Введення
Хрущовська «³длигаВ» і XX з'їзд КПРС, успіх західнонімецьких реформ і В«економічне чудо В»у ФРН не влаштовували прихильниківВ« холодної війни В»в Східному Берліні і Москві. Удар був нанесений знову, як і в 1948 році, в Берліні. Ультимативну вимога Хрущова зробити Західний Берлін В«вільним містомВ» було визнано на Заході неприйнятним, а загрози військового тиску викликали відповідну реакцію, аж до застосування атомної зброї.
Новий найгостріша криза в центрі Європи, в Берліні, що підігрівається натиском В. Ульбріхта на Хрущова, завершився зведенням 13 серпня 1961 Берлінської стіни. Вона повинна була відокремити наглухо соцтабір від ФРН і зупинити нараставший потік біженців з НДР на захід. Стіна стала символом кульмінації розколу Німеччини та Європи. Ознакою сили, але і слабкості теж. Поволі визнавався програш в економічному, і політичному змаганні з капіталізмом.
Але Бонну вимагалося покращувати відносини з СРСР в ім'я головної мети - возз'єднання. Москві потрібно було налагоджувати відносини з ФРН в інтересах економічного, технологічного співробітництва і безпеки. І тут, і там малися відповідальні люди, які розуміли це. Але проблема була зовсім не тільки В«НімецькоїВ», але і глобальної. Зведення Стіни було також результатом невдачі переговорів Хрущова з Кеннеді у Відні і військово-політичного натиску радянського лідера на США шляхом серій потужних ядерних випробувань, які увінчалися вибухом 57-мегатонного пристрої на Новій землі. Це було і формою демонстрації сили, щоб таким шляхом захистити союзника на іншому кінці світу - Кубу - від нових спроб вторгнення.
Тим часом німецька соціал-ліберальна думка все більше утверджувалась у розумінні того, що на шляхах непримиренної конфронтації з СРСР неможливо досягти возз'єднання, що гнучка політика компромісів та гуманітарного проникнення на Схід принесе набагато більший ефект. Е. Бар, радник В. Брандта, говорив тепер про нову німецьку політику. Його стратегія В«повороту шляхом зближення В»спочивала на думці, щоВ« возз'єднання - це не одноразовий акт, який буде здійснений одним історичним рішенням в один історичний день на одній історичній конференції, але процес з багатьма кроками й багатьма зупинками В». І представляється В«... більш реалістичним посилювати НДР економічно, ніж виключати з дискусії В». Це і стало новим політичним стартом, провідним до ерозії тоталітарної системи. Обидві сторони вдавалися, спочатку обережно, потiм все активніше в небезпечне плавання, фініш якого відбувся через чверть століття.
Метою даної роботи є розгляд причин будівництва Берлінської стіни і його міжнародних наслідків. Дана мета дозволила сформулювати наступні завдання даного дослідження:
1. Розглянути передумови і причини Берлінського кризи.
2. Розглянути причини, що викликали будівництво Берлінської стіни.
3. Показати світові наслідки цього процесу, подальший розвиток відносин між ФРН і НДР.
Актуальність даної роботи полягає в тому, що берлінський криза і його підсумки, коли у Бранденбурзьких воріт стовбур в стовбур стояли один проти одного радянські та американські танки, а ворожа риторика досягла немислимих масштабів, означав кульмінацію В«холодної війниВ» в Європі, але разом з тим вперше саме в цей час як би прозвучали звуки нової увертюри. Зашедшая в глухі тупики безглузда боротьба явно видихалася.
В даний час дослідники повоєнної зовнішньої політики і міжнародних відносин широко оперують поняттям В«нова історія холодної війниВ». З'явилося безліч різних інтерпретацій її виникнення та динаміки. Це стало можливим після розпаду СРСР, коли громадськості відкрилися нові факти і документи. Сьогодні історики ставлять перед собою мету не питання про те, хто відповідальний за холодну війну, а намагаються зрозуміти мотиви поведінки обох сторін, спираючись на нові архівні джерела.
Довгий час у вітчизняній історіографії панувала трактування В«холодної війниВ» тільки лише як односторонньої ідеологічної та політичної агресії Заходу проти СРСР і країн В«соціалістичного таборуВ». У зв'язку з цим російські історики звертаючись до архівних документів, намагаються, по суті, заново написати історію В«Холодної війниВ».
В основу джерельної бази курсової роботи лягли документи й спогади різних політичних діячів. Велику роль у роботі зіграли документи із зовнішньої політики СРСР і міжнародних відносин СРСР з ФРН і НДР в 50-і роки. Окремий блок представляють документи про зовнішню політику США в ці роки. Ще один блок документів пов'язаний з проблемою об'єднання Німеччини.
З спогадів найбільшу цінність становлять спогади В. Брандта, який був безпосереднім учасником тих процесів.
У своїй роботі ми спиралися на роботи С.І. Віскова, В.Д. Кульбакіно, К. Кантора, І.М. Кузьміна, Ф.І. Новика, М.І. Орлової, Н.В. Павлова, А.М. Філітова і багатьох інших.
Дослідники С.І. Вісков і В.Д. Кульбакин описують повоєнний розвиток подій в Німеччині і показують процес розділення Німеччини і Берліна на дві частини. Дуже багато дослідників пишуть про радянсько-німецьких відносинах. Це такі дослідники як К. Кантор, Б. Орлов, Х. Тіммерманн. Окремий блок досліджень присвячений проблемі Німеччини. Це роботи таких дослідників як А.М. Філлітов, О. Ференбах, Н.В. Павлов, М.І. Орлова, І.Н. Кузьмін. Ряд дослідників розглядає німецький питання через призму В«холодної війниВ» (К.І. Коваль, Л.М. Ніжинський, А.М. Філлітов).
1. Передумови Берлінського кризи
1.1 Візит Аденауера до Москви в 1955 р. і його підсумки
8 вересня 1955 урядова делегація ФРН на чолі з Аденауером прибула в Москву. 14 вересня делегація відбула назад. Говорилося про успішне закінчення переговорів. Варто зауважити, що через деякий час міністр закордонних справ ФРН Брентано так охарактеризує акт встановлення дипломатичних відносин - як В«Насамперед подія технічного порядкуВ». З принципових питань ніяких зрушень не відбулося. Аденауер передав радянській стороні меморандум, в якому повторювалася стара позиція: невизнання кордону по Одеру - Нейсе, ігнорування НДР і претензії представляти В«всіх німцівВ». Заява ТАРС, відправлене канцлеру В«навздогінВ», повторювало радянську позицію: кордон не підлягає перегляду; НДР - друге законне німецьку державу; права і претензії уряду ФРН обмежуються територією західнонімецького держави.
З тих пір було опубліковано чимало робіт, де йшлося про цей візит, але відчуття суперечливості його оцінок не проходило. Так, мемуари Аденауера, Греве і інших членів західнонімецької делегації зміцнювали враження про конфронтаційної обстановці переговорів і вкрай жорсткій манері поведінки гостей. Згідно запропонованої ними версії, підписання ними угоди стало можливим тільки в результаті того, що Аденауер В«пригрозивВ» дострокових від'їздом, розпорядившись підготувати до відльоту лайнер В«ЛюфтганзиВ». Зрозумівши сигнал, господарі пішли на поступки. Якщо ж виходити з відомостей, що містяться в мемуарах і архівах дипломатів західних держав, то виходить зовсім інша картина. Делегація ФРН покидала Москву в В«пригніченому настроїВ». Посол США в СРСР Ч. Болен був буквально розлючений і порівнював поведінку Аденауера в Москві мало не з поведінкою Чемберлена в Мюнхені. Міністр закордонних справ Великобританії Г. Макміллан висловив, хоча і менш емоційно, ту ж оцінку: В«Великий успіх для радянської дипломатії, аж ніяк не поліпшив для Заходу перспективи майбутньої конференції міністрів закордонних справ В». Точка зору про те, що канцлер ФРН підвів Захід, завдав шкоди його дипломатії, проявив неприпустимі В«свавілляВ» і В«поступливістьВ», мала широке поширення в коментарях західної преси, послідували відразу після візиту.
У чому Захід міг бачити підрив своїх позицій і односторонній виграш іншого боку? Перш все в тому, що наявність у Москві двох німецьких посольств вже означало визнання (нехай...
