Зміст
Введення. 2
Глава 1. Розвиток відносин між країнами ОПЕК .. 6
1.1 Створення і діяльність ОПЕК .. 6
1.2 ОПЕК і країни Перської затоки. 9
Глава 2. Взаємовідносини між країнами ОПЕК .. 14
2.1 Ірано-іракський конфлікт, його вплив на ситуацію в регіоні. 14
2.2 Система безпеки в Перській затоці. 16
2.3 Зовнішня політика Саудівської Аравії. 22
2.4 Відносини між країнами ОПЕК на сучасному етапі. 26
Висновок. 31
Список використаних джерел та літератури .. 33
Введення
Майже в центрі Відня на березі річки розташувалася штаб-квартира Організації країн - експортерів нафти, яку добре знають у світі по скороченій абревіатурі - ОПЕК (Organization of Petroleum Exporting Countries, OPEC).
Для тих, хто входить в будівлю Секретаріату ОПЕК, перше, що привертає увагу, це 2,5 Г— 5 метрів настінне панно "Вода життя" (гравіювання по тиковому дереву), що стало своєрідним міфологічним втіленням діяльності організації. У 1994 році Індонезія піднесла його в дар ОПЕК. На панно зображено індонезійське божество Бхима (втілення ОПЕК), тримає посудину з "водою життя" (втілення нафти) в оточенні численних персонажів (країни світу). Відповідно до легенди, духовний наставник доручив Бхиме відшукати "воду життя", і останньому довелося зробити безліч зусиль, перш ніж доручення було виконане. Творці твори вважають, що труднощі, з якими довелося зіткнутися Бхиме в своїх пошуках, багато в чому співзвучні з проблемами, що виникали перед ОПЕК за роки її існування в плані знаходження сенсу її діяльності на благо народів країн - Членів організації та міжнародного співтовариства в цілому [1].
Для багатьох ОПЕК як і раніше залишається й загадкою, і символом великих, а в кінці 70-х років дуже великих грошей, коли ціна на нафту досягала більше 20 доларів за барель.
ОПЕК була створена відповідно до резолюції конференції представників урядів Ірану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії і Венесуели, що відбулася в Багдаді в вересня 1960 року. Тому число п'ять в ОПЕК символізує п'ятірку країн - засновників цієї міжнародної організації. Пізніше її членство виросло до 11 за рахунок Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів, Лівії, Алжиру, Нігерії та Індонезії.
Статут ОПЕК, затверджений в Каракасі в 1961 році, був повністю переглянутий в 1965 році, і пізніше в нього неодноразово вносилися поправки.
Всі одинадцять країн перебувають в глибокій залежності від доходів своєї нафтової промисловості. Мабуть, єдина з країн, представляє виняток, це Індонезія, яка отримує суттєві доходи від туризму, лісу, продажу газу та інших сировинних матеріалів. Для решти країн ОПЕК рівень залежності від експорту нафти варіюється від найнижчого - 48 відсотків у випадку з Об'єднаними Арабськими Еміратами до 97 відсотків у Нігерії.
На частку ОПЕК зараз припадає видобуток 29 млн. барелів нафти або близько 40 відсотків її світового виробництва. За оцінками генсекретаря ОПЕК, ця частка зросте до 2010 року до 45 відсотків і досягне більше 50 відсотків до 2020 року [2]. Організація переслідує такі цілі:
- Координація і уніфікація нафтової політики держав-членів.
- Визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту їх інтересів.
- Вишукування способів і засобів забезпечення стабільності цін на світових ринках нафти з метою недопущення їх непотрібних і завдають шкоди коливань.
- Постійне приділення належної уваги інтересам країн - виробників нафти і необхідності забезпечення:
- стійких доходів країн - виробників нафти;
- ефективного, рентабельного і регулярного постачання країн-споживачів;
- справедливих доходів від інвестицій у нафтову промисловість;
- охорони навколишнього середовища в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.
Іншими словами, мова йде про те, щоб об'єднаним фронтом захищати свої економічні інтереси. По суті, ОПЕК поклала початок міждержавному регулюванню в енергетичній сфері стосовно до світовому нафтовому ринку.
Повноправними членами можуть бути тільки члени-засновники і ті країни, чиї заявки на прийом були схвалені конференцією.
Будь-яка інша країна, в значних розмірах експортує сиру нафту і має інтереси, у своїй основі схожі з інтересами країн-членів, може стати повноправним членом за умови, що її прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх членів-засновників.
Вищим органом є Конференція міністрів нафти країн ОПЕК, що скликається не рідше двох разів на рік. Вона, як правило, привертає до себе найпильнішу увагу не тільки преси, але й ключових гравців на світовому нафтовому ринку. Конференція визначає основні напрямки політики ОПЕК, шляхи і засоби їх практичного здійснення і приймає рішення по доповідях і рекомендаціям, що подаються Радою керуючих, а також по бюджету. Вона доручає Раді підготовку доповідей та рекомендацій з будь-яких питань, становлять інтерес для організації. Конференція утворює і сама Рада керуючих (по одному представнику від країни, як правило, - це міністри нафти, добувної промисловості або енергетики). Вона ж вибирає президента і призначає генерального секретаря організації [3].
В даний час впливовий пост президента Конференції займає міністр енергетики і шахт Алжиру Ю. Юсфі. Генеральний секретар, який очолює Секретаріат ОПЕК, - Р. Лукман, колишній міністр закордонних справ Нігерії, а також нафтових ресурсів цієї країни. Політик, сильний економіст, умілий і тонкий дипломат.
Зважаючи зростаючого глобального попиту на нафту в абсолютному вираженні, у все більшій мірі задовольняє виробника нафти, не є членами ОПЕК, організація в інтересах досягнення своїх цілей і реалізації ініціатив зі сприяння стабілізації міжнародного ринку нафти обговорює питання взаємодії та з нечленами ОПЕК.
З 1991 року ОПЕК, ІПЕК (незалежні країни - експортери нафти), Європейський союз і Міжнародне енергетичне агентство проводять зустрічі з обміну інформацією в галузі енергетики, промислового співробітництва, екологічних проблем, використання ринкових механізмів і транспарентності нафтового ринку. Неформальні контакти здійснюються ОПЕК також з провідними транснаціональними нафтовими компаніями та їх асоціаціями на різних конференціях і форумах. Важливу роль у підтримці таких контактів грає Центр глобальних стратегічних досліджень ОПЕК в Лондоні [4].
Метою даної роботи є розгляд особливостей взаємини між країнами ОПЕК. Дана мета дозволила сформулювати наступні завдання даного дослідження:
Розглянути економічну діяльність ОПЕК.
Показати особливості ірано-іракського конфлікту.
Розкрити систему безпеки в Перській затоці.
Глава 1. Розвиток відносин між країнами ОПЕК
1.1 Створення і діяльність ОПЕК
Організація була створена в 1960 Іраном, Іраком, Кувейтом, Саудівською Аравією і Венесуелою для координації їх відносин із західними нафтопереробними компаніями. Як міжнародна економічна організація ОПЕК зареєстрований в ООН 6 вересня 1962. До ОПЕК пізніше приєдналися Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973, вийшов з ОПЕК в 1992) і Габон (1975, вийшов в 1996). В результаті організація ОПЕК об'єднала 13 країн (Табл. 1) і стала одним з головних учасників світового ринку нафти.
Таблиця 1
Країни ОПЕК в період найвищого зльоту їх впливу (1980) [5]
Країни
ВНП на душу населення, дол
Частка нафти у вартості експорту,%
Видобуток нафти, млн. т
Доведені запаси нафти, млн. т
...
