Реферат
Міжнародний аспект розвитку економічних відносин ЄС та Ізраїлю
Економічна сфера - найдинамічніша та найбільш розвинута сфера відносин країн Європейського Союзу та Ізраїлю. Західна Європа в 90-ті роки - головний зовнішньоторговельний партнер Ізраїлю. В цілому Європа визнає, що в економічному плані Ізраїль є однією з передових країн на Близькому Сході. Ізраїльський науковий потенціал досить великий, щоб представляти інтерес для розвинених країн Європи, особливо в галузі високих технологій.
Ізраїль надзвичайно зацікавлений у розширенні економічного співпраці з Європою. Вже в 1958 р., коли набув чинності Римський договір про створення Європейського Економічного Союзу, ізраїльський уряд представило в Європейську комісію меморандум про необхідність укладення всебічного угоди між ЄЕС і Ізраїлем. ЄЕС являє для ізраїльського експорту стабільний ринок збуту, не підданий змінам в залежності від політичного клімату (на відміну від африканського і південноамериканських ринків).
На початку 1990-х років між Ізраїлем та європейськими країнами діяло угода про кооперацію 1975 р., що передбачала створення зони вільної торгівлі промисловими товарами між ЄЕС і Ізраїлем. Однак до початку 1990-х років обом сторонам було очевидно, що ця угода застаріло і потребує перегляду. Ізраїльські підприємці та економісти були особливо стурбовані наближенням 1993 р., коли європейське об'єднання підніметься на якісно нову інтеграційну щабель, супроводжується створенням єдиного ринку. Висунуті Ізраїлем вимоги, що стосуються змісту нового договору, зводилися до наступного: надання великих пільг для деяких сільськогосподарських продуктів; пом'якшення регламентації експорту продукції ізраїльської електронної промисловості; надання більш вільного доступу до державних замовлень, насамперед на електронну та обчислювальну техніку. Ізраїльські лідери були надзвичайно стурбовані дефіцитом у своєму торговельному балансі з Європою (до початку 1990-х співвідношення імпорту в Ізраїль з країн ЄС та експорту становило 2:1).
Існує кілька причин дефіциту в торгівлі Ізраїлю з Європою. По-перше, дискримінація ізраїльських товарів, масштаби якої важко піддаються оцінці. На дискримінацію вказував Рабін в січні 1993 р. як на головну причину дефіциту. Однак це тільки частина проблеми. Європейська сторона вказує на інші причини: економіка країн-членів Союзу стала ефективніше в цей період, а Ізраїль не зробив багатьох важливих кроків для лібералізації приватного підприємництва та торгівлі від надмірних державних бюрократичних обмежень. Ізраїльські товари стали менш конкурентоспроможні, і потреби ізраїльтян в імпорті зросли.
Крім того, економічний розвиток і прогрес всередині Євросоюзу чинять негативний вплив на Ізраїль. Наприклад, розширення ЄС (за рахунок Іспанії і Португалії) надало власникам цитрусових плантацій Іберійського півострова переваги порівняно з їх ізраїльськими конкурентами, так як перші могли безмитно перевозити продукцію по всій Європі, а Ізраїль змушений був платити мита.
Однак у 1992 р. країни Європи були ще не готові вести серйозні переговори з цього питання, і ідею оновлення економічних угод між двома країнами довелося відкласти. Сприйнятливість ЄС до пропозицій Ізраїлю про перегляд існуючого економічного угоди перебувала під впливом політичних процесів. Коли при владі перебував уряд Шаміра, Брюссель не реагував на подібні пропозиції, але перемога лівого уряду на чолі з Рабіна в червні 1992 р. змінила підхід європейців.
У травні 1992 р. міністр закордонних справ правого уряду Шаміра Давид Леві відвідав Брюссель, де зустрічався з лідерами 12 країн-членів ЄС. Леві намагався переконати європейських міністрів провести переговори про нову угоду з Ізраїлем. Брюссель наполягав на проведенні паралельних багатосторонніх переговорів з економічної кооперації на Близькому Сході. Проте Ізраїль відмовився брати участь у цих переговорах, протестуючи проти участі в них палестинців, які проживають в арабських країнах. У відповідь міністри ЄС попередили Леві, що оновлення договору не послідує, поки Ізраїль відмовляється підтримати спроби ЄС сприяти регіональній кооперації.
Після перемоги у 1992 р. лівих сил в Ізраїлі, Ш. Перес очолив міністерство закордонних справ і відправився в тур по європейських столицях, в якому намагався заручитися європейської підтримкою розвитку економіки Близького Сходу. В ЄС з ентузіазмом прийняли звістку про зміну уряду в Ізраїлі. У грудні 1992 р. почалися переговори про нову угоду, проте їм завадив політичний скандал. 17 грудня 1992 у відповідь на викрадення та вбивство ізраїльського прикордонника воєнізованим крилом організації В«ХАМАСВ», Ізраїль депортував до Лівану більше 400 підозрюваних активістів В«ХАМАСВ» та угруповання В«Ісламський ДжихадВ». Світова громадська думка засудило цю акцію, і в наступні кілька тижнів Комісія ЄС заявила про відстрочку подальших переговорів. Коментуючи цей крок, один з дипломатів ЄС зазначив: В«Ніхто в Союзі поки не говорить про необхідність запровадити санкції проти Ізраїлю. З іншого боку, широко поширена думка, що було б неправильно нагороджувати ізраїльтян за неповагу прав людини В». Таким чином, нова угода знову відкладалося на невизначений термін.
Тим часом європейські політики відчули, що економічна сфера - це та область, в якій вони можуть ефективно впливати на близькосхідні країни з метою посадити їх лідерів за стіл переговорів. Кооперацію на Близькому Сході європейці вітали як необхідна умова досягнення політичних мирних угод між Ізраїлем та арабськими країнами.
Ще на початку цікавить нас періоду, після Мадридської мирної конференції, ЄС була доручена робота Регіональної Робочої Групи Економічного Розвитку (РРГЕР) із зв'язків і допомоги країнам Близького Сходу. Перші три раунди переговорів виділили сфери діяльності групи, у тому числі:
- комунікації і транспорт (розвиток цього напрямку було доручено Франції);
- енергетика (ЄС);
- сільське господарство (Іспанія);
- фінансові ринки (Англія);
- торгівля (Німеччина).
Четвертий раунд переговорів відбувся в Копенгагені відразу після підписання Декларації Принципів між Ізраїлем і Палестиною. У Копенгагені стало ясно, що необхідно інтенсифікувати роботу РРГЕР, щоб її роль не була відсунута на другий план. Група прийняла Копенгагенський План Дій, який передбачав 33 різні ініціативи по відношенню до Ізраїлю, Палестині та їх сусідам. Цей план став робочої основою РРГЕР. На наступних пленарних засіданнях в Рабаті (червень 1994 м.) і Бонні (січень 1995 р.) відповідальні країни і оголосили про свої нові ініціативи в рамках Копенгагенського Плану. Для фінансування цих ініціатив ЄС оголосив, що виділить 6 млн. доларів для підготовки аналізу здійсненності цих планів, і ще 9,2 млн. доларів було виділено для досліджень і для роботи між сесіями, щоб забезпечити швидке виконання Копенгагенського Плану.
ЄС стимулює сторони використовувати і висловлювати ідеї про майбутню довгостроковій перспективі своїх економічних відносин і створювати механізми та інститути для підтримки своїх зусиль з регіональної кооперації.
На пленарному засіданні в Рабаті сторони визнали необхідність:
- об'єднати спільні можливості і взятися за вирішення загальних проблем координованими зусиллями;
- видалити перешкоди до розширення приватного сектора;
- сприяти розвитку регіональної торгівлі, полегшити інвестування і розвиток інфраструктури;
- підтримати вільний рух людей, товарів, послуг, капіталу і інформації всередині регіону.
Робоча група також погодилася в Рабаті заснувати наглядову комітет, який складатиметься з представників сторін в регіоні. Мета комітету - Дозволити основним акторам в регіоні - Єгипту, Ізраїлю, Йорданії і Палестинської Автономії - прийняти пряма участь у втіленні Копенга...
