Реферат: Продовольча проблема в країнах Північної Африки
В останні десятиліття питання продовольчої безпеки традиційно були одним з найважливіших аспектів державної політики в країнах Північної Африки. Пов'язано це було з різко збільшеним у другій половині XX в. дефіцитом продовольства, який став наслідком демографічного вибуху і, відповідно, значного збільшення попиту на продукти харчування в умовах відносної нерозвиненості національного сільського господарства.
Серед інших причин загострення продовольчого дефіциту слід назвати зростання доходів населення, особливо в країнах-експортерах вуглеводнів, стимулюючий збільшення попиту на продукти харчування в умовах в Загалом традиційно високої частки витрат на продовольчі товари в структурі сімейних витрат, характерної для арабських країн. Не останню роль у окремих країнах регіону в цьому зіграло і держава, яка зайво жорстко контролювало господарську діяльність, перш за все ціни на кінцеву продукцію, обмежувало приватну власність на землю і тим самим дестімуліровало виробників. Недостатніми були і державні програми розвитку галузі, в особливості по розширенню зрошуваних площ - основи, як свідчить світовий досвід, сучасного сталого виробництва продовольства.
Один з найважливіших аспектів проблеми продовольчої безпеки - Забезпечення водними ресурсами сільськогосподарського виробництва. За оцінками міжнародних експертів, до 2/3 і більше всієї води, споживаної на побутові та виробничі потреби в країнах близькосхідного регіону, припадає на цю галузь. Враховуючи зростаючий дефіцит цього життєво важливого ресурсу, а його відчувають практично всі країни регіону в умовах швидкого демографічного зростання, потужний процес урбанізації і промислового розвитку, проблема представляється вкрай гострою, якщо не сказати нерозв'язною. І це - при відносно обмеженому клині зрошуваних земель.
Тим часом без значного розширення зрошуваних площ (Виняток становить лише Єгипет, де практично все землеробство ведеться на зрошуваних землях) рішення продовольчого питання в осяжній перспективі представляється нездійсненним завданням. При будь-якому можливому варіанті реалізація дорогих великих програм з розвитку зрошувальних систем, створенню штучних водосховищ, облаштування водних свердловин і т.п. є невідкладної господарської завданням, причому не терпить зволікань, враховуючи гостроту проблеми. У кінцевому рахунку, ослаблення продовольчої залежності можливе лише за умови виділення величезних матеріальних і фінансових ресурсів. Таким чином, досягнення продовольчої безпеки, її забезпечення на стабільній основі тісно пов'язане із загальною стратегією економічного розвитку, доступом до великим фінансовим ресурсам. Якщо спиратися на порядок витрат, планованих на початку XXI ст. у країнах Північної Африки, то мова може йти про направлення щорічно від 1 до 2-3% ВВП, що представляється значною (на межі можливого) фінансовим навантаженням для бюджетів арабських країн.
Інший аспект водної проблеми в її зв'язку з продовольчою безпекою - контроль над дефіцитними водними ресурсами - носить яскраво виражений міжнародний характер. Зокрема, це стосується Єгипту, який отримує левову частку - до 56 млрд. куб. м стоку Ніла - єдиною водною артерії на території країни, що забезпечує майже на 100% потреб сільського господарства. Але при цьому Єгипет не контролює джерела, що живлять найбільшу водну артерію континенту. Гострота проблеми полягає не тільки в зростанні потреб самого Єгипту і його прагненні домогтися збільшення виділюваної йому квоти, але і в швидкому збільшенні споживання нільської води численними африканськими країнами, розташованими в його басейні, причому у витоків самого Нілу.
Продовольча проблема в країнах Північної Африки за останні півтора-два десятиліття характеризується наявністю і протиборством двох основних суперечливих тенденцій. З одного боку, ослаблення її гостроти в Внаслідок технічного прогресу в сільському господарстві і його продовольчому секторі, організаційно-господарських та структурних змін у галузі, ведуть до зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва, включаючи продовольство, з іншого, - її загострення внаслідок відносно швидко зростаючого попиту на різні види продовольства та його диверсифікації. Свою роль відіграли й інші фактори, які, як зазначалося, дестімуліровалі виробництво продуктів харчування.
У другій половині XX в. аж до 80-х - початку 90-х років для більшості країн регіону характерним було домінування і переважання другої тенденції внаслідок розгортання найбільш інтенсивних процесів урбанізації і демографічного зростання, надмірного втручання держави в сферу сільського господарства та обмеження розвитку підприємницького високотоварного господарства і т.д. В останні одне-два десятиліття посилюється дія першої тенденції, однак вона поки і до початку XXI ст. не стала ні стабільною, ні переважаючою. Справа в тому, що позитивні зрушення в сільському господарстві країн Північної Африки останніх десятиліть ще не придбали необхідну для цього глибину і масштаби, стабільність і стійкість. Деякий виняток становлять лише Єгипет і Туніс, але і тут гострота продовольчої проблеми все ще знаходить свій вияв у різних її формах, виключаючи лише самі крайні. Втім, Останнім вимагає значних, якщо не сказати непомірних зусиль з боку держави.
У регіоні склалися приблизно чотири групи країн, в яких у Наприкінці 80-90-х років прогрес у виробничій сфері, включаючи виробництво продовольства, протікав з різною швидкістю. Найбільш динамічно розвиток виробничої бази сільського господарства та становлення сучасних форм виробництва продовольства (Сімейна товарна ферма, підприємницьке господарство) відбувалося в Єгипті та Тунісі, дещо менш швидко і не у всіх основних секторах - в Марокко; в Лівії та Алжирі по деяких напрямках відзначається помірний прогрес, по іншим - або стагнація, або падіння окремих показників. І замикають список Судан і Мавританія з їх найбільш низькими темпами і падінням окремих показників. Втім, відмінності між окремими групами країн за деякими показниками не настільки вже й істотні.
Відомо, що технічний прогрес і прогресивні зміни в формах господарювання в Північній Африці не завжди збігаються з кінцевими виробничими результатами. Це, зокрема, є свідченням того, що позитивні зрушення, у тому числі в зростанні механізації галузі, ще знаходяться лише на початковій стадії. Крім того, зростання продуктивності продовольчих культур, і це, мабуть, головне, протікає більш повільно, ніж технічний прогрес і поширення сучасних передових технологій.
Найбільш стабільні темпи зростання за всіма основними напрямками виробництва продовольства (приріст виробництва зерна, м'яса, молока, яєць, фруктів і овочів у розрахунку на душу населення) відзначаються в Єгипті, до нього щодо близькі Туніс, до деякої міри Лівія та Судан. Менше стійкими були показники в Марокко і Алжирі; в замикаючу групу входить Мавританія.
У той же час, якщо судити за рівнем розвитку сільського господарства, досягнутій за всю попередню історію країн регіону, то необхідно провести додаткову перегрупування цих країн. За рівнем врожайності основних сільськогосподарських культур, продуктивності худоби, тобто по ступеня інтенсивності ведення господарства в цілому в першу групу увійдуть Єгипет і Туніс. У цих країнах, насамперед у Єгипті, по-перше, досягнутий помітний приріст виробництва на душу населення за всіма основними видами продовольчої продукції, по-друге, тут на основних напрямках (розвиток зрошення, насичення виробництва сучасними видами техніки, рівень використання сучасних видів сільськогосподарських матеріалів, насамперед добрив і т.д.). досягнуть безсумнівний і значний прогрес, і, нарешті, динаміка основних показників носила досить стабільний характер.
Ситуація в Тунісі, обумовлена ​​виробництвом основних видів продовольства, по ряду позицій або ...
