Зміст
Введення
1. Проблеми 21 століття
1.1 Глобалізація як основна риса початку 21 століття
1.2 Глобальні проблеми 21 століття
2. Імідж Росії в 21 столітті
2.1 Кількісні характеристики іміджу Росії на світовій арені на початку 21 століття
2.2 Якісний аналіз факторів, що негативно впливають на імідж Росії в світі
Висновок
Список літератури
Введення
Актуальність дослідження. Особливістю поточного історичного моменту є інтенсивне формування єдиного духовного (ідейно-релігійного, науково-технологічного та культурного) та економічного світового простору, в поєднанні зі створенням єдиної системи безпеки, як найважливішої умови виживання Людської цивілізації в майбутньому.
Світовий розвиток ставить перед нами все нові питання. Чи рухається світ до багатополярності або стає все більш інтегрованим? Чи є підйом міжнародного тероризму результатом збігу незалежних факторів або це глобальний конфлікт між відповідальними державами та екстремістськими силами? і т.д.
Метою даного дослідження аналіз особливостей світового устрою на початку 21 століття.
Об'єктом дослідження є світ на початку 21 століття.
Предметом дослідження є особливості світової політики та економіки на початку століття, а так само імідж Росії у світовому співтоваристві
Завдання дослідження:
1.Аналіз проблем 21 століття
2. Аналіз іміджу Росії в 21 столітті
Робота строго структурована і складається з вступу, двох розділів, висновку і списку використаної літератури
1. Проблеми 21 століття
1.1 Глобалізація як основна риса початку 21 століття
Після закінчення В«холодної війни В»у світовій політиці відбулися глибокі зміни; констатація цього факту стала загальновизнаною. Відбувається, як підкреслив Г. Кіссінджер, заміна так званої Вестфальської міжнародної системи, що виникла в 1648 р., якоїсь нової системою [1]. Ця ще не оформилася система набагато більш складна, динамічна, нестійка і набагато менш передбачувана, ніж існуюча в роки В«холодної війниВ». У міжнародних відносинах постійно з'являються нові фактори невизначеності, розпадаються старі і народжуються нові взаємозв'язки, змінюються стратегічні парадигми. Формується щільна транснаціональна політична та економічна середа, посилюються наднаціональні структури та інститути. Все сильніше стирається грань між міжнародної і внутрішньою політикою. Набирає інерцію включення норм міжнародного права в національні правові системи [2].
У минулому десятилітті виникло кілька конкуруючих концепцій, що претендують на пояснення і прогнозування відбуваються. У першій половині 1990-х років увагу привернула теорія В«зіткнення цивілізацій В», запропонована С. Хантінгтоном. Сьогодні з її допомогою намагаються пояснити потужний сплеск міжнародного тероризму на початку XXI ст. У Росії та деяких інших країнах широке поширення отримала концепція В«багатополярного світуВ». Їй протистоять неоліберальні погляди, передбачають поступове розчинення національних держав в В«постнациональнойВ» процеси й інститути. Одні дослідники з надією, інші з тривогою говорять про передбачуване становленні глобальної В«ліберальної імперіїВ» з центром у Сполучених Штатах. Нарешті, в зміни, що відбуваються підчас бачать глибоку, але абсолютно хаотичну реструктуризацію світової політики, в якій відсутні стійкі тренди розвитку.
Зміни, відбуваються у світовій системі, найчастіше пояснюють глобалізацією. Глобалізації присвячені тисячі книг, що побачили світ в останнє десятиліття. Практично всі дослідники відзначають, що глобалізацію неможливо зупинити, оскільки вона породжується глибокими незворотними зрушеннями в міжнародному поділі праці і механізмах відтворення. Разом з тим єдиного розуміння суті цього явища і його основних проявів до цих пір немає.
Зокрема, предметом дискусій є питання про долю національної держави та ролі національного суверенітету в умовах глобалізації. Деякі дослідники вважають, що відхід у минуле Вестфальської системи (заснованої на приматі нації-держави, суверенітету і державного інтересу) майже автоматично тягне за собою відмову від державного суверенітету на користь наднаціональних інститутів *. Цей висновок видається передчасним. Навіть у Європі, де в рамках Європейського союзу формуються досить ефективні інтеграційні інститути, держави не поспішають цілком або хоча б в значній мірою відмовлятися від свого суверенітету. Але в той же час наднаціональні і транснаціональні організації та інститути відіграють все більшу роль у світовій політиці та економіці. Разом з державами вони утворюють систему суб'єктів, між якими розподіляються відповідальність, владні повноваження та суверенітет [3].
Є й інші сторони проблеми. Абсолютизація державного суверенітету нерідко використовується тираническими правлячими кліками для запобігання міжнародного втручання з метою припинення порушень прав людини, масових репресій та геноциду. Разом з тим встановлення міжнародних режимів, надійно запобігають поширенню зброї масового знищення або дозволяють ефективно боротися з міжнародним тероризмом, передбачає перерозподіл суверенітету на користь міжнародних структур. Постає питання: як бути з державами, які, розробляючи зброю масового знищення, кидають виклик світовій спільноті, виправдовуючи свої дії інтересами національної безпеки? Виникла також необхідність регулювання транснаціональних процесів у світовій економіці. Це, однак, лише окремі приклади, що ілюструють більш загальну ситуацію. Її суть в тому, що забезпечення міжнародної стабільності і безпеки в умовах початку XXI в. передбачає створення ефективних, володіють чималими повноваженнями міжнародних організацій і певне обмеження національного суверенітету, причому для різних держав такі обмеження серйозно розрізняються. А це, в свою чергу, неможливо без істотної корекції існуючого міжнародного права, в тому числі деяких його принципових основ.
Таким чином, стосовно до політичній сфері міжнародного життя глобалізація поставила ряд гострих і складних питань. Пошуки відповідей поки далекі від вироблення ясної і прийнятої світовою спільнотою концепції.
В економічній сфері глобалізація знайшла більш виразні риси. По-перше, вона сформувала практично єдину господарську систему, в центрі якої знаходяться розвинуті демократичні країни Заходу. По-друге, вона породила транснаціональний сектор світової економіки, який реально непідконтрольний урядам окремих держав.
Глобалізація, з одного боку, стирає кордони, прискорює технологічний прогрес, економічний і соціальний розвиток, сприяє руху технологій, інтелектуальної власності, інформації та кваліфікованої робочої сили, їх концентрації для реалізації найбільш перспективних проектів. В«Включення в глобалізацію В»стало необхідною умовою успішного національного розвитку для кожної окремої країни, що прагне до ефективності і конкурентоспроможності своєї економіки. І навпаки, навіть часткова ізоляція від глобальних процесів неминуче обертається відставанням і відтисненням країни на периферію світової системи. Це ставить всі держави і суспільства перед жорстким вибором: або включатися в глобальні процеси, адаптуватися до нових умов, або прир...