ЗМІСТ
Введення
1. Історія і зародження всесвітнього господарства
1.1 Етапи розвитку світового господарства
2. Світове господарство і його основні суб'єкти
2.1 Міжнародне поділ праці як матеріальна основа світового господарства
2.2 Міжнародне рух капіталу
2.3 Міжнародне рух ресурсів
3. Особливості і тенденції розвитку сучасної світової економіки
3.1 Нерівномірність економічного розвитку
3.2 Глобалізація світового господарства
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Всесвітнє (світове) господарство є спільністю, поняття та сутність якої як і раніше є предметом розбіжностей і суперечок від ділових вчених і цілих наукових напрямків і шкіл. Тим часом з'ясування цих матерій являє собою найважливішу завдання, як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Встановлення істинного змісту даного поняття дасть змогу визначити правильні підходи до вивчення всесвітнього господарства. З іншого боку, вже заявила про себе в повний голос необхідність регулювання всесвітнього відтворювального процесу вимагає знищити об'єкти і межі такого регулювання.
У вітчизняній економічній літературі можна зустріти не один десяток визначень понять всесвітнього господарства. Опускаючи різниця в нюансах чи повноті формулювання, всі визначення можна звести до трьох основних, в сутнісних відрізняються один від одного, на яких і будуються три головні концепції всесвітнього господарства. Перша з них, що склалася раніше решти під впливом давньонімецької економічної школи Х1Х століття, трактує всесвітнє господарство як просту сукупність національних економік країн світу. Цілком очевидно, що виникнення даної концепції відповідало тодішньому рівню розвитку світогосподарських зв'язків, безперечному національних економічних інтересів над міжнародними, ізоляціонізмом в економічній політиці ряду провідних держав (наприклад, США) і протекціонізмом у зовнішній торгівлі практично всіх великих країн.
Полярна концепція трактує всесвітнє господарство як систему міжнародних економічних відносин. До такої трактуванні схиляється більшість сучасних західних економістів. Її представниками у вітчизняній науці є, зокрема, І.Фамінскій, Е.Плетнев, Г.Сорокін. Зростаючий рівень інтернаціоналізації господарського життя, розвиток інтеграційних процесів, що не знає національних кордонів експансія транснаціональних корпорацій - усі ці явища останніх десятиліть підняли зовні економічні зв'язки держав на небачену раніше висоту.
Нарешті, згідно третьої концепції, всесвітнє господарство являє собою систему національних господарств, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. Дану концепцію поділяють такі економісти, як М.Максімова, Ю.Шішков, Н.Шмелев та інші. В цій системі національні господарства виступають головними носіями властивостей всесвітнього господарства, але тільки в умовах взаємопов'язаності. Відповідно окремо взяті національні економіки є предметом країнознавчої науки, економічні зв'язки між ними вивчаються міжнародними економічними відносинами, а вся система служить предметом світової економіки. По суті мова йде про дві сторони однієї медалі. З одного боку, як зазначалося, міжкраїнові економічні зв'язки виникають з міжнародної спеціалізації національних економік, уражаються нею, є її "alter ego". З іншого боку - замкнутість національних господарств можлива вже чисто теоретично, при якихось особливих, надзвичайних обставин. І навіть в таких умовах, як війни, соціальні революції, що вводяться в 90-х рр.. ООН економічні санкції проти Іраку чи Югославії могли повністю "замкнути" їх економіки. "Закрита" економіка не просто нераціональна з точки зору ефективності використання національних ресурсів, але і фізично неможлива.
ГЛАВА 1. ІСТОРІЯ І ЗАРОДЖЕННЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
1.1 Етапи розвитку світового господарства
У своєму розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Багато дослідників його виникнення відносять ще до часів Римської імперії, яка є системою всесвітнього господарства того часу. Інші вчені відлік функціонування світового господарства ведуть з часу великих географічних відкриттів XV-XVI століть. Саме ці відкриття привели до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами та ін Однак світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою докладання тільки купецького капіталу.
Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, в ході переростання капіталізму в його монополістичну стадію. Світове господарство кінця XIX - початку XX ст. помітно відрізняється від світового господарства 60 - 90-х років XX сторіччя.
Світове господарство початку XX століття в більшій мірі базувалося на військовій силі, позаекономічний примусі, ніж на "силі капіталу". У світовому господарстві цього періоду існували гострі суперечності, які робили його нестійким. Це суперечності між самими імперіалістичними країнами (що призвели до двох світовим війнам), а також між промислово розвиненими і країнами, що розвиваються. До середини XX століття світове господарство, було розколоте на дві частини: світове капіталістичне і світове соціалістичне. В системі світових економічних зв'язків світове, капіталістичне господарство зайняло домінуючі позиції: 9/10 всієї міжнародної торгівлі на початок 90-х рр.. припадало на товарообіг у рамках світового капіталістичного господарства; через канали міжнародного економічного обміну в кінці 80-х років реалізовувалася 1/5 всього сукупного валового продукту капіталістичного світу. У колишніх соціалістичних країнах вироблялася 1/3 світового національного доходу, у тому числі в країнах РЕВ.
З 60-х років в систему світового господарства увійшли країни, що розвиваються. До середини 70-х років серед них помітно виділяються так: звані "нові індустріальні країни" Південно-Східної Азії (перша хвиля - 4 "малих дракони" - Південна Корея, Тайвань, В«Гонконг, Сінгапур) і країни Латинської Америки: Бразилія, Аргентина, Мексика.
Після розпаду СРСР і, революційних перетворень в країнах Східної Європи світове господарство починає набувати рис єдиного, цілісного утворення. Що формується глобальне світове господарство, не будучи однорідним, включає в себе національні економіки промислово розвинутих країн, що розвиваються та країн з економічною системою перехідного типу.
Зберігаючи безліч протиріч і різнопланових тенденцій, світове господарство на рубежі XXI століття є незрівнянно більш єдиним, інтегрованим, динамічним, ніж у середині XX століття.
Світове господарство на рубежі XXI століття - глобальне за своїми масштабами; воно грунтується цілком на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва і капіталу.
До кінця 90-х років в світовій економіці проявився ряд сталих тенденцій. До них відносяться:
- стабільні темпи економічного зростання. Середні темпи зростання всіх країн світу піднялися з менш ніж 1% на початку 90-х років до 3% річних в кінці десятиліття;
- зростання зовнішньоекономічного фактора у господарському розвитку. Помітно зросли масштаби і якісно змінився характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, а також послугами. З'явилася "електронна торгівля ", тобто торгівля в системі Інтернет;
- глобалізація фінансових ринків та посилення взаємозалежності національних економік;
- зростання питомої ваги сфери послуг у національній економіці та міжнародному обміні;
- розвиток регіональних інтеграційних процесів.
Досягнута ступінь єдності торгівлі, виробництва та кредитно-фінансової сфери п...
