Зміст
Введення
1. Сутність та структура НАТО. Розвиток НАТО після падіння Варшавського договору
1.1. Поняття, основна мета та структура НАТО
1.2. Розвиток НАТО після закінчення В«Холодної війниВ»
2. Особливості та Перспективи відносини Росії і НАТО
2.1. Загальні питання розвитку відносин
2.2. Розширення НАТО на схід - загроза для Росії
Висновок
Список використовуваної літератури
Введення
Тема даної роботи - діяльність НАТО та її вплив на сучасну систему міжнародних відносин.
Актуальність теми обумовлена необхідністю реагування Росії на розширення НАТО на схід, що неможливо без розуміння процесів, що відбуваються в політиці НАТО після падіння Варшавського договору.
Північноатлантичний альянс залишається основним засобом збереження участі Сполучених Штатів Америки в справах європейської безпеки. В результаті свого розширення він відіграє вирішальну роль в об'єднанні континенту, який був розділений на протязі майже 50 років [1].
Сьогодні НАТО - міжнародна організація, в яку вже входять 19 держав, а в недалекому майбутньому буде 26 країн, - це реальність, її вплив відчувається не тільки в євроатлантичному регіоні, але в інших районах світу [2]. У число членів цієї організації входять всі найбільш політично впливові, економічно потужні і сильні у військовому відношенні західні держави, серед яких три ядерних держави (США, Великобританія, Франція) - постійні члени Ради Безпеки ООН.
відбулися глибокі зміни в політичній обстановці в Європі і в світі в цілому, привели країни НАТО до висновку про необхідність трансформувати Північноатлантичний союз з перенесенням акцентів його діяльності з військового компоненту на політичний, оновивши його мети, функції, стратегічну концепцію і політичне обличчя.
Зростає політична і наукова актуальність всебічного вивчення діяльності НАТО як у минулому, так і в сьогоденні. Необхідно створити ефективний механізм взаємодії з цією великої і складної міжнародною організацією, яка стала невід'ємною частиною системи європейської безпеки.
Росії доводиться співіснувати з НАТО і будувати з нею нормальні стосунки, що й обумовлює актуальність теми.
Мета роботи : вивчити ключові особливості впливу НАТО на сучасні міжнародні відносини.
Завдання роботи:
Визначити особливості розвитку НАТО після падіння ОВС.
Вивчити структуру НАТО на сучасному етапі розвитку.
Вивчити питання розширення НАТО на Схід.
Розглянути проблеми та перспективи взаємин Росії і НАТО.
Об'єктом дослідження є еволюція зовнішньополітичної стратегії НАТО в умовах закінчення В«холодної війниВ» і нові параметри дипломатичного процесу, обумовленого цими змінами.
Предметом дослідження є процес пошуку альянсом своєї ролі в нових політичних реаліях і функціонування дипломатичного механізму альянсу, як усередині самого союзу, так і за його межами, зокрема, у відносинах з Російською Федерацією.
1. Сутність та структура НАТО. Розвиток НАТО після падіння Варшавського договору
1.1. Поняття, основна мета та структура НАТО
Для початку необхідно визначити сутність та цілі розвитку НАТО, з цією метою можна звернутися до мережевих ресурсів. Організація Північноатлантичного договору, НАТО (англ. North Atlantic Treaty < i> Organization , NATO; фр. Organisation du traitГ© de l'Atlantique Nord , OTAN ) з'явилася 4 квітня 1949 в США. Тоді державами-членами НАТО стали США, Канада, Ісландія, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Італія та Португалія [3]. Це В«трансатлантичний форумВ» для проведення країнами-союзниками консультацій по будь-яких питаннях, що зачіпають життєво важливі інтереси його членів, включаючи події, здатні поставити під загрозу їхню безпеку, і забезпечує стримування будь-якої форми агресії відносно території будь- держави-члена НАТО або захист від неї [4].
У 1954 Радянський Союз запропонував приєднатися до НАТО. Пропозицію було відхилено. В результаті, на противагу НАТО за ініціативою СРСР був підписаний Варшавський Договір. [5]. Пізніше СРСР повторив пропозицію про приєднання до НАТО в 1983 р., після 1991 р. Росія також неодноразово виступала з подібною пропозицією.
Мета НАТО: Члени НАТО домовляються про те, що збройний напад на одного або кількох членів союзу в Європі або Північній Америці буде сприйнято як напад на весь союз. У зв'язку з цим вони домовляються, що в разі зазначеної атаки вони, в якості реалізації права на індивідуальну або колективну самозахист, будуть допомагати що зазнав нападу члену або членам, самостійно і спільно з іншими членами, діючи за необхідності, в тому числі і з застосуванням збройних сил, щоб відновити і підтримувати безпеку в Північній Атлантиці В« діючи по необхідності, в тому числі і з застосуванням збройних сил В»[6] означає, що інші члени спілки не зобов'язані вступити в збройний конфлікт з агресором. У них залишається зобов'язання реагувати, однак вибрати спосіб реагування вони можуть самостійно.
Це відрізняє договір від Статті 4 В«Брюссельського договоруВ» [7], яким був заснований Західноєвропейський союз, де прямо вказується, що реагування обов'язково повинно бути військового характеру. Тим не менш, часто мається на увазі, що члени НАТО нададуть військову допомогу зазнав нападу. Крім того, стаття обмежує сферу дії союзу Європою і Північною Америкою (до 1963 р. Алжир), що пояснює, чому НАТО не втрутилося в конфлікт на Фолклендських островах.
Вищим політичним органом НАТО є Північноатлантична рада (Рада НАТО), який складається з представників усіх держав-членів у ранзі послів і проводить свої засідання два рази на рік під головуванням Генерального секретаря НАТО [8]. Північноатлантична рада також проводить свої зустрічі на рівні міністрів закордонних справ і глав держав і урядів, проте формально ці зустрічі мають такий самий статус, як і сесії на рівні міністрів закордонних справ. Рішення ради приймаються одноголосно. У період між сесіями функції Ради НАТО виконує Постійна рада НАТО, куди входять представники всіх країн-учасниць блоку в ранзі послів.
Вищим військово-політичним органом організації з грудня 1966 року став Комітет військового планування, який збирається двічі на рік на свої сесії на рівні міністрів оборони, хоча формально складається з постійних представників. У період між сесіями функції Комітету військового планування виконує Постійний комітет військового планування, до складу якого входять представники всіх країн-учасниць блоку в ранзі послів [9].
Вищим військовим органом НАТО є Військовий комітет, що складається з начальників генеральних штабів країн - членів НАТО і цивільного представника Ісландії, яка не має збройних сил, і збирається не рідше двох разів на рік на свої засідання. Військовий комітет має в своєму підпорядкуванні командування двох зон: Європи і Атлантики. Верховне головне командування в Європі очолюється верховним головнокомандуючим (завжди - американським генералом) [10]. У його підпорядкуванні знаходяться головні командування на трьох європейських театрах воєнних дій: Північноєвропейському, Центрально-європейському та Південно-європейському. У період між засіданнями функції Військового комітету виконує Постійний військовий комітет [11].
До основних органів НАТО відноситься також Група ядерного планування, яка проводить свої засідання зазвичай двічі на рік на рівні міністрів оборони, зазвичай перед засіданнями Ради НАТО. Ісландія представлена ​​в Групі ядерного планування цивільним спостерігачем.
1.2. Розвиток НАТО після закінчення В«Холодної війниВ»
Розпад соціаліс...
