Введення
Гуманізація праці - Це, перш за все, пристосування (адаптація) тієї чи іншої сторони трудового життя до людини, яке передбачає створення найбільш сприятливих умов і організації праці для максимальної реалізації трудового потенціалу працівників. Основні напрямки гуманізації праці: поліпшення соціально-економічного. змісту праці за допомогою його збагачення, знищення монотонності і беззмістовності, об'єднання розрізнених елементів роботи в роботу, більш відповідну вимогам високорозвиненої особистості, естетизація місця роботи; забезпечення безпеки та надійності виробничих процесів, усунення їх негативного впливу на навколишнє середовище.
Праця ж це така доцільна діяльність людини по виробництву матеріальних і духовних благ, необхідна для задоволення потреб як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Будь-яка праця припускає усвідомлену постановку мети, яка визначає подальший характер дій людини. Праця - основне джерело багатства (Іншим джерелом є природа), головна сфера життєдіяльності людей. Праця є найважливішим природним умовою життя людини, засобом його існування і в той же час засобом розвитку самої людини. Завдяки праці людина виділилася з тваринного світу, в праці розкриваються його здібності і життєві сили, здобуваються навички, знання і досвід. Тому здоровий організм відчуває потребу в нормальній трудовій навантаженні.
Таким чином саме ці два нерозривно пов'язаних поняття дають людині можливість не тільки працювати, а трудитися в більш поліпшених умовах з усіма заходами безпеки і звукоізоляції, що природно приведе до збільшення продуктивності праці.
Аналіз впливу цих двох факторів на один одного я і хотів би висвітлити в своїй курсовій роботі.
1. Теоретичні основи понять В«гуманізаціяВ» і В«працяВ»
1.1 Зміст праці
Праця - це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.
Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які необхідні для виробництва товарів споживання, - енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само громадської праця є і за характером, оскільки базується на поділі та кооперації, співпраці та конкуренції, власності на робочу силу, що в зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, але і способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудове поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми в процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх загальному впливі на природу. Праця як процес являє собою єдність трьох складових частин:
самої праці як доцільної діяльності;
предмета праці (те, на що спрямована праця);
знарядь праці (Річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).
Виготовлення і застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По відношенню до речей (Знарядь і предметів праці) людина виступає як суб'єкт діяльності, а щодо інших людей - як особистість.
Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.
Предметні дії працівника нерозривно пов'язані з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.
Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:
предметно-дієвого;
фізіологічного;
психологічного.
Предметно-дієвий аспект праці пов'язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.
Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову - використання фізіологічних функцій працівника для створення тих або інших соціальних цінностей. Під час праці в активну діяльність втягуються всі органи й системи організму - мозок, м'язи, судини, серце, легені і т. ін, мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова і м'язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м'язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м'язам направляється посилений потік крові, який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, які служать джерелом енергії. Для забезпечення посиленого кровообігу і обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця та органів дихання. Всі ці процеси, пов'язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимогами та умовами праці. При несприятливих, важких умовах праці можливі перенапруги фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.
В той же час фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм, швидкість реакцій, м'язова сила, витривалість і т. ін) і характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).
Отже, процес праці - це фізіологічний процес витрачання людської енергії.
Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю - пізнавальною, мотиваційної, емоційної. Так, під час праці у людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, уяву. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани - активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, втомлену, незадоволення, нудьгу і ін У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.
Праця як колективна спільна діяльність людей неможливий без спілкування. Об'єктивні відносини і зв'язки між працівниками реалізуються як суб'єктивні міжособистісні відносини. Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприйняття людини людиною.
Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:
комунікативний - Обмін інформацією;
інтерактивний - Обмін знаннями, ідеями, діями;
перцептивний - сприйняття, пізнання, взаєморозуміння.
В єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності і взаємин між людьми.
Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, пізнання навколишнього світу.
Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні чинники, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Небудь праця з'єднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) боку.
Як процес активних перетворень предметів з метою пр...
