Введення
Європейська Комісія (ЄК) - провідний інститут Європейських співтовариств і Європейського Союзу. Комісія втілює в собі наднаціональне початок в європейському будівництві. Якщо Європейська Рада та Рада покликані при здійсненні завдань і цілей європейської інтеграції стояти на варті обліку і узгодження національних інтересів, то Європейська Комісія, як, втім, і Європейський парламент, і Суд ЄС, покликані відображати і захищати інтереси європейської інтеграції від яких би то не було зазіхань на юрисдикцію і повноваження ЄС та Союзу з боку держав-членів. Про це, зокрема, говорять і установчі договори, згідно з якими Комісія виконує функції стража європейської законності, домагаючись неухильного здійснення постанов як первинного, так і вторинного права.
Характеризуючи правовий статус Комісії, її нерідко порівнюють з урядом в суверенних державах. Це твердження вірне лише частково. Дійсно, Комісія відіграє вирішальну роль в управлінні справами Співтовариств та в певній мірі Союзу. Під її початком працює розгалужений адміністративний апарат. Комісія володіє власної розпорядчої владою. Вона є розпорядником кредитів по бюджету. Комісія відіграє вельми важливу роль у здійсненні законодавчого процесу. Все це, безумовно, зближує Комісію з таким інститутом, як уряд в суверенних державах. Разом з тим ні за способом формування, ні по характером здійснення своїх повноважень Комісія не являє собою аналога національному уряду. Це підкреслюється і тим фактом, що Комісія ніде в офіційних документах не іменується носієм виконавчої влади, а її повноваження по виконанню рішень здійснюються переважно на основі делегування з боку Ради.
1. Порядок формування
Порядок формування Комісії зазнав істотних змін з створенням Європейського Союзу. Призначення Голови та членів Комісії здійснюється державами-членами Європейського Союзу. Надибуємо іноді твердження, що призначення проводиться Радою, неправильно. Звичайно, організаційні структури Ради можуть бути використані при вирішенні даного питання, але, тим не менш, формально рішення виносить не Рада. Призначення проводиться на основі угоди між державами-членами і тільки за умови досягнення консенсусу. Кандидатури на заміщення місць у Комісії пропонуються державами-членами. Всього станом на кінець 1999 р. в Комісію входило 20 членів. П'ять держав - Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія та Франція - мали по два місця, а решта 10 - по одному місцю. У назване число членів Комісії входить і її Голова. У відповідності з Договором про Європейському Союзі формуванню всього складу Комісії має передувати досягнення угоди щодо кандидатури Голови Комісії. Практика підтверджує, що навіть заперечення однієї з держав-членів Союзу проти висунутої кандидатури виключає можливість призначення (так було, наприклад, у 1994 відносно кандидатури бельгійського прем'єр-міністра Деана). Висунута кандидатура представляється на схвалення Європейському парламенту. Схвалений Парламентом кандидат спільно з урядами держав-членів бере участь у підборі кандидатур, запропонованих до призначення до складу членів Комісії. Висунуті таким чином кандидати спільно з Головою вже як колегіального органу представляються Парламенту, який повинен винести своє судження. У разі схвалення з боку представницького органу уряди держав-членів за їх спільною згодою виробляють офіційне призначення Комісії, і вона приступає до виконання своїх обов'язків.
Нині діюча Комісія сформована в липні 1999 р., і її склад затверджено в вересні. Очолив Комісію колишній глава італійського уряду Романо Проді.
Голова та члени Комісії повинні задовольняти цілому ряду вимог. Перш за все, всі вони повинні належати до громадянство Європейського Союзу. Кожна держава-член Союзу має бути представлено не менш як одним, і не більш ніж двома своїми громадянами. Ці останні повинні володіти високою професійною кваліфікацією, практичним досвідом і здійснювати свої функції виключно в інтересах Співтовариств та Союзу. У цих цілях при підборі кандидатів до складу Комісії особливу увагу надається підтвердженню незалежності цих кандидатів, які не можуть і не повинні отримувати вказівок від свого уряду або діяти відповідно до інструкцій свого уряду. Звичайно, на практиці така абсолютна і повна незалежність членів Комісії недосяжна, тим більше що можливість нового призначення після закінчення строку повноважень залежить, перш за все, від національного уряду. Тим не менш, у всій своїй діяльності члени Комісії зобов'язані керуватися інтересами інтеграційних об'єднань і забезпечувати досягнення тих цілей і завдань, які сформульовані в установчих договорах. Члени Комісії, або, як вони часто іменуються, комісари, повинні утримуватися від вчинення яких би то не було актів та дій, що суперечать характерові виконуваних ними обов'язків. Внутрішній регламент Комісії робить особливий наголос на добропорядне і скромне поведінку і підтверджує несумісність цього поста з іншими оплачуваними або навіть неоплачуваними посадами. Чесність і добропорядність ставиться в обов'язок членам Комісії не тільки в період офіційного виконання ними посадових обов'язків, але й по догляду у відставку. Порушення цих зобов'язань, констатируемое Судом ЄС, до якого можуть звернутися Рада або Комісія, може тягти за собою примусову відставку члена Комісії або позбавлення його права на пенсію або на інші пільги та привілеї, пов'язані із здійсненням цієї посади (йдеться, зокрема, про деяку різновиди судового імунітету).
Підтвердженням високого професіоналізму найчастіше на практиці служить попередня кар'єра призначуваного члена Комісії. За загальним правилом місця в Комісії займають колишні глави національних урядів і колишні міністри, які мають значний досвід політичного керівництва та адміністративного управління. На жаль, звичайно, далеко не завжди відповідний досвід є гарантією належної кваліфікації або дотримання правил добропорядного управління. Політична криза, вибухнула в березні 1999 р. і пов'язаний з цілою серією скандальних викриттів діяльності окремих членів Комісії, що викликав, в кінцевому рахунку, її колективну відставку, показав, що відповідні зобов'язання виконуються аж ніяк не всіма членами Комісії в повній відповідності з вимогами установчих актів. Досить нагадати, що, наприклад, Едіт Крессон, що була комісаром, відповідальним за людські ресурси, і займала в минулому пост прем'єр-міністра Франції, була звинувачена у фінансовий зловживаннях (що втім, не було підтверджено офіційно) і невиправданому фаворитизмі (її особистий дантист був призначений радником комісара, хоча ні по своїй кваліфікації, ні за родом діяльності ніяким досвідом у сфері управління людськими ресурсами не володів, зате він регулярно отримував більш ніж високу заробітну плату з казни Європейських співтовариств.)
Комісія і її члени призначаються терміном на 5 років. Дострокова вакансія заміщається в тому ж порядку, в якому проводиться призначення членів Комісії при її формуванні. Новопризначений член Комісії виконує свої обов'язки аж до закінчення загального строку повноважень даного складу ЄК. Вакансія може мати місце в разі хвороби або смерті члена Комісії, при добровільній відставці та складення повноважень, а також в результаті примусової відставки. Рішення про примусової відставки, пов'язане з порушенням обов'язків члена Комісії, приймається Судом ЄС, чинним за пропозицією Ради чи Комісії. Кожен член Комісії очолює певний напрямок діяльності і керує роботою відповідних адміністративних служб. Член Комісії має свій власний апарат, який утворює його кабінет, члени якого підбираються і призначаються особисто самим комісаром на його розсуд. Однак такого роду призначення не повинні суперечити ні критеріям професійної кваліфікації, ні вимогам моралі.
минає у відставку член Комісії може бути призначений повторно. В історії ЄС прикладів цього досить багато. Відомі також ...
