Cодержание
Введення
1. Основні економічні показники Куби
2. Економічна блокада Куби
2.1 Основні напрямки блокади
2.2 Екстериторіальність американської політики
2.3 Закон Хелмса-Бертона
3. Спроби Куби протистояти заходам США
Висновок
Література
Введення
На сьогоднішній день Куба залишається одним з небагатьох держав, дотримуються соціалістичної моделі розвитку, причому в досить радикальної (на відміну від Китаю) її формі. Крім того, викликає серйозні сумніви ступінь демократичності та легітимності Кубинської влади в особі її беззмінного лідера - Фіделя Кастро, який фактично залишається довічним керівником країни. Все це, а також деякі дії влади Куби, дає привід США і світовій спільноті в цілому стверджувати, що на Кубі встановлений диктаторський режим і, відповідно, вживати заходів В«з підтримки демократіїВ» в цій країні.
Подібна політика проводилася США з часу перемоги кубинської революції в 1958 році і до сьогоднішнього часу основні вектори цієї політики не змінилися.
Що ж робить актуальним вивчення цієї проблеми? Справа в тому, що курс адміністрації США залишився фактично незмінним, не дивлячись на те, що міжнародна ситуація змінилася докорінно. Немає більш СРСР, В«привид комунізмуВ» давно вже не бродить ні по Європі, ні по Латинській Америці, і тим не менше заходи США стосовно Куби ще більш посилилися.
Це змушує шукати більш глибоке коріння американської політики по відношенню до Куби, ніж це проголошують політики обох країн.
Мета роботи: проаналізувати політику США щодо Куби після розпаду СРСР.
Завдання роботи:
1. Охарактеризувати економічний розвиток Куби в розглянутий період.
2. Виявити основні напрямки економічної блокади США Куби.
3. Охарактеризувати зусилля кубинської влади з протидії заходам США.
1. Основні економічні показники Куби
Раптове крах "світової соціалістичної системи" призвело до самим серйозних економічних наслідків для всіх учасників соцблоку. Це спіткало, перш за все, малі країни, економіка яких у вирішальній мірі залежить від стану господарських зв'язків з великими державами-партнерами. Куба не стала винятком. У результаті глобальної перекроювання геополітичної карти острів втратив, згідно з деякими оцінками, до 85% своїх ринків. Його експорт скоротився більш ніж на 66%, а імпорт - більш ніж на 75%. По суті, виявилися паралізованими всі сфери багаторічного радянсько-кубинського співробітництва.
Поставлене перед реальністю самоусунення Росії від масштабного участі в економіці острова, кубинське керівництво було змушене почати проводити політику, яка б спиралася на інші фактори та джерела розвитку.
Погляди керівників країни звернулися до потенційних інвесторів з усього світу. На острів кинулися зарубіжні корпорації, готові внести свій внесок у галузі народного господарства Куби. Співпраця з іноземними партнерами не обмежується створенням спільних підприємств та асоціацій. Почалося формування зон вільної торгівлі. Приплив іноземних інвестицій дозволив забезпечити зайнятість приблизно 5% працездатного населення країни.
Найбільше число спільних підприємств та економічних асоціацій створено в секторі туризму. Особливо активні в проникненні в розглянутий сектор бізнесу підприємці Канади, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції. Саме з цих країн на Кубу йдуть основні потоки туристів, загальне число яких вже в 1996 році склало більше мільйона чоловік. Валові доходи від туризму в названому році досягли 1,3 млрд. доларів, тобто туризм стає провідною народногосподарської галуззю економіки країни. На цьому тлі вже не здаються утопічним наміри кубинського уряду прийняти в 2005 році 3,3 млн. туристів і отримати ще більші доходи.
Іноземні інвестори активно освоюють і мінеральні ресурси Куби, встановлюють контроль над її гірничодобувною промисловістю. Воістину, в цій області є до чого докласти фінансові кошти зарубіжних компаній. У країні відкрито 30 родовищ нікелю і кобальту із загальними запасами, оцінюється від 0 млн. до млрд. (37% світових запасів). Крім того, на Кубі є більш 60 родовищ міді, заліза, золота, срібла, цинку, вольфраму та інших мінералів. В нікель-кобальтової промисловості острова, перш за все, домінують канадці. За кілька років ключові позиції в кубинському комплексі по виробництву нікель-кобальтового концентрату зуміла захопити канадська компанія "Шеррітт Гордон". Підприємці Канади взяли під свій контроль не тільки розвідані на острові запаси нікелю ("Шеррітт" - 80%), але і кінцеві стадії виробництва і збут. Інвестиційна діяльність канадських партнерів дозволила до 1996 року довести загальний обсяг виробництва концентрату на Кубі до 55,8 тис. т. (1994 рік - лише 26,4 тис. т; 1995 рік - 43,9 тис. т) [1].
Участь у розвитку гірничодобувного комплексу країни так само беруть такі країни, як Австралія, Венесуела, Панама.
Не залишається без уваги іноземних інвесторів і нафтова промисловість острова. Десяток англійських, французьких, канадських, мексиканських і шведських фірм вже приступили до нафтовидобутку. Не дивно, що протягом трьох останніх років обсяги видобутої на Кубі нафти неухильно зростають: у 1996 році вона досягла 1,5 млн. т (що на 400 тис. т вище максимального обсягу видобутку в період радянсько-кубинського співробітництва).
У сектор машинотехнічної продукції експансію очолили іспанці, бразильці і китайці. Бажання організовувати спільні підприємства в країні виявили так само Німеччина ("Мерседес-Бенц"), Франція ("Пежо"), Японія ("Міцубісі"), Італія ("Фіат"). Українські керівники, посилаючись на те, що близько 60% тракторного парку Куби складається з машин харківського та дніпропетровського походження, недвозначно дають зрозуміти про свій намір повністю замінити на даному ринку Росію. У цьому ж ряду політика Чехії. Віце-канцлер країни, під час свого візиту на острів, підкреслив, що майже третина енергетичних установок на Кубі працює на чехословацькому обладнанні.
Істотна частина машинотехнічної продукції, що знаходиться на Кубі, використовувалася в цукровій промисловості. Різке припинення торговельних відносин колишніх партнерів стало головною причиною серйозного спаду виробництва цукру-сирцю на Кубі (з 8,4 млн. т. у 1989-1990 роках до 3,3 млн. т. у 1994-1995 роках). У сформованій ситуації кубинці почали активний пошук нових партнерів. Довго шукати не довелося. У фінансуванні робіт сезону 1995-1996 років взяло участь більше десяти західних банків і фірм, які надали близько 300 млн. доларів у вигляді короткострокових кредитів більшій частині кубинських провінцій. Досягнення мінімально необхідного рівня фінансування (у минулі роки витрати в цьому секторі досягали 900 млн. доларів) дозволило збільшити виробництво цукру-сирцю в розглянутому сезоні до 4,5 млн. т (зростання за рік - 33,6%). За прогнозами експертів, через п'ять років при збереженні нинішньої політики кубинського керівництва виробництво цукру-сирцю знову досягне рівня кінця 80-х років [2].
Спільні підприємства діють і продовжують створюватися в області телекомунікацій, в текстильної, шкіряно-взуттєвої, тютюнової, харчової (в Зокрема, виробництві рому) промисловості, в парфюмерії і в секторі нерухомості.
На відміну від інших галузей кубинська фармацевтика і біотехнологія досягли світового рівня. Розвиток цієї галузі в останнє десятиліття входить в число пріоритетів державної економічної політики. Галузь розпорядженні 15 промисловими підприємствами та декількома НДІ із загальним числом зайнятих понад 7 тис. чоловік. Низька собівартість і висока якість роблять продукцію фармацевтики та біотехнології конкурентно-спроможної на світовому ринку. У 1993 році Куба вийшла в число найбільших експортерів відповідних товарів, зайнявши перше місце в світі (8% продажів на світовому ринку) і обійшовши...
