ЗМІСТ
ВСТУП
1 Сучасні тенденції розвитку світового фінансового ринку
2 Сутність і види похідних фінансових інструментів
3 Світові показники обсягів і структури ринків похідних інструментів
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Світова економіка на сьогоднішній день характеризується досить швидким розвитком, причому темп зростання весь час збільшується. Цьому сприяють багато факторів, найважливіші з яких глобалізація та інформатизація. Економічні відносини між суб'єктами господарювання весь час ускладнюються, що пояснюється все великою кількістю конкурентів, нових бізнес-ідей.
Те ж саме відбувається сьогодні і міжнародному фінансовому ринку. Якщо раніше ми говорили лише про акцій, облігаціях, векселях, то сьогодні перелік біржових та позабіржових фінансових інструментів дуже широкий.
Ринок деривативів є вельми цікавим явищем в сучасній економіці. При цьому дане явище носить досить неоднозначний характер. З одного боку підвищується схильність до інвестування, підігрівається ділова активність. З іншого боку все більші обсяги деривативів не забезпечені реальними активами, що в підсумку може призвести до колапсу всієї світової економіки. Багато хто вважає, що фінансово-економічна криза, що почалася в 2008 р. став наслідком саме широкого розповсюдження деривативів.
Мета даної роботи - показати місце похідних фінансових інструментів в сучасній світовій економіці.
1 Сучасні тенденції розвитку світового фінансового ринку
Головним фактором формування світового фінансового ринку в світовій економіці став процес глобалізації, який найбільш прогресував саме у фінансовій сфері. Передумовою цього з'явилися три основні фактори:
В· нові інформаційні технології, які зв'язали основні фінансові центри і різко знизити транзакційні витрати фінансових операцій і час, необхідний для їх вчинення;
В· зміна умов діяльності фінансових інститутів у зв'язку з дерегуляцією банківської діяльності;
В· поява і розвиток нових інструментів фінансового ринку на основі головним чином механізмів хеджування і управління ризиками.
Дерегулювання банківської діяльності, яке мало місце в розвинених країнах в 80-90-х роках минулого сторіччя, стало відповіддю на посилення конкуренції на ринку банківських послуг і зниження рентабельності банківських операцій, пов'язаних з експансією іноземного капіталу на національних фінансових ринках після краху Бреттон-Вудської системи. Дерегулювання супроводжувалося розширеною приватизацією та сек'юритизацією активів, зниженням податків і комісійних зборів з фінансових трансакцій, формуванням мережі офшорних банків, функціонуючих у пільговому режимі.
В процесі дерегулювання було знято обмеження на проведення банками та іншими фінансовими установами різнобічних фінансових операцій: інвестиційні банки отримали можливість займатися комерційним кредитуванням, комерційні банки - емісійно-установчих Тельського діяльністю, страхуванням, торгівлею ф'ючерсами, опціонами і т.д. У результаті виникли фінансові холдинги, пропонують клієнту повний набір послуг в галузі фінансового консультування і посередництва. Саме ці фінансові холдинги в даний час домінують на світовому фінансовому ринку. Цьому сприяли такі системні чинники, як формування глобальних фінансових мереж, в центрі яких знаходяться ці холдинги, ефект синергетики у зв'язку з об'єднанням в одну систему всіх видів фінансової діяльності та ефект масштабу, пов'язаний з хвилею злиттів найбільших фінансових інститутів.
Зростання невизначеності на фінансовому ринку, зокрема, щодо валютних курсів і курсів цінних паперів, стимулює розвиток механізмів управління ризиками. Традиційні фінансові інструменти доповнюються новими видами цінних паперів та зобов'язань - деривативами, які є похідними від інших цінних паперів. Деривативи відкривають можливості для гри на зміні курсів валют, акцій, інших видів фінансових активів. Особливістю даного ринку є те, що, дозволяючи перерозподіляти ризики та знижувати їх рівень для окремих учасників фінансової операції, його функціонування веде до підвищення загального рівня системного ризику. Транзакції з деривативами виявилися, по суті, поза системою правового регулювання і відкрили можливості для широкомасштабних спекуляцій, прискорюючи процес відокремлення валютно-фінансової сфери від реальної економіки. Фінансовий ринок став грати незалежну від ринку товарів роль.
За останні 20 років минулого століття щоденний обсяг угод на світових валютних ринках зріс з 1 млрд дол до 1200 млрд дол, а обсяг торгівлі товарами і послугами - всього на 50%.
Відрив фінансової системи від реальної економіки не означає, що зв'язок між ними зникає. Навпаки, зв'язок і залежність розширюються, але набувають непередбачуваний характер. Сфера фінансових операцій починає в зростаючих масштабах акумулювати капітал, який не перетворюється на прямі інвестиції, а перетвориться в спекулятивний. Розвивається феномен В«економіки мильної міхура В». Наслідки лопнув в середині 90-х років В«бульбашкиВ» переживає економіка Японії. В даний час, згідно з оцінками багатьох міжнародних експертів, такий В«бульбашкаВ» може цілком розвинутися в США. Дефіцит платіжного балансу в США збільшився з 150 млрд дол в 1997 році до 340 млрд дол в 1999-му і склав в 2000 році близько 480 млрд дол Дефіцит цей покривається в основному за рахунок припливу іноземного капіталу.
Неконтрольоване транскордонне переміщення величезних мас капіталу відбувається в основному у вигляді короткострокових портфельних інвестицій, і концентрація його в сфері фінансових спекуляцій породжує зростаючу нестабільність всієї системи світового ринку, про що свідчать валютно-фінансові кризи 1987 і 1997-1998 років. Останній криза поставила перед фінансовими експертами кардинальне питання: чи лежать у його основі специфічні регіональні або глобальні причини? Більшість фахівців США та Західної Європи схильні оцінювати його, перш за все, як криза азіатської економічної моделі, не витримала випробування глобалізацією. Такі відмітні риси даної моделі, як клановий характер корпоративної діяльності, зрощування фінансово-промислових груп з бюрократичним апаратом, відсутність жорсткого правового поля, - все це збільшувало уразливість економічних систем Південно-Східної Азії. У свою чергу, представники Тихоокеанського регіону підкреслюють системний характер кризи, пов'язаний з глобальними тенденціями.
Очевидно, частка істини міститься в кожній з цих позицій. Особливості економічної моделі країн Південно-Східної Азії сприяли тому, що саме ці країни опинилися в епіцентрі кризи, як, утім, і Росія, де деякі негативні сторони цієї моделі в наявності.
В Водночас криза потрясла всю систему міжнародного фінансового ринку, актуалізувавши питання про перегляд ряду фундаментальних догм неолібералізму. Йдеться про визнання того, що стихійні процеси в умовах глобального ринку не укладаються в концепцію монетаризму, так як залежність між грошовою масою, що знаходиться в обігу, і динамікою номінального ВВП зробилася нестабільною. Держава багато в чому втрачає контроль над рухом капіталу. За оцінками американського економіста Р. Аллена, менш 30% ринку цінних паперів сімки найбільш впливових країн контролюються державою або підпорядковані державним інтересам. Звідси - нагальна потреба створення ефективної системи міжнародного контролю над глобальним ринком, інакше, як вважає Дж. Сакс, директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку, В«Теорія і практика лібералізації ринку приведе нас в переддень пеклаВ». Все це підводить до кількох проблем, найтіснішим чином пов'язаних між собою, без вирішення яких неможливо уникнути подальшого розвитку глобальних кризових ситуацій: це проблеми національних валютних систем в умовах глобалізації, світової боргової кризи і відкритості ринку товарів і послуг.
2 Сутність і...
