ЗМІСТ
ВСТУП
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК І ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В СВІТІ
ВИСНОВКИ
ДЖЕРЕЛА
ВСТУП
У роботі показано, що ключовим обмеженням для модернізації вітчизняної промисловості і її перебудови відповідно цілям розвитку українського суспільства є відсутність виваженої промислової політики. На основі вивчення світового досвіду наводяться рекомендації щодо формування прогресивної моделі такої політики в Україні.
Світова фінансово-економічна криза не могла не сказатся на стані української промисловості. Динамічний підйом промислового виробництва, що спостерігався в Протягом 1999-2007 рр.. із середньорічним приростом у 10%, припинився. Обвальне скорочення виробництва припало на останні місяці 2008 р., що серйозно скоригувало результат роботи галузі в цілому за рік.
В значній мірі різкий обвал виробництва можна пов'язати з серйозними пробілами у вітчизняній промисловій політиці, зокрема, з відсутністю практичних кроків з боку влади для досягнення продекларованих в програмних документах орієнтирів, з невиконанням намічених показників, невідповідністю обраної моделі та інструментів масштабам поставлених цілей і завдань. Можна стверджувати, що в Україні промислова політика в її класичному розумінні взагалі відсутній. Держава не особливо турбується про перспективи промисловості. Його дії по відношенню до останньої нагадували поспішне латання дірок, здійснені заходи носили яскраво виражені ознаки соціального популізму, а не економічного прагматизму. Зростання виробництва до 2008 р. відбувався не завдяки цілеспрямованим зусиллям влади, а всупереч її пасивності і забезпечувався підприємствами за рахунок посиленої експлуатації наявних сировинних та матеріально-технічних ресурсів, з використанням застарілих технологій, без якісного оновлення виробничих фондів. Проблеми, тривалий час накопичувалися в цьому секторі економіки, наочно проявилися й загострилися в період розгортання кризи. Якщо їх і надалі ігнорувати, вітчизняна промисловість остаточно зруйнується і країна буде відкинута на периферію цивілізаційного розвитку.
Різко контрастує з нашими реаліями активне використання промислової політики в країнах Заходу, де постійно удосконалюються її моделі, інструменти, механізми. Здавалося б, можна безболісно імплантувати в Україні ту модель, яка зараз актуальна в розвинутих країнах, і швидко їх наздогнати. Однак немає відповіді на запитання, наскільки така імплантація буде ефективна, чи приживеться сучасна західна модель на українському грунті, чи вдасться з її допомогою подолати труднощі. Тобто потрібно з'ясувати, чи придатні західна ідеологія цієї політики і її інструментарій для нас. В зв'язку з цим мета пропонованої роботи - виявити напрями трансформації моделей промислової політики в тих чи інших країнах світу і сформулювати висновки для України, які варто врахувати, розробляючи власну модель.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК І ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В СВІТІ
Промислова політика західних країн в окремі періоди зазнавала кардинальні зміни внаслідок перегляду ролі держави в стимулюванні економічних перетворень. Домінування якоїсь концепції визначало стратегію поведінки держави по відношенню до власним економічним суб'єктам.
Після Великої депресії, до 70-х років минулого сторіччя в більшості країн Заходу панувала думка, що держава повинна відігравати провідну роль в економіці. Енергетичний і боргова кризи в період з початку 80-х і до середини 90-х років призвели до утвердження мінімалістських поглядів: держава повинна була забезпечувати лише права власності, здійснювати відповідальну монетарну політику, надавати мінімум соціальних гарантій, частково фінансувати інфраструктуру та створювати загальні сприятливі умови для господарювання. Це знайшло практичне втілення в рекомендаціях світових фінансових організацій щодо реформування слаборозвинених і перехідних економік (Так званому Вашингтонському консенсусі) за допомогою дерегуляції економіки, приватизації, лібералізації цін і зовнішньої торгівлі, відмови від жорсткої промислової політики. З середини 90-х років спостерігається повернення розвинутих країн на колишні позиції щодо активної ролі держави в економіці. В Зокрема, це відбилося в доповіді Світового банку за 1997 р. "Держава в мінливому світі", квінтесенцією якого стала ідея, що ефективна держава - це не "мінімальна" держава. Дені Родрік, професор Гарвардського університету, розгортаючи цю ідею і дискутуючи про доцільність проведення промислової політики, ставить риторичне питання: чому держава, щоб усунути провали ринку, має втручатися тільки в такі сфери, як охорона здоров'я, освіта і соціальне страхування, але не може втручатися в сферу промисловості? Він приваблює увагу до того, що в прийнятті рішень по всіх названих сфер діють абсолютно однакові інституціональні фактори, які можуть послужити причиною негативного результату такого втручання. Це, зокрема, корумпованість, низька кваліфікація бюрократії, наявність галузевих лобістів, чиї інтереси можуть пошкодити досягненню загальних стратегічних цілей країни, відсутність достовірної інформації про реальний стан справ і т. п.
Розгортання світової фінансово-економічної кризи в 2008 р. тільки зміцнило позиції "державників", що проявилося в виділенні на 2009 р. урядами країн Заходу вагомої бюджетної підтримки, спрямованої на оздоровлення виробництва та фінансової системи. Наприклад, нова адміністрація США на чолі з Б. Обамою запропонувала виділити для стимулювання американської економіки в 2009 р. понад 800 млрд. дол.
Сьогодні не існує єдиної теорії, яка категорично відповіла б на питання про доцільність стимулювання державою економічного розвитку. Тому дослідники пропонують у виробленні державної політики враховувати недосконалість (провали) ринку і держави. Вони доводять, що раціональна стратегія поведінки держави може бути вироблена тільки після зваженої оцінки переваг державного втручання та збитків, пов'язаних з "присвоєнням ренти" внаслідок корупції і лобізму, а досягнення високих темпів економічного зростання вимагає координації зусиль держави і бізнесу, щоб не потрапити в так звані пастки недорозвиненості, з якими ринок не здатний впоратися самостійно, подолати бар'єри перед входом на олигополистические світові ринки, нарешті, щоб компенсувати недостатність ринкової інфраструктури (наприклад, ринку капіталів). Іншими словами, оптимальна економічна стратегія держави має вибудовуватися з урахуванням як власних упущень, так і провалів ринку.
Економічне зростання стимулюється проведенням відповідної промислової політики, яка завжди може бути охарактеризована певним рівнем селективності по відношенню до економічним суб'єктам. Кожна модель промислової політики має власний рівень селективності, визначуваний набором інструментів і засобів, які тим чи іншим чином впливають на перерозподіл фінансових ресурсів. Зокрема, для жорсткої ("Вертикальної") політики рівень селективності - найвищий, для м'якою ("горизонтальної") - найнижчий. Селективні засоби стимулювання потребують більшої інформованості про ситуацію на ринку, а тому більш ризиковані. Вони до того ж є стимулом для присвоєння "Бюрократичної" ренти, а тому чим вище рівень невизначеності (Або асиметрія інформації) і нижча якість бюрократії, тим слабша ефективність моделей промислової політики з найвищою селективністю.
Вибір ефективних засобів стимулювання розвитку з тим чи іншим рівнем селективності залежить, зокрема, і від якості інститутів в країні, оскільки загальновідомо, що найважливіші передумови зростання - політична стабільність, надійність комплексу заходів примусу до виконання законів, високопрофесійна бюрократія, раціональний порядок адміністрування та система інфорсмента, які визначаються збалансованим функціонуванням інститутів влади і правосуддя 10 . З якістю інститутів пов'...
