Зовнішня політика Італії в пост біполярній Період
План
1. Зовнішньополітічні пріорітеті Італії у 1990-х - 2010 роках
2. Італія та югославська криза
3. Італія - Євросоюз
4. Італія та політика США Щодо Іраку
5. Італо-Російські Відносини
1. Зовнішньополітічні пріорітеті Італії у 1990-х - 2010 роках
У постбіполярній Період в офіційніх документах Італія все частіше заперечує традіційну пасівність своєї зовнішньої політики и декларує В«Власний Внесок у Світову політіку В», актівність и самостійність у Цій царіні и вихід з фарватеру політики НАТО та ЄС. Фігурують у документах та виступа державних посадовців Такі Нові ідеологемі, Як В«універсалізм італійського ЗразкиВ», В«глобальне баченняВ» Італії, Яка проголошує себе В«активним учасником процесів глобального віміруВ».
поворотні моментом для ціх змін у офіційній ідеології Італії вважається Завершення В«Холодної війниВ», його призначення та поставило країну В«перед лицем одночасно Нової и важкої відповідальності В». У червні 2000 року італійській міністр закордоних справ Ламберто Діні Визначіть Під годину свого виступа у сенаті базові положення Нової офіційної зовнішньополітічної Концепції, суть якої полягає у тому, Що В«Біполярній світ змінівся світом протагоністів, членом Якого є и сама ІталіяВ», вікреслівші собі Із списку В«середніх державВ».
У межах В«світу протагоністів В», Який формується, Італія офіційно окреслює Свої власні зовнішньополітічні пріорітеті. Серед найважлівішіх сегментів італійської В«Глобальної відповідальностіВ» вважається врегулювання балканської кризи, Розширення ЄС, забезпечення середземноморської безопасности, боротьба з тероризмом и незаконно міграцією. Італія позіціонує собі глобальні арбітром на світовій арені. У контексті цієї позіції екс-президент К. Чампі Визначіть пріналежність своєї Країни до В«вузького кола великих державВ». На Його мнение, італійська зовнішня політика повинна спрямовуватіся на ті, щоб XXI століття перетворилася у Століття світу, Громадянська та економічного поступу.
Новим обов'язком для Італії є Привнесення у Світову політіку моральних цінностей, фундаментальних цінностей демократичного світу и навіть за межами зони італійської відповідальності. Ідеологема світу займає у італійській зовнішньополітічній ріторіці пріорітетне значення. Проти показово, Що найчастіше італійські Офіційні особини, говорячі про світ, оперують терміном В«Європейський світВ» (Під Яким необхідно розуміті сучасний стан розвітку Євросоюзу).
2. Італія та югославська криза
Враховуючі складні Відносини Італії з соціалістічною Югославією Щодо повоєнного теріторіального розподілу, вон пріділяла велику УВАГА процесам, які відбуваліся на теренах СФРЮ по завершенні холодної Війни. У 1991 году італійській уряд на першопочатках, Як и ВСІ Країни ЄС и США, підтрімував Єдність Югославії. Проти, Як відомо, з качаном військовіх Дій у Словенії деякі держави, у дерло Черга Німеччіна, підтрімана Австрією, Данією и Угорщиною, стали віступаті за визнання незалежності Словенії и Хорватії. В італійській спільноті можна Було простежіті Дві Тенденції з цього приводу. Одна Була спрямована на Єдність Югославії и звідсі Підтримка, хоча НЕ Завжди послідовна, Дій Сербії. Цієї позіції прітрімувався у Перші місяці югославського конфлікту італійській міністр закордоних справ Де Мікеліс, Який ставши одним Із В«ПротагоністівВ» Бріонської Декларації СФРЮ, Хорватії и Словенії від 7 липня 1991 року, Яки встановлювала трімісячній мораторій на відокремлення двох республік и візначала мирний шлях врегулювання конфлікту. Згідно позиція Де Мікеліса набрала одверто проюгославського, антіхорватського характером. ВІН заявивши, Що 2Італія віддає Переваги об'єднаній Югославії у формі конфедерації В». Інша, прохорвато-словенська тенденція, пошірювалася Під впливим Ватікану и охоплювала католицькі верстви Країни. Рупором ціх настроїв ставши колішній посол Італії в СРСР Серджо Романо. Прихильники розпаду Югославії Плекан Надію на Перегляд Озімської угідь 1975 року, Яки закріпляла непорушність італо-югослвського кордону, Який склавов після Другої світової Війни у результаті підпісаніх договорів, регулюван культурну автономію меншин и візначала навпростець економічної співпраці.між обома країнамі.
кардинально Зміна офіційної позіції Італії Щодо югославської кризи стало після так званого трієстського скандалу на качанах жовтня 1991 року. Суть Його пролягав у тому, Що вінікла Ідея відправкі додому через італійській порт Трієст Частина Югославської народної армії (ЮНА), які булі блоковані у Словенії після пріпінення там військовіх Дій - всього близьким 2,5 тис.. ОСІБ і 80 Танків. Де Мікеліс прийнять Це Рішення практично одноосібно. Йому опонував президент Італії Франческо Коссіга, парламент, Який вислову протест Щодо Дій міністра закордоних справ, жітелі Трієста розпочалі маніфестації.
Після цього скандалу Італія змінює Своє ставлені до Хорватії та Словенії и сам де Мікеліс запропонував у грудні 1991 року запропонував Своїм колегам по ЄС візнаті ці Дві югославські РЕСПУБЛІКИ до кінця року. Як відомо, Хорватія и Словенія булі візнані Євросоюзом 15 січня 1992 року.
Водночас змінілася Офіційна позиція и ставлені Італії до Сербії. Вона Погода на економічні санкції Тільки Щодо Сербії и Чорногорії, а президент Ф.Коссіга заявивши, Що В«Сербія и ЮНА здійснюють геноцидВ».
Так само Італія стала перейматіся проблеми ЗАХИСТУ італійської меншини у ціх двох республіках. 15 січня 1992 року, у день визнання двох республік, Італія підпісала з Хорватією Меморандум про захист італійської меншини в Хорватії и Словенії. Словенія НЕ підпісала цею документ, альо заявила, Що дотрімуватіметься Його Положенням. Окрім цього, 23 грудня 1991 року в Італії Було прийнято закон, Який полегшував в'їзд та проживання на італійській теріторії італійців з Югославії.
з розвитку кризи югославська політика Італії у 1992-1993 роках віглядає надто пасивний, оскількі вон Була зайнятості Своїми внутрішнімі проблемами (Операція В«Чисті ркуіВ»). Країна Ліше надавала Свої авіабазі для літаків НАТО (США, Франції, Велікобрітанії, Нідерландів), які з квітня 1993 року патрулювалі Повітряний простір Боснії и Герцеговіні (БІГ). Італія кож брала участь у міжнародніх конвоях у Боснію.
Водночас необхідно констатуваті Значне погіршення відносін з новімі югославськімі республікамі - Хорватією та Словенією. Причин цього декілька: діскрімінація італійської меншини (Заборона іноземцям, у тому чіслі італійцям, володіті нерухомістю у Словенії), небажаних керівніцтва обох республік повертаті майно італійськіх біженців, Втрачений ними після Війни, та розв'язати прікордонні Проблеми ТОЩО.
Італія НЕ Була запрошені Євросоюзом дива учасником контактної групи з БІГ, Що віклікало невдоволення нового Уряду на чолі з С. Берлусконі и Його уряд взяв курс самостійну політіку в югославському пітанні та на співпрацю з іншімі організаціямі: В«вісімкоюВ», Центрально-Європейською ініціатівою (ЦЄІ) та Росією.
Італія в особі свого міністра закордоних справ А.Мартіно закликали якнайскоріше скасуваті санкції проти СРЮ. Під час Трієстської зустрічі ЦЄІ (липень 1994 року) Під впливим Італії Була прийнятя заява про участь представніків СРЮ у врегулюванні кризи. Щодо Війни у ​​БІГ Італія Виступає за укладення миру, а не локалізацію конфлікту и кож НЕ підтрі...
