Зміст
Введення
1. Почала синергетики
2. Наукові школи (течії) в синергетики
3. Основні ідеї, предмет і об'єктсинергетики
4. Міждисциплінарність синергетики
5. Синергетика щододинамічних систем
6. Самоорганізація в синергетики
7. Синергетичний процес зсоціальної точки зору
8. Методологічні проблеми синергетики
9. Критика синергетики та синергетики
Висновок
Список літератури
Введення
синергетиканаука
Термін В«синергетикаВ»походить від грецького В«сінергосВ» - спільно діючий.
Синергетика - науковенапрямок, що вивчає зв'язки між елементами структури (підсистемами), якіутворюються у відкритих системах (біологічних, фізико-хімічних та інших)завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовиною та енергією з навколишнімсередовищем у нерівноважних умовах.
З моменту появисинергетики пройшло досить багато часу. Мабуть для цьогоміждисциплінарного підходу настала пора зрілості і самоідентифікації. Те, щона початку можна було тільки передбачати, не дивлячись на серйозні роботи великихвчених і засновників цієї концепції, сьогодні стало реальним фактом і дає правовважати її не просто підходом, а свого роду філософією постнекласичноїнауки. Якщо перші кроки синергетики були направлені у бік зближення, навітьмало не розчинення з наукою, і пошуків обгрунтування, і більш того, з наукиі черпають натхнення та інформацію для узагальнення, то на сьогоднішній деньприйшла пора для саморефлексії, для аналізу власного понятійного підставияк теорії взагалі, і філософської теорії зокрема. Варто відзначити, щозначення синергетики в дійсності не в її натурфілософських коренях, не вблизькості з експериментальною наукою, не в її зв'язку з іменами відомих діячівнауки стояли біля її основи і приділяють їй увагу і донині, з наявністюстарих і нових прихильників з наукового середовища. Значення її полягає головнимчином у прагненні знайти відповіді на самі глобальні питання влаштування Світу.А це, як відомо, прерогатива саме філософії. Те що синергетика буластворена саме вченими, тобто людьми не відчувають особливо теплих почуттів інеобхідності в радах абстрактній від реальності філософської схоластики,говорить про гостру потребу у формуванні своєї, близької до науки філософії,яка б могла вирішувати такі завдання, які ставить сама наукова практика,аналіз досліджуваних наукою явищ, окремі риси яких мають безсумнівніознаки загальності.
Не випадково з цього такчи інакше синергетика стала набувати риси якоїсь міжгалузевої філософії,захищеної авторитетом її творців. І якщо на початку філософські узагальнення маликілька декларативний характер, то сьогодні можна сказати, що цядекларативність стала зживати себе. На зміну їй приходять чіткі формулюваннятаких властивостей притаманних будь-яких об'єктів різний рівнів організації, якіможна розглядати як особливі, філософські закони. А їх систематизацію, якспробу сформувати повноцінну філософську теорію.
Мета даної роботи - спробувати на доступному рівні розкрити істота і поняття синергетики, як нового напряму сучасної наукової думки, а також розглянути основні проблеми синергетики і ставлення до неї інших наук.
Дана робота, по суті, результат поєднання багатьох джерел, результат пошуку якоїсь золотої середини в описі синергетики як перспективного напрямку сучасної науки.
1. Почала синергетики
Синергетика виникла впочатку 70-х рр.. XX століття. До цього часу вважалося, що існуєнездоланний бар'єр між неорганічної та органічної, живою природою. Лишеживій природі властиві ефекти саморегуляції і самоврядування.
Синергетика перекинуламіст між неорганічної та живою природою. Вона намагається відповісти на питання,як виникли ті макросистеми, в яких ми живемо. У багатьох випадках процесупорядкування та самоорганізації пов'язаний з колективним поведінкою підсистем,утворюють систему. Поряд з процесами самоорганізації синергетикарозглядає і питання самодезорганізаціі - виникнення хаосу в динамічнихсистемах. Як правило, досліджувані системи є дисипативних, відкритимисистемами.
Основою синергетикислужить єдність явищ, методів і моделей, з якими доводиться стикатисяпри дослідженні виникнення порядку з безладу або хаосу - в хімії(Реакція Бєлоусова-Жаботинського), космології (спіральні галактики), екології(Організація спільнот) і т.д. Прикладом самоорганізації в гідродинаміці служитьосвіту в підігрівається рідини (починаючи з деякої температури)шестикутних осередків Бенара, виникнення тороїдальних вихорів (вихорів Тейлора)між обертовими циліндрами. Приклад вимушеної організації - синхронізаціямод у багатомодовим лазері з допомогою зовнішніх періодичних впливів. Інтересдля розуміння законів синергетики представляють процеси предбіологічноюсамоорганізації до біологічного рівня. Самоорганізуються системи виниклиісторично в період виникнення життя на Землі.
Творцемсинергетичного напряму і винахідником терміна В«синергетикаВ» єпрофесор Штутгартського університету і директор Інституту теоретичної фізикиі синергетики Герман Хакен. Він вперше застосував цей термін для позначеннянового наукового напрямку. Хакен став використовувати його в цих цілях на своїхлекціях в 1969 р. У інтерв'ю Е.Н. Князєвої для журналу В«Питання філософіїВ» Г.Хакен так пояснює свій вибір: В«Я вибрав тоді словоВ« синергетика В», тому щоза багатьма дисциплінами в науці були закріплені грецькі терміни. Я шукавтаке слово, яке виражало б спільну діяльність, загальну енергію щосьзробити ... Я переслідував мету привести в рух нову галузь науки ... Вжетоді я бачив, що існує разючу подібність між абсолютнорізними явищами, наприклад, між випромінюванням лазера і соціологічнимипроцесами або еволюцією, що повинно бути тільки вершиною айсберга. Правда, втой час я не підозрював, що ця область може вплинути на настільки багатоі віддалені області дослідження, як, наприклад, психологія та філософія В»[1].За Хакен, синергетика займається вивченням систем, що складаються з великої(Дуже великого, В«величезногоВ») числа частин, компонент або підсистем, однимсловом, деталей, складним чином взаємодіють між собою. СловоВ«СинергетикаВ» і означає В«спільна діяВ», підкреслюючи узгодженістьфункціонування частин, що відбивається в поведінці системи як цілого.
2. Наукові школи(Течії) в синергетики
У синергетики до теперішнього часу склалося вжекілька наукових шкіл. Ці школи пофарбовані в ті тони, які привносять їхприхильники, що йдуть до осмислення ідей синергетики з позиції своєї вихідноїдисциплінарної області, будь то математика, фізика, біологія або навітьсуспільствознавство.
У числі цих шкіл - брюссельська школа, заснована лауреатомНобелівської премії з хімії за 1977 Іллею Романовичем Пригожиним (з числанащадків російських емігрантів, що покинули Росію після революційних подій 1917м.), що розробляє теорію дисипативних структур, що розкриває історичніпередумови і світоглядні підстави теорії самоорганізації.
Інтенсивно працює також школа Г.Хакен. Він об'єднаввелику групу вчених навколо шпрінгеровской серії книг із синергетики, в рамкахякої до теперішнього часу побачили світ вже більше 60 томів.
Класичні роботи, в яких розвиваєтьсяматематичний апарат для опису катастрофічних синергетичних процесів,належать перу російського математика В.І. Арнольда і французького математикаР. Тома. Цю теорію називають по-різному: теорія катастроф, особливостей абобіфурікацій.
Серед російських вчених слід згадати такожакадеміка О.О. Самарського і С.П. Курдюмова. Їх школа розробляє теоріюсамоорганізації на базі математичних моделей і обчислювального експериментуна дисплеях комп'ютерів. Ця школа висунула ряд оригінальних ідей длярозуміння механізмів виникнення і еволюції щодо стійких структуру відкритих (нелінійних) середовищах (системах).
Широко відомі також роботи академіка М. М....
