МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Гуманітарний факультет
Кафедра В«Філософії та соціології В»
Індивідуальне завдання
В«Моделі соціального управління В»
Виконав: Сомов Денис,
Перевірив: викладач
Ємець І.О.
Макіївка, 2010
Зміст
Введення
1. Субординація, як вид соціального управління
2. Відносини координації
3. Реордінація - модель соціального управління
Висновки
Список використаної літератури
Введення
Управління - функція організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує їх цілісність, тобто досягнення поставлених перед ними завдань, збереження їх структури, підтримання належного режиму їх діяльності.
Управління полягає в упорядкуванні системи, забезпечення її функціонування в відповідності з закономірностями її існування. Це цілеспрямоване впорядкує вплив, що реалізовується в зв'язках між суб'єктом і об'єктом.
Управління реально тоді, коли є підпорядкування об'єкта суб'єкту управління. Керуюче вплив - прерогатива суб'єкта управління.
Керуючі зв'язки реалізуються через відносини людей. Товариство являє собою цілісну організацію зі складною структурою. Звідси потреба у вираженні загального зв'язку і єдності соціальних процесів, яка знаходить свій вияв у здійсненні соціального управління.
Соціальне управління є тільки там, де проявляється спільна діяльність людей. Лише управління організовує людей для спільної діяльності в певні колективи.
Соціальне управління - вплив на суспільство в цілому або на його окремі ланки з тим, щоб забезпечити збереження їх якісної специфіки, їх нормальне функціонування, розвиток, успішне рух до заданої мети.
Соціальне управління має головною метою впорядкує вплив на учасників діяльності. При цьому забезпечується узгодженість індивідуальних дій, а також виконуються спільні функції, необхідні для регулювання такої діяльності (планування, контроль і т.д.).
Соціальне управління базується на певній співпідпорядкованості воль людей - учасників управлінських відносин. Воля керуючих пріоритетна до волі керованих. Звідси владність соціального управління - суб'єкт формує та реалізує панівну волю, а об'єкт підкоряється їй [7, 26-27].
В умовах державної організації суспільного життя забезпечується необхідне втручання державної влади в соціальні відносини.
Соціальне управління має потребу в механізмі його реалізації. У ролі такого виступає певна група людей, організовано оформлена у вигляді відповідних органів управління, або ж окремі уповноважені особи. Їх діяльність називається управлінської.
1. Субординація, як вид соціального управління
субординації (Соподчинением) називається вид соціального управління, при якому здійснюється вертикальне впорядкування, а один з елементів якої-небудь спільності або одна з взаємодіючих спільнот відіграє роль ведучого, визначального початку в діяльності всіх інших. У державній службі субординація - це система посадового підпорядкування, заснована на правилах службової дисципліни. Дані правила визначаються відомчими положеннями, інструкціями, іншими нормативними актами. При субординації кожен службовець підпорядковується не тільки своєму безпосередньому, але й послідовно всім вищим керівникам даного відомства. Субординационное управління властиво, головним чином, основним формам взаємодії іншої пари загальних носіїв соціальної діяльності - соціального суб'єкта і соціального об'єкта. Між соціальним суб'єктом і соціальним об'єктом існує ієрархічна залежність, в силу якої об'єкт залежить від суб'єкта. Субординаційних характер мають суб'єктно-об'єктні та об'єктно-суб'єктні відносини. Інші два виду за характером управлінських впливів відносяться до координації.
Поняття "Ієрархія" використовують тоді, коли мова заходить про складних формах субординації. Вона впорядковує по лінії супідрядності не просто цілісності, а системи, в яких діяльність одного порядку виявляється залежною від діяльності другого порядку, діяльність другого порядку - від діяльності третього порядку і т.д. Організаційні структури соціальної сфери розподіляються по галузях відповідно до класифікатора техніко-економічної соціальної інформації: освіта, культура та мистецтво, охорона здоров'я, туризм, відпочинок, фізична культура і спорт, наука та інновації, житловий фонд та комунальне господарство. Управління повинне забезпечувати рівновагу в керованій системі, вирішення соціальних проблем, що виникли внаслідок недостатньо обгрунтованих економічних рішень, загострення політичної ситуації, стихійних лих та ін причин. Соціальні проблеми, які потребують рішення: зайнятість і безробіття, охорона праці, вимушена міграція, прожитковий мінімум, дитяча бездоглядність, формування доходів населення, формування середнього класу, спосіб життя, оцінка діяльності органів управління різних рівнів та громадських організацій [6, 121].
Єдність централізму і самостійності в практичній діяльності учасників управлінського процесу досягається через встановлення відносин субординації і координації. В їх основі лежить взаємозв'язок окремих видів діяльності, їх положення по відношенню один до одного при реалізації суб'єктами спільної мети управління. Відносини субординації - це такі відносини між суб'єктами управлінської діяльності, які виражають підпорядкування одного іншому в процесі управління єдиним об'єктом.
Відносини субординації мають місце як між органами управління, трудовими колективами, так і на індивідуальному, персоніфікованому рівні - між керівниками і виконавцями. Субординація викликана необхідністю здійснення спільних інтересів, загальних цілей, їх взаємозв'язку з особливими інтересами допомогою певної співпідпорядкованості. Тобто вищестоящі суб'єкти управління задають цілі нижчестоящим, які покликані реалізовувати їх з урахуванням свого індивідуального інтересу.
Відносинам субординації властиві відповідні, що забезпечують їх реалізацію організаційні форми управління. Це лінійні управлінські структури, в яких підпорядкованість організаційних ланок встановлюється по ланцюжку знизу вгору, має характер однозначного зв'язку, коли кожен нижчий суб'єкт управління підпорядковується тільки одному вищестоящому. Такий зв'язок характерна, наприклад, для державний органів управління.
Для субординації характерне використання прямих владних методів управлінського впливу. Наприклад, адміністративне управління, суть якого полягає в тому, що на основі наказів і розпоряджень задаються конкретні робочі цілі та завдання діяльності підлеглих.
Однак надмірна субординація веде до жорсткої регламентації діяльності виконавців на шкоду їх самостійності, недовикористання їх творчого потенціалу [5, 91].
2. Відносини координації
Координація - це такий вид соціального управління, при якому здійснюється горизонтальна впорядкованість, як на внутригрупповом, так і на міжгруповому рівні, а боку, частини і елементи однієї і тієї ж соціальної спільності чи взаємодія декількох спільнот характеризуються тотожністю, рівновеликі.
Відносини координації характеризують взаємозв'язок безпосередньо несупідрядними суб'єктів управлінської діяльності, процес узгодження, поєднання їх дій в ході здійснення індивідуальних і спільних цілей. Відносини координації - це і є прояв самостійності суб'єктів управління. Відносини координації встановлюються між окремими ланками соціального управління, що виконують відносно самостійні специфічні функції і вхідними в різні лінії субординації. Наприклад, органи управління підприємств, цехів - у економічній сфері; громадських організацій - в політичній сфері [5, 89].
Координація надає учасникам управлінського процесу необхідну самостійність, широку можливість для вираження та в...
