Зміст
Введення
1 Історія виникнення і діяльності групи РІО
1.1 Контадорская група
1.2 Виникнення групи РІО
1.3 Історія діяльності групи РІО
2 Діяльність групи РІО в даний час
2.1 Цілі, завдання та функції групи
2.2 Результати діяльності групи РІО
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Фундаментальні та динамічні зміни глобального характеру, які переживає світова спільнота на рубежі століть, справляють істотний вплив на формування нового світоустрою. Чи не залишилася осторонь від цього процесу і Латинська Америка. Латиноамериканські держави виступають за утвердження багатополярного світу і вважають, що світопорядок XXI століття повинен грунтуватися на механізмах колективного вирішення ключових проблем і, насамперед ООН, на верховенстві права і широкої демократизації міжнародних відносин. У той же час, в умовах регіоналізації світової політики, пов'язаної з прискоренням інтеграційних процесів в Північній Америці, Західній Європі, Південно-Східній Азії і Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), Латинська Америка активно веде самостійний пошук адаптації до нових геополітичних реалій. У діях її дипломатії і дипломатичної служби на цьому напрямку чітко простежуються дві взаємозумовлені тенденції. З одного боку, латиноамериканські держави прагнуть встановити тісну співпрацю з вже існуючими в інших регіонах світу інтеграційними структурами, з іншого - створюють основу для освіти нового чисто латиноамериканського (чи південноамериканського), економічного і політичного союзу, який би зміг стати самостійним центром сили, здатним маневрувати у відносинах з мегаблоками майбутнього. В цьому контексті незмірно зростає роль багатосторонньої та колективної дипломатії країн Латинської Америки, які беруть повноформатне і рівноправне участь у роботі найбільших світових форумів, а також основних універсальних, регіональних і субрегіональних міжнародних організацій. В якості пріоритетів дипломатичної діяльності латиноамериканських держав в багатосторонньому форматі можна виділити наступні:
- забезпечення національної безпеки, збереження і зміцнення суверенітету і територіальної цілісності, придбання міцних і авторитетних позицій у світовому співтоваристві;
- вплив на загальносвітові процеси в цілях встановлення стабільного, справедливого і демократичного світопорядку, заснованого на нормах міжнародного права, принципи Статуту ООН;
- поглиблення політичної та економічної регіональної та субрегіональної інтеграції;
- зміцнення Міжамериканського, іберо-американського, азіатсько-тихоокеанського співробітництва та розширення зв'язків Латинська Америка - ЄС, Латинська Америка - Східна Азія;
- лібералізація зовнішньої торгівлі, врегулювання проблем зовнішньої заборгованості і участь у розробці основних сучасних принципів функціонування світової фінансово-економічної системи в рамках міжнародних інститутів і механізмів;
- консолідація співпраці по лінії Південь-Південь та розвиток політичного діалогу Північ-Південь.
Метою даної дипломної роботи є аналіз діяльності групи РІО. Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішені наступні завдання:
1. розглянуто діяльність Контадорской групи як попередника групи РІО;
2. охарактеризовано процес виникнення групи РІО;
3. розглянута історія діяльності групи РІО;
4. проаналізовані цілі, завдання та функції групи РІО;
5. розглянуті основні результати діяльності групи.
Дипломна робота написана на 40 аркушах і складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.
1. Історія виникнення і діяльності групи РІО
1.1 Контадорская група
Після війни 1982 р. в Південній Атлантиці еліти країн Латинської Америки не тільки розчарувалися в ідеї військово-політичного співробітництва зі США на міжамериканській основі, але і поміняли уявлення про причини конфліктності в Західній півкулі. Вони бачили їх не у В«втручанні міжнародного комунізмуВ». Конфліктність бачилася результатом низького рівня розвитку, в тому числі освіти та культури, зовнішньої залежності, відсутність демократичних свобод, невміння налагодити співпраця між самими латиноамериканськими країнами.
У Південній і Центральній Америці пам'ятали образливий сенс війни за Фолклендські острови, в якій одна вільна американська країна, США, блокувалася з колоніальної європейською державою, Великобританією, проти іншої вільної американської країни, Аргентини. На хвилі роздратування проти Вашингтона стався сплеск інтересу до налагодження співробітництва між латиноамериканськими країнами без участі США. Це позначилося на ставленні латиноамериканських країн до конфлікту в Центральній Америці.
Розуміючи непридатність механізмів ОАД, в яких домінували США, для вирішення конфлікту навколо Нікарагуа, латиноамериканські держави прийшли до думки про необхідність створити В«чисто латиноамериканський В»механізм врегулювання. У січні 1983 р. представники Мексики, Панами, Колумбії і Венесуели на зустрічі на острові Контадора (Архіпелаг Лос-Перлос, Панама) досягли домовленості про створення так званої В«контадорской групиВ», метою якої була проголошена нормалізація ситуації в Центральній Америці на основі визнання всіх існуючих в цій частини світу урядів і усунення втручання всіх В«зовнішніх силВ». Країни В«Контадорской групиВ» запропонували почати врегулювання переговорним шляхом, виходячи з необхідності повної ліквідації всякого - в тому числі американського - іноземної військової присутності в Центральній Америці, її демілітаризації та демократизації. Діяльність В«контадорской групи В»об'єктивно була спрямована насамперед проти США, але вона мала на увазі і відмова СРСР від надання допомоги центральноамериканської лівим режимам.
З 1983 р. процес координації зовнішньополітичної активності латиноамериканських держав пішов по наростаючій. У серпні 1985 р. зусилля В«контадорской групиВ» підтримали Бразилія, Аргентина, Перу та Уругваю, що утворили В«групу підтримки КонтадорВ». Врегулюванням конфлікту стали займатися вже вісім країн. У 1986 р. країни цієї групи представили детальний план переговорів (В«Контадорская деклараціяВ»), який передбачав проведення переговорів між всіма центральноамериканської країнами. Його реалізація могла означати взаємне визнання всіх Центральноамериканських урядів, включаючи сандиністський уряд Нікарагуа.
Миротворча діяльність латиноамериканських країн була підтримана генеральним секретарем ООН Хосе Перес де Куельяр, а також Рухом неприєднання та Соцінтерном. В її підтримку висловилися уряду Франції, Іспанії, а пізніше - Австрії, Голландії, Ірландії, Норвегії та Швеції, а також Європейська рада. За підтримки західноєвропейських країн у 1984-1987 рр.. вдалося провести ряд зустрічей міністрів закордонних справ десяти держав Європейського співтовариства, Іспанії, Португалії, п'яти Центральноамериканських республік і країн В«контадорской групиВ». Переговори проходили в Сан-Хосе (Коста-Ріка, вересень 1984), Люксембурзі (листопад 1985) і Гватемала-Сіті (Гватемала, лютий 1987). Сполучені Штати в цих зустрічах не брали участь.
На підтримку переговорних зусиль латиноамериканських країн виступив Радянський Союз. З кінця 1985 р. радянське керівництво стало обмежувати поставки озброєнь в Нікарагуа, всупереч прохань уряду Д.Ортега, щоб спонукати його піти на переговори в рамках тієї порядку денного, яку пропонувала В«контадорская групаВ».
Реакція США на В«контадорскій процесВ» в 1983-1986 рр.. була настороженою, оскільки Вашингтон добивався повалення сандіністів в Нікарагуа, а не загального врегулювання в Центральній Америці, і не припускав згортати американську військову присутність в цій частині світу. Але побоюючись погіршити свою фактичну...
