Реферат
"Світова політика як система міжнародних відносин"
Зміст
1. Міжнародні відносини та шляхи їх регулювання
1.1 Поняття, типи та види міжнародних відносин
1.2 Методи і способи врегулювання міжнародних суперечок
1.3 Застосування сили
1.4 Мирні способи врегулювання міжнародних відносин
2. Міжнародна політика держави та міжнародні відносини
2.1 Функції зовнішньої політики держави
2.2 Проблеми міжнародної безпеки та збереження миру в сучасний період
1. Міжнародні відносини та шляхи їх регулювання
1.1 Поняття, типи та види міжнародних відносин
Міжнародні відносини виникли разом зі створенням перших держав, коли з'явилися контакти між країнами і народами Близького і Далекого Сходу, Месопотамії та Єгипту, Стародавньої Греції та Риму. В історії Європи міжнародні зв'язки встановлюються одночасно з виникненням у часи Середньовіччя централізованих держав. Тоді так зване освічене співдружність великих і малих християнських держав сприяло інтенсивному розвитку взаємних зв'язків і відносин, поступово перетворюючи Європу у центр міжнародних відносин, який став на довгий час домінантою світової політичної системи того часу. Поряд з такими соціальними контактами під часи Середньовіччя існувало безліч політичних, економічних, культурних і громадських взаємин між різними організаціями, групами, рухами і окремими людьми.
Отже, міжнародні відносини виходять за межі офіційних відносин між головними суб'єктами зовнішніх зв'язків, ролі яких виконують офіційні інстанції. У широкому розумінні міжнародні відносини - це будь практичні відносини держав та інших учасників міжнародного життя, тобто будь-яка активність, яка проявляється за межами держави. У вужчому розумінні міжнародні відносини визначаються, насамперед, сферою політичних зв'язків, які зазвичай іменуються міжнародною політикою. Прийнято вважати, що сучасні міжнародні відносини беруть свій початок з часу Другої світової війни.
Вкажемо спочатку на умови і події, які істотно впливають на формування активності чи пасивності учасників міжнародних відносин, а також випливають з цього результати, які формують принципові чинники, що створюють основи міжнародної політичної системи.
До першої групи факторів, що забезпечують умови для розвитку міжнародних процесів, належать:
соціально-географічні (географічне положення, клімат, природні багатства, щільність населення, демографічна ситуація, економічний потенціал країни і т.д.);
ідейно-класові (співвідношення класових і групових інтересів і політичних вимог як основи формування національної свідомості);
національно-державні (народи як суб'єкти побудови держав, структура національних утворень і т.д.).
До другої групи, яка відповідає вищезгаданим умовам, належать:
техніко-економічні показники (науково-технічний прогрес, нові технології як каталізатор економічних відносин між країнами);
військово-стратегічні дані (мілітаризація і гонка звичайних і ракетно-ядерних озброєнь, космічні дослідження, відмова від використання сили у міжнародних конфліктах і т.д.);
організаційно-соціальні або особистісні фактори (роль міжнародних організацій, інститутів зовнішньої політики і окремих особистостей різних країн у розвитку міжнародної спільноти).
Після Другої світової війни існувало три види основних міжнародних відносин:
відносини панування і підпорядкування;
відносини співпраці і взаємодопомоги;
змішаний тип відносин перехідного характеру.
В останні роки ці види основних міжнародних відносин кардинально трансформуються. Формується новий міжнародний порядок, корінним чином змінюються і кристалізуються нові форми відносин між країнами, як в середовищі колишньої соціалістичної співдружності, так і у взаємовідносинах з індустріально розвиненими капіталістичними і країнами, що розвиваються.
На зміну двополюсного світу, розділеного на сфери впливу двох наддержав - СРСР і США, приходить багатополюсний світ, що складається з цілого низки політичних і військово-політичних утворень. Разом з тим не пішли в минуле спроби окремих могутніх держав перетворити планету в однополюсний світ, в якому домінувала б одна-єдина наддержава. З приєднанням до НАТО в 1990-х роках низки колишніх соціалістичних країн розстановка військово-політичних сил в Європі і у всьому світі суттєво змінилася.
1.2 Методи і способи врегулювання міжнародних суперечок
Співпраця та протистояння держав, існуючих в сучасному світі, розходження інтересів і потреб суб'єктів міжнародних відносин часто знаходять відображення в міжнародних суперечках і конфліктах. Під поняттям спору (конфлікту) мається на увазі відсутність згоди у поглядах і оцінках, що стосуються реальних інтересів сторін.
У Декларації Об'єднаних Націй особливо виділяються спори, які загрожують збереженню міжнародного миру і безпеки, і суперечки, які не загрожують збереженню миру і міжнародної безпеки. Слідування такого порядку дозволяє вміло знаходити способи вирішення. У разі спору, загрозливого безпеки і миру на Землі, Рада Безпеки має можливість втрутитися і приймати рішення, обов'язкові для конфліктуючих сторін.
У теорії міжнародних відносин існує поділ на суперечки юридичні і політичні. Спори політичні мають місце тоді, коли відсутні правові рішення, які могли б стати основою залагодження суперечки. Політичними суперечками вважаються такі розбіжності, які зачіпають честь і життєві інтереси держави. У той же час під юридичними розуміються спори, які можна і необхідно вирішити за допомогою права.
Поява спору приводить в дію різноманітні способи його рішення. У разі гострих форм конфлікту виникають тенденції до загрози застосування сили. Допущення збройних зіткнень, навпаки, є крайньою формою врегулювання міжнародних відносин. У наш час сторони найчастіше досягають задоволення своїх цілей за допомогою мирних способів вирішення конфліктів.
1.3 Застосування сили
Термін "сила" у сфері міжнародних відносин слід розглядати в трьох аспектах: військовому, економічному і політичному. У рішенні гострих міжнародних конфліктів виділяється тенденція до використання сили військового характеру. Вона залежить від потенціалу сусідів, існуючих спілок або політичної розстановки сил в даному регіоні.
Військова сила є похідною від рівня збройних сил держави, стану промисловості, темпів технологічного розвитку, сировинних і людських ресурсів, організації та інфраструктури, а в кінцевому рахунку - від швидкості і обсягу засвоєння суспільством досягнень науки і техніки.
Військова сила держави (групи держав) виконує внутрішню і зовнішню функції. У внутрішній області завданням армії є збереження безпеки і порядку. Вона може також виконувати виховні, організаційно-економічні завдання. У зовнішньополітичній області володіння військовою силою є гарантом національної безпеки. Військовий потенціал служить захисту і збереженню цілісності території, а також сформованого соціально-політичного правопорядку, оберігає колективні та індивідуальні інтереси, часто в союзі з іншими країнами. Збройні сили можуть стримувати потенційного агресора як фактом свого існування, так і шляхом протидії можливого нападу.
Військова сила впливає в міжнародних відносинах:
самим фактом свого існування;
шляхом її демонстрації;
загрозою її застосування;
застосування.
Факт володіння військовою силою складає важливий елемент престижу держави, а також впливу на інші суб'єкти міжнародних відносин. Демонстрація сили кваліфікується як загроза застосування сили. Вона може також доводити факт переваги або рівноваги сил.
Серед різних форм прояву загрози ...
