статуси і ролі, а також фізичне оточення. Всі разом вони визначаються як організаційна система.
Складність її структури висуває на перший план необхідність вивчення взаємодії підсистем. Відповідно цьому центральним методологічним поняттям виявляється поняття В«зв'язкиВ», або "Сполучні процесиВ». Виділяють три основних сполучних процесу: В«комунікаціяВ», «гвновагаВ», В«ухвалення рішенняВ» [4].
2. Представники школи соціальних систем і їх труди
Герберт Саймон
Значний внесок у розвиток американської і світової школи В«соціальних системВ» вніс Герберт Саймон (нар. 1916). Серед його головних праць: В«Адміністративне поведінкуВ» (1947) та В«Громадська адміністрація В»(1950), написане спільно з Дональдом Смітбургом і Віктором Томпсоном; В«Моделі людиниВ» (1957), В«ОрганізаціїВ» (1958) всоавторстве з Джеймсом Марч; В«Нова наука управлінських рішеньВ» (1960) та ін
Якщо перші праці Саймона в значній ступеня представляли собою розвиток поглядів Барнарда, то подальші присвячені психологічним і теоретико-пізнавальним аспектам процесів, пов'язаних з В«Прийняттям рішеньВ». Саймон розглядає організацію як системи, в яких люди є В«механізмами, які приймають рішенняВ». Сутність діяльності керуючих, адміністраторів, їх влади над підлеглими полягає у створенні фактичних або ціннісних передумов, на яких грунтуються рішення кожного члена організації [3].
Перше рішення, яке приймає будь-який член організації, - це рішення брати участь або, навпаки, не брати участь в ній. Слідуючи барнардовскому В«принципом рівновагиВ», Саймон вважає, що кожна особа, вкладаючи в цю організацію свою працю чи капітал, виходить з того, що задоволення, яке він витягне зі В«чистого переваги спонукань над внеском В»,В« виміряними стосовно до їх корисності для нього В», більше того задоволення, яке він одержав би, відмовившись брати участь у цій організації. Таким чином, В«нульовий пунктВ» в подібній В«функції задоволенняВ» визначається стосовно до В«можливої вЂ‹вЂ‹вартості участіВ».
Якщо, розглядаючи питання про свою участь у організації, індивідуум керується особистими міркуваннями, то після прийняття ним позитивного рішення особисті цілі поступово відходять на другий план і підкоряються цілям організації. Якщо В«механізм впливуВ» в організації встановлений таким чином, що створює рівноваги між спонуканням і внеском, при якому всі члени організації готові брати активну участь в її діяльності, віддаючи всю свою енергію задачам організації, така організація має, по визначенню Саймона, В«високий моральний рівеньВ».
Саймон докладно розглядає різні складові В«механізму впливуВ», в ряду яких найважливіше місце відводить авторитету, а також досліджує й інші зовнішні впливи: навчання, рекомендації, привертають увагу повідомлення і т.д. Суть концепції Саймона полягає в тому, що керуючі повинні ефективно використовувати всі форми зовнішніх впливів для впливу на особистість працівника, для трансформації людини в такій ступеня, щоб він здійснював бажані дії В«скоріше внаслідок своєї власно...
