Соціально-економічний розвиток Пакистану (кінець 40 - 90 рр.. ХХ в.)
Навіть побіжний погляд на пройдений Пакистаном за роки незалежного (З 1947 р.) розвитку, як політичного, так і економічного свідчить про суттєвих позитивних змінах, що відбулися практично у всіх сферах суспільного життя. Звичайно, подібні процеси характерні практично для всіх країн в ході їх поступального руху вперед, проте основне питання полягає в тому, які темпи цього розвитку, за рахунок якого обсягу витрат як матеріального, так і гуманітарного характеру вони були досягнуті.
Якщо розглянути на високоагрегірованном рівні спочатку політичні процеси, що відбувалися протягом майже 60 років у Пакистані і здатні певною мірою пояснити зрушення в економіці, то стає ясно, що цей шлях був украй складний навіть в порівнянні з аналогічним у багатьох інших країнах. Досить почати з того, що саме освіта цього держави (з двох територій, що знаходилися один від одного на відстані майже 1,5 тис. км) носило досить незвичайний характер, оскільки грунтувалося на релігійної спільності мусульман, що в той час сприймалося, як щось з надзвичайне. За короткий з історичної точки зору період Пакистан пережив чотири приходу до влади в країні військових режимів, що однозначно свідчить про сильну ролі армії в суспільстві. Нестабільність внутрішньополітичної обстановки визначалася і зовнішніми причинами, серед яких на першому місці стояло сусідство з Індією, що стала буквально з перших років існування Пакистану його головним ворогом, а це, в свою чергу, визначало необхідність підтримувати відповідний рівень військових витрат, при тому, що військовий потенціал Індії та Пакистану оцінюється як 1:3.
Саме нестабільність внутрішньої ситуації в Пакистані з'явилася ледь Чи не головним чинником розколу в 1971 р. країни на дві незалежні держави - Власне Пакистан і Бангладеш. (Разом з тим однозначно оцінити це явище лише як негативне або, навпаки, тільки як позитивне для подальшого політичного та економічного розвитку пакистанського держави було б некоректним. Хоча нам видається, що в результаті нинішній Пакистан більше виграв від цього, ніж програв). Нарешті, не можна не враховувати і те обставина, що Пакистан був, є і буде ісламським державою, що має тісні зв'язки з ісламськими режимами Близького Сходу і арабського світу. Ісламський фактор впливає не тільки на всі сторони політичного життя, але й на економіку, що знайшло відображення в її певній ісламізації в 80-ті роки і продовжується (хоча й у сильно усіченому і формалізованому вигляді) і понині.
Очевидно, що ці та інші політичні чинники в якійсь мірі прямо або побічно зумовили злети і падіння в економічному розвитку пакистанського держави за роки незалежності. І, тим не менше, якщо простежити загальні тенденції економічного зростання, то можна сказати, що в цей період Пакистан перетворився з відсталої практично в усіх відношеннях країни в держава чи не з середньорозвинених економікою. Тут вагому роль стали грати високотехнологічні галузі, діє потужний агропромисловий комплекс, в агросферу все ширше впроваджуються сучасні методи господарювання, що дозволяють збирати по два, а подекуди й по три врожаї на рік, несприятливі погодні умови в якійсь мірі стали менше впливати на стан сільського господарства, незважаючи на складні зовнішньополітичні процеси в південноазіатському регіоні, вдається продовжити інтегрування у світову економіку і т.д. Аналіз основних макроекономічних показників свідчить, що, наприклад, середньорічні темпи економічного зростання в 1950-1990 рр.. становили понад 5%, а в 1990-2002 рр.. - Близько 4%.
Ми маємо унікальну можливість порівняти ці дані з аналогічними параметрами стосовно до Британської Індії, оскільки відомий англійський економіст Ангус Медісон на базі великих польових досліджень і з залученням значного числа допоміжних робіт здійснив такого роду опосередковані розрахунки для колоніальної Індії. Він показав, що середньорічні темпи економічного зростання становили 1,1% в 1870-1913 рр.. і 1,2% в 1913-1950 рр.. Немає сумнівів у тому, що зростання ВВП на територіях, що відійшли згодом до Пакистану, внаслідок їх більш низького економічного потенціалу був ще менше.
З чим же прийшов Пакистан до початку свого незалежного розвитку? Оскільки ця тема (так само як і подальший економічний ріст країни аж до початку нинішнього століття) в історичній ретроспективі добре вивчена, то ми зупинимося лише на економічному розвитку Пакистану на макрорівні, причому до 1971 мова йде про Пакистані в сучасних кордонах, тобто колишньому Західному Пакистані.
Загальновідомо, що економіка колоніальної Індії розвивалася в силу поділу праці між колонією і метрополією вкрай однобоко, що знайшло відображення в зростанні переважно сільськогосподарського виробництва і пов'язаних з ним сировинних галузей промисловості. Розділ Британської Індії серйозно зруйнував існували в її межах економічні зв'язки, причому все це поглиблювалося безперервні зіткнення між мусульманами та індусами. Джерела сировини залишилися на території Пакистану, а його переробка здійснювалася в незалежної Індії. Очевидно, що про будь розвитку в економічній сфері на тому етапі взагалі говорити не доводиться, абияк підтримувався невелике зростання в сільському господарстві, де створювалося близько 60% валового внутрішнього продукту. Частка промисловості коливалася в межах приблизно 8%, і навіть торгівля, традиційно розвинена сфера, заморозилась на рівні 12% від ВВП.
У цьому зв'язку, природно, постало принципове питання про те, як на макрорівні провести суттєві перетворення відсталої, багатосекторної соціально-економічної структури і поряд з цим забезпечити стабільні темпи економічного зростання і підйом провідних галузей матеріально-речовинного виробництва, а також визначити оптимальне співвідношення між цими двома завданнями. Складність вирішення цього питання на тому етапі економічного розвитку полягала, як справедливо підкреслював відомий економіст В.Л.Шейніс, в тому, що методи, використовувані для досягнення однієї мети, далеко не завжди сприяють досягненню іншої. Низький рівень розвитку основних галузей економіки і нестача фінансових ресурсів для досягнення високої норми накопичення і підтримання її на такому рівні, труднощі утримання рівноваги платіжного балансу, налагодження і розвитку внутрішньогалузевих та міжгалузевих зв'язків (що вже само по собі вельми непросто) утрудняють у сукупності проведення глибоких соціальних перетворень.
Очевидно, що в подібних умовах говорити про який-небудь поступальному русі в соціально-економічній області не доводиться, і якщо спробувати визначити загальний напрямок розвитку Пакистану в 50-і роки, то можна сказати, що в той період в країні тільки створювалися умови для прийдешнього економічної рівноваги, обумовленого новими географічними, політичними, внутрішньорегіональними кордонами. Вироблялися намітки управління економічними процесами; достатньо згадати в цьому зв'язку прийняття першого п'ятирічного плану на 1955-1960 рр.. І, навіть, незважаючи на те, що він двічі переглядався у бік зменшення основних економічних показників, це вже було введенням елементів змішаної економіки, яка в тих умовах була чи не єдиним інститутом, здатним хоч якось вивести країну з кризи 5 . Не дивно, що в кінцевому підсумку вже у 50-ті роки зростання ВВП коливався на рівні 2,5-3,2%.
Тим не менш, при зростанні населення на 2,4% в середньому в рік в той період дохід на душу населення підвищувався вкрай повільно - лише на 0,6%. Природно, що за цим середньостатистичним показником переховувався значний розкид в реальних доходах, коли основна маса населення проживала практично за межею бідності. Низький зріст сільськогосподарського виробництва (а в сільській місцевості проживало 28 млн. чоловік, що становило 82% всього населення Пакистану, і стан агросфери визначало благополуччя або, краще сказати, бідність пере...
