Ірано-ісламська дипломатія
іран ісламська дипломатія зовнішня політика
Останнім часом у політичний лексикон ІРІ все більше входить новий термін, що визначає іранську зовнішню політику, так звана В«ірано-ісламська дипломатіяВ». Ірано-ісламське напрямок зовнішньополітичного курсу країни пов'язано як з внутрішнім становищем Ірану на тлі загострення боротьби між В«консерваторамиВ» і В«реформаторамиВ» за вибір свого подальшого шляху розвитку, так і з ситуацією навколо ІРІ в цілому у зв'язку з активізацією глобальної антитерористичної кампанії під керівництвом США та ускладненням загальної ситуації в регіоні. Спроби уряду М.Хатамі, спрямовані на поліпшення відносин Ірану з США, не дали поки позитивних результатів. Америка зберігає насторожене відношення до Ірану і звинувачує його в підтримці ісламського екстремізму, міжнародного тероризму, виробництві зброї масового ураження. Однак в умовах очевидного домінування США в міжнародній політиці, в тому числі в тих регіонах, де зачіпаються життєві інтереси ІРІ (Центральна Азія, Перська затока), Тегеран поступово проводить певну ревізію своєї зовнішньої політики. Як і раніше, велику актуальність для Ірану має розвиток відносин з мусульманськими країнами, перш за все державами Центральної Азії і Арабського Сходу. У той же час, у нинішній ситуації Іран змушений вибудовувати свої відносини з арабо-мусульманським світом з урахуванням негативного ставлення великих західноєвропейських економічних партнерів ІРІ до проблеми підтримки Іраном радикальних ісламських організацій на Близькому Сході, палестинський В«інтифадиВ» і існування реальної загрози використання США в односторонньому порядку сили для повалення неугодних Америці режимів у регіоні (Афганістан, Ірак). Така виваженість політики не означає швидкого зближення ІРІ з США, іншими країнами Заходу, тим більше за рахунок розвитку відносин Ірану з Сходом. Але припускає внесення певних коректив у відносини з мусульманськими сусідами ІРІ, головним чином арабськими країнами.
Ірано
-арабські зв'язки мають давню і багату історію. Незважаючи на те, що арабська та іранська нації серйозно відрізняються один від одного в етнічному, світоглядному, мовному відносинах, тривалий історичний досвід їх політичного і громадського взаємодії, інтелектуальне спадщина, релігійна спільність сприяли їх зближенню. Чималу роль у цьому зіграла і їх географічна близькість і схожість історичних доль. Але в той же час не можна недоучітивать той факт, що Іран і арабські країни завжди розглядали один одного як суперників, будь то в торговельних справах, територіальних суперечках, релігійних, політичних, регіональних питаннях. Великий вплив на ірано-арабські відносини зробило наявність найбагатших запасів нафти в цьому регіоні. Арабські країни та Іран володіють 72% розвіданих запасів нафти в світі. Вони мають спільні нафтові і газові поля. Нафта служить одним з ключових елементів взаємовигідного співробітництва Ірану і арабських країн. З іншого боку, нафтові багатства стали причиною зацікавленості Заходу в підпорядкуванні країн регіону своїм інтересам. На цьому грунті виникало багато міжнародних конфліктів.
У 50-ті роки Іран був основним виробником нафти в регіоні. В арабських країнах Перської затоки видобуток нафти в комерційних кількостях тільки почала розвиватися. У цій ситуації Захід розглядав Іран в якості свого форпосту в регіоні. Така роль цілком влаштовувала іранського шаха, якому США і Англія допомогли розправитися з національно-визвольним рухом і повалити прогресивне уряд Моссадика. Іран в цей період служив стабілізатором і захисником інтересів Заходу в регіоні, і значимість його на світових ринках енергоресурсів була високою. Великі суспільно-політич-кі події і зміни в Ірані та арабських країнах у 50-х роках (Національно-визвольний рух, революції, націоналізації і т.п.) справили позитивний вплив на зближення арабської та іранської правлячих еліт. Однак це зближення носило короткочасний характер 1 . Зміна політичної ситуації в цих країнах, розвиток регіональної та міжнародної обстановки призвели до розриву цих зв'язків. Так, іранські правителі насторожено ставилися до розбурхує Арабський Схід ідеям націоналізму, соціалізму, орієнтації ряду арабських держав на союз з СРСР і Східною Європою. В Ірані націоналістичні сили закликали відійти від арабських країн і зосередитися на чисто іранських культурно-цивілізаційних питаннях. Справа доходила до того, що в Ірані заборонялося публікувати книжки арабських авторів, а влада Ірану і арабських країн вели діалог тільки через посередників із Заходу або Сходу. У 60-70-ті роки Іран був стовпом у реалізації американської політики в регіоні і проводив там прозахідну лінію. Антиарабського риторика стала політичною стратегією шахського режиму і добре оплачувалася Заходом. Після перемоги ісламської революції в 1979 р. знову відродилися надії на поліпшення арабо-іранських відносин. Новий режим в Ірані проголосив боротьбу з імперіалізмом США та його союзниками в регіоні. Палестинська проблема стала однією з ключових в іранській політиці. Період після ісламської революції характеризувався потоком візитів релігійних діячів ІРІ в арабські країни і арабських клерикалів в Іран.
Але фаза мирного і конструктивного співіснування Ірану та арабських країн була вельми нетривалою. Спроби Ірану поширити ідеї ісламської революції на арабські країни викликали різкі протести останніх, аж до розриву дипломатичних відносин. Консервативні арабські режими насторожено сприймали ідеї іранської революції і вважали їх нереальними. Виняток становили такі країни, як Сирія, Лівія і до деякої міри Алжир. Особливо загострилися ірано-арабські відносини у зв'язку із закликами іранського духівництва до експорту ісламської революції в арабські країни. Ідеї іранської революції були чужі більшості арабських держав як з політичної, так і культурної точок зору. Вони не враховували глибоку залежність арабських країн від Заходу і історично сформоване нерозуміння між арабами та іранцями. Але в той же час іранська революція зробила певне ідеологічне вплив на арабські країни, змусивши їх приділяти більше уваги общеісламскім проблемам, уважніше ставитися до ісламської культурі перед загрозою її вестернізації. Але в цілому арабські країни прагнули зберегти певну дистанцію у відносинах з Іраном. Активна іранська політика спонукала арабські країни шукати підтримку у зовнішніх сил. Багато арабські держави відреагували на неї, дистанціювавшись від ІРІ і зблизившись із Заходом і США.
З початком ірано-іракської війни в 1980 р. відносини Ірану з Арабським світом знову загострилися. Проблема фінансування Іраку арабськими країнами послужила основою погіршення ірано-арабських відносин і викликала взаємна недовіра. Іран, незважаючи на великі втрати і перебуваючи при цьому в міжнародній ізоляції, виявився в змозі стримати натиск Іраку. Це була перша майже за 100 років війна, яку Іран закінчив без територіальних втрат.
Положення ірано-арабських відносин ускладнилося після нападу Іраку на Кувейт. Загальна ситуація в Арабському світі набула характеру нестабільності. За даними МВФ, у результаті війни в Перській затоці загальні втрати країн Близького Сходу склали 4% їх сумарного ВНП. На 2,5% виросла інфляція. Прямі втрати дорівнювали 600 млрд. дол 2 Багато арабських країни стали відчувати стійкий фінансовий дефіцит бюджету, ослабли їх позиції в близькосхідному врегулюванні, виникла нестабільність нафтового ринку. Прикордонні проблеми, великі відмінності в системах організації влади, релігійні, політичні, етнічні конфлікти в низці арабських країн посилили економічні проблеми і штовхали режими до екстремізму. Але, незважаючи на всі перешкоди, Арабський світ та Іран відчували потребу в налагодженні взаємного співробітництва та подоланні розділяють їх факторів. Збільшення регіональної взаємозалежності створювало непогані перспективи дл...
