Нові форми трудових відносин: надомна праця та дистанційна зайнятість
Розвиток науки, техніки, постійний прогрес використовуваних людством технологій неминуче впливають на основу будь-якої діяльності - трудові ресурси. Не можна не погодитися з тим, що без людської участі неможливо обійтися практично ні в одній сфері діяльності. Однак формат такої участі зазнав деяких змін. Постійно змінюються критерії відбору фахівців. Навіть робочі в наші дні повинні володіти високою кваліфікацією, а не просто можливістю виконувати фізичну працю. Такі зміни носять аж ніяк не поверхневий характер і впливають на інші сфери відносин.
Прямим результатом розумової праці не є якась реальна річ, і як наслідок він може здійснюватися не тільки в стандартній формі, тобто на конкретному робочому місці, наданому наймачем, але й іншими способами, так як сучасні технології дозволяють передавати результати розумової праці різними способами.
Наведемо простий приклад. Так, до появи електрозв'язку активно використовувалися послуги кур'єрів, посильних і т.п., так як інакше передати інформацію було неможливо. Сьогодні їх праця використовується тільки в особливих випадках, наприклад, коли потрібно передати важливі документи (оригінал договору, оригінал свідоцтва) і передача інформації в інший формі неприпустима. У деяких випадках існуючі технології дозволяють відмовитися навіть від цього, так як є можливість використання електронного підпису і т.п.
Телеробота АБО ДИСТАНЦІЙНИЙ ПРАЦЯ
Поява нових інформаційних технологій призвело до того, що найчастіше робота фахівців не вимагає їх фізичної присутності на робочому місці. Так як результат роботи не носить матеріальної форми, він може бути підготовлений і надалі переданий йому в будь-якому місці, а не тільки на території наймача. Не викликає подиву і робота в режимі on-line, коли наймач і працівник за допомогою спеціальних технічних засобів підтримують робочий контакт, перебуваючи в різних місцях.
В якості приклад можна навести роботу фахівців IT-компанії, які є найбільш просунутими не тільки в плані дистанційного праці. Практика показує, що ними активно використовується територіальний поділ виробничого процесу, коли керуючий офіс компанії розташований в економічно розвиненій державі, де просування їх продукту найбільш економічно вигідно, а персонал, що здійснює основну діяльність, наприклад, виробництво програмного забезпечення, живе і працює в інших країнах, де вартість трудових ресурсів низька для такого виду діяльності.
Крім програмістів, активно використовують дистанційну форму трудової діяльності особи, створюють об'єкти інтелектуальної власності. Це дизайнери, художники, письменники. Не вимагає постійного робочого місця діяльність фахівців медіаринку, наприклад, в області реклами, діяльність у сфері інформаційних технологій, консалтингу та ін
В принципі, здійснювати трудову діяльність дистанційно можуть будь фахівці, чия робота не пов'язана з матеріальними об'єктами (інструментами, пристосуваннями і т.п.), результатом якої в основному також не є матеріальні об'єкти.
Що ж таке дистанційний працю? Що він собою являє і яким чином здійснюється?
Було підраховано, що якщо від 10 до 20% працюючих в США переключаться на дистанційну роботу, то щорічно буде зекономлено близько 23 млрд. дол, 1,8 млн. тонн забруднюючих речовин не буде викинуто в повітря, більше 13 млн. тонн пального не буде спалено автомобілями, 3 млрд. годин не буде В«вбитоВ» на дорогу з роботи і на работу.1
Якщо розглядати дане питання ширше, то виконання певної роботи може відбуватися як у рамках цивільно-правових відносин, так і в рамках трудових. Цивільно-правові відносини, з одного боку, більш прийнятні для здійснення дистанційного праці, але в цьому випадку працівник залучається в економічний оборот як практично повністю самостійний суб'єкт, чого досить часто не бажає сам працівник, так як, окрім виконання безпосередньо роботи, він змушений піклуватися про пошук контрагентів, вивченні ринку, самостійному забезпеченні процесу діяльності ресурсами і підвищенні свого рівня як фахівця. У такому випадку це фізична особа несе всі ризики своєї діяльності, і, що саме важливе, це вимагає реєстрації фізичної особи як індивідуального підприємця.
Саме небажання вирішувати всі ці завдання і призводить до того, що багато хто віддає перевагу трудовим, а не цивільно-правових відносин.
Досить часто згадується градація дистанційного праці, запропонована Урсулою Хьюс в спеціальному доповіді для Європейської комісії В«Дистанційна робота і рівноправність підлогВ». Зокрема, вона розділила дистанційну зайнятість на кілька основних видів. Її висновки могли б активно використовуватися конкретними суб'єктами підприємницької діяльності для розвитку дистанційного праці в їх власному бізнесі.
Безпосередньо дистанційна зайнятість, розосереджена по декількох місцях: частково на дому, частково в місцях, які є власністю роботодавця. Зазвичай таку роботу виконує кваліфікований, що користується повною довірою, професійний виконавський персонал. Велика частина таких робіт регулюється колективними договорами.
Надомна робота. Виконується повністю на дому. Часто включає в себе низькокваліфіковану роботу з простих, але повторюваних операцій. Оплата по кінцевому результату. У більшості випадків виконується жінками.
Позаштатна дистанційна робота. Базується цілком на надомну роботу, але проводиться позаштатними співробітниками, які виконують найрізноманітніші завдання на основі договорів з клієнтом (письменницька робота, редагування, дизайн, комп'ютерне програмування та ін.)
Мобільна дистанційна робота. Застосування можливостей нових технологій в традиційних формах діяльності (торгові представники, інспектора, інженери з експлуатації та ін.)
Робота в спеціально обладнаному офісі. Робота на відстані здійснюється на площах роботодавця і субпідрядника. Робочі приміщення забезпечуються найсучаснішими телекомунікаціями.
ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ надомного ПРАЦІ
Відзначимо, що чинне трудове законодавство в галузі дистанційного праці розвинене досить слабо, хоча і передбачає його можливість.
Зокрема, гл. 25 Трудового кодексу Республіки Білорусь (далі - ТК) містить положення про особливості регулювання праці працівників-надомників.
Відповідно до ст. 304 ТК працівниками-надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з наймачем про виконання роботи вдома особистою працею з матеріалів і з використанням обладнання, інструментів, механізмів і пристосувань, що виділяються наймачем або придбаних за рахунок коштів цього наймача.
Відразу слід зазначити, що, називаючи працівників надомники, на нашу думку, ТК зовсім не обмежує місце виконання їх трудової діяльності виключно місцем проживання. За загальним правилом це місце проживання, але не виключені й інші варіанти, коли робота виконується в будь-яких інших приміщеннях (належать працівнику або іншим особам), до яких такий працівник має доступ.
Особливості регулювання праці працівників-надомників, крім передбачених гл. 25 ТК, встановлюються Урядом Республіки Білорусь або уповноваженим ним органом.
Як можна помітити, дана глава містить особливості праці саме працівників-надомників. Тобто їх робота регулюється й іншими нормами ТК, але з урахуванням особливостей, передбачених даної главою.
Загальним є те, що робота надомників будується, як і з усіма іншими працівниками, на основі трудового договору. Це підтверджується положеннями самої ст. 304 ТК.
Як свідчить ст. 1 ТК, трудовий договір - це угода між працівником і наймачем (наймачами), відповідно до якого працівник зобов'язується виконувати роботу за певною однієї або декількох професіях, спеціальностях або посадам відповідної кваліфікації згідно зі штатним розкладо...
