ЗМІСТ
Введення. 2
1. Підсистеми світового господарства. 4
2. Країни, що розвиваються .. 11
3. Країни з перехідною економікою. 18
4. Місце Росії в світовому господарстві. 22
Висновок. 31
Література .. 34
Введення
Сучасне світове господарство сформувалося в результаті міжнародного поділу праці та кооперації, що виникли кілька століть назад. У наш час жодна країна не може ефективно розвиватися без участі в міжнародній торгівлі, у русі капіталів і робочої сили, а також без міжнародного кредиту та інвестицій. Тому вчені і практики все більше уваги приділяють аналізу нових явищ у світовому господарстві, закономірностей і тенденцій розвитку міжнародних економічних зв'язків та відносин.
Світова економіка являє собою складну, багатогранну економічну систему, яка випробовує вплив безлічі чинників. Процеси, відбуваються в світовому господарстві, безпосередньо позначаються на розвитку національних економік окремих країн, зачіпають їхні економічні інтереси. Тому знання тенденцій і закономірностей розвитку світової економіки об'єктивно необхідно будь-якому економісту, так чи інакше пов'язаного з партнерами з інших країн, а якщо врахувати, що такі зв'язки постійно розширюються, то ці знання можуть знадобитися кожному.
Метою даної роботи є охарактеризувати основні підсистеми світового господарства, детально розглянути, що являє собою економіка розвинених, що розвиваються та країн з перехідною економікою, а також окремо розглянемо економіку Росії.
Першим етапом досліджуємо ринкову економіку розвинених країн. Розглянемо загальну характеристику розвинених країн, основні показники їх економічного розвитку, декілька моделей "змішаної" економіки цих країн. Другим етапом досліджуємо економіку країн, що розвиваються, їх загальну характеристику, розвиток економіки в колишніх колоніях, основні групи країн, що розвиваються. Далі досліджуємо країни з перехідною економікою. Це насамперед країни експортери енергоносії, а також нові індустріальні країни, їх особливості розвитку і місце у світовому господарстві. І нарешті розглянемо місце Росії у світовій економічній системі, особливості зовнішньоекономічних відносин, економічне розвиток після розпаду СРСР, темпи економічного зростання в даний час.
Об'єктом вивчення даної роботи є економіка підсистем світового господарства, предметом вивчення - безпосередньо підсистеми, тобто розвинуті, розвиваються та країни з перехідною економікою.
1. Підсистеми світового господарства
Далеко не всі країни в однаковій мірі залучені в світове господарство. З точки зору рівня їх розвиненості та соціально-економічної організації виробництва в складній структурі світового господарства досить чітко проглядаються центр і периферія.
Центр складає порівняно невелика група індустріально розвинених країн (24 держави), на частку яких припадає майже 55% світового ВВП і 71% - світового експорту. Ці країни мають високоефективну і добре організовану економіку, розвиваються по типу "соціального ринкового господарства". Їх економічний механізм, який має високу еластичність, дозволяє гнучко адаптуватися до світогосподарської кон'юнктури. Вони швидко впроваджують досягнення науково-технічної думки.
У периферію входять головним чином країни, що розвиваються. При всьому їх різноманітті можна виділити ряд загальних рис:
багатоукладний характер економіки з переважанням позаринкових відносин і позаекономічних важелів організації господарства;
низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості та сільського господарства;
сировинна спеціалізація.
В цілому ці країни займають залежне становище у світовому господарстві.
Центр і периферія - два полюси єдиного світового господарства. Вони не відокремлені, а, навпаки, тісно взаємопов'язані. Однак економічне співпраця між ними має досить суперечливий характер, оскільки вони націлені на вирішення різних завдань.
Домігшись високого рівня життя, розвинені країни створюють якісно іншу структуру виробництва та споживання, яка все більше пов'язується з індустрією дозвілля і послуг, в той час як у багатьох країнах, що розвиваються країнах не вистачає навіть продовольства. В цілому між центром і периферією світового господарства різниця в умовах життя стає все більш відчутною.
Звичайно, ієрархічна структура світового господарства не означає раз і назавжди даного розподілу місць. Йде процес поступового проникнення окремих країн периферії в центр. Серед них помітно виділяються так звані нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін) і деякі країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина), що стоять на порозі вступу в групу індустріально розвинених країн.
Поглиблення взаємозалежності країн центру і периферії при всій суперечливості цього процесу буде все більш сприяти інтеграції національних економік у світове господарство.
У міжнародній практиці всі країни світу підрозділяються на три основні групи: розвинені країни з ринковою економікою, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються. Проте прийнята в 1980 р. класифікація вимагає більш диференційованого підходу. Основні відмінності між "розвиненими" і "менш розвиненими" країнами в значній мірі проявляються в доходи на душу населення. Рівень доходу на душу населення - показник ступеня індустріального та соціально-економічного розвитку країни.
Найбідніші країни, які і зараз ще називають нерозвиненими, характеризуються дуже низьким ступенем індустріалізації, обмеженою механізацією сільськогосподарського виробництва, низької капіталоозброєність і низькими доходами на душу населення. У цих країнах проживає 27% населення світу, на їх частку припадає 6% світового доходу. Велика частина населення живе на межі виснаження: душовий дохід становить в цілому 6-7% від показника в США. Найбідніші країни розташовані в Африці - Сомалі, Ефіопія, Гана та ін
Група власне країн, що розвиваються - це бідні, але накопичують капітал і розвивають свою промисловість і ринкові структури держави. Вони мають досить велике міське населення і стабільний, хоча і невисокий, зростання доходів на душу населення. Їх душовий дохід варіює в межах 10-30% від рівня США. Країни цієї групи розташовані на всіх континентах і включають частину країн Середнього Сходу, Індії, Єгипту, Мексики. Вони складають 17% населення Землі, на які припадає 11% світового доходу.
Група нових індустріальних країн характеризується швидко розвивається промисловістю і динамічністю доходу на душу населення, який досягає 50% від рівня США. Прикладом таких країн можуть служити Тринідад, Ізраїль, Південна Корея. Разом взяті, вони становлять 3% жителів Землі і отримують 3% світового доходу.
Розвинені країни мають високотехнологічну і глибоко спеціалізовану промисловість, яка дозволяє отримувати високі доходи на душу населення. Сюди входять США, Канада, країни Західної Європи, Австралія, Японія, Нова Зеландія. Доходи на душу населення в цих країнах (крім Швейцарії) дещо нижчий, ніж у США. В розвинених країнах проживає 17% світового населення, на них припадає 49% світового доходу.
Близько 33% населення світу до недавнього часу проживали в соціалістичних країнах і отримували приблизно 28% світового доходу. Глибокі реформи на шляху до ринкової економіки проводяться тут з початку 1990-х років. За доходу на душу населення країни з перехідною економікою значно різняться між собою.
У числі країн з перехідною економікою в силу своєї політичної значущості окремо розглядається Росія. Глобальні економічні показники, що відображають її місце в світовому господарстві, складають 2,9% світового ВНП і 1% світової торгівлі. У недавньому минулому Гонконг, займаючи територію м...
