Московський державний університет приладобудування і інформатики
Кафедра цивільного права
Курсова робота з дисципліни В«Міжнародне правоВ»
Тема: Держава як основний суб'єкт міжнародного права
Виконав: студент 3 курсу
гр. 0211 Соломатін І.С.
Перевірив: к.ю.н., доцент
Соколова Е.Д.
Москва 2006
Зміст
1. Поняття і види суб'єктів міжнародного права ............................... 4
2. Міжнародна правосуб'єктність держав ...................................... 8
3. Міжнародно-правовий статус суб'єктів Російської Федерації ......... 13
Нормативні правові акти та література .......................................... 17
Введення
Розуміння сутності міжнародного права необхідно сегод-ня широкому колу осіб, оскільки воно впливає практично на всі сфери життя сучасного російського суспільства. Значення і застосування норм міжнародного права - важлива сторона діяльності юристів, бо згідно з ч. 4 ст. 15 Конституції РФ В«загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи В».
Суб'єкти міжнародного права, в залежності від своєї правової природи, поділяються на дві категорії: первинні та похідні (вторинні). Держава, як суб'єкт міжнародно-правових відносин, відноситься до первинних. Це самостійні і самокеровані освіти, які з самого початку, вже самим фактом свого існування, стають носіями міжнародних прав і обов'язків.
Вступаючи у правовідносини між собою, держави роблять можливим створення міжнародного правопорядку та існування самого міжнародного права. В силу даної обставини, держави, звичайно ж, гарантують нормальний та ефективний міжнародно-правовий статус інших суб'єктів даної галузі російського права. Саме тому держава є основним суб'єктом міжнародного права.
1. Поняття та види суб'єктів міжнародного права
Правові відносини, як вони визначені загальною теорією права, являють собою регульовані правом суспільні відносини, сторони яких називаються суб'єктами правовідносин або суб'єктами права.
Під суб'єктами міжнародного права розуміються боку міжнародних правовідносин, наділені за допомогою норм міжнародного права суб'єктивними правами і юридичними зобов'язаннями.
Як правило, в міжнародному праві суб'єктивному праву одного суб'єкта міжнародного правовідносини завжди протистоїть юридичне зобов'язання іншого суб'єкта цих правовідносин.
Суб'єктом міжнародного правовідносини може стати сторона, що володіє міжнародною правосуб'єктністю, поняття якої дещо відрізняється від загальноприйнятого поняття правосуб'єктності в національному праві. Необхідно зауважити, що зміст терміна "міжнародна правосуб'єктність" у нормах міжнародного права не розкривається; існують лише теоретичні конструкції, що характеризують юридичну природу, підстави і межі міжнародної правосуб'єктності. У самому загальному плані міжнародну правосуб'єктність можна визначити як юридичну здатність особи бути суб'єктом міжнародного права. Зміст міжнародної правосуб'єктності утворюють основні права та обов'язки такого суб'єкта, що випливають з міжнародно-правових норм.
Отже, міжнародна правосуб'єктність по своєму походженню поділяється на фактичну і юридичну. Згідно з цим поділом існують дві категорії суб'єктів міжнародного права: первинні (суверенні) і похідні (несуверенних):
1) первинні - держави, володіють міжнародною правосуб'єктністю в силу свого виникнення, не обумовленої чиєїсь зовнішньої волею і має всеосяжний характер, а також народи і нації, що борються за своє самовизначення;
2) похідні - міжнародні міжурядові організації, специфіка юридичної природи яких виражається в тому, що вони як суб'єкти міжнародного права породжені волевиявленням держав, котрі зафіксували своє рішення в установчому акті.
Первинні суб'єкти міжнародного права (держави і борються нації) в силу властивого їм державного або національного суверенітету визнаються носіями міжнародно-правових прав та обов'язків. Суверенітет (державний чи національний) робить їх незалежними від інших суб'єктів міжнародного права і зумовлює можливість самостійної участі в міжнародних відносинах.
Не існує норм, що наділяють правосуб'єктністю первинні суб'єкти міжнародного права; наявні лише норми, підтверджуючі наявність у них правосуб'єктності з моменту утворення. Іншими словами, в цьому випадку правосуб'єктність не залежить від чиєїсь волі і має за своєю природою об'єктивний характер.
Юридичним джерелом правосуб'єктності для вторинних (несуверенних) суб'єктів міжнародного права (Міжнародні міжурядові організації) служать їхні установчі документи. Такими документами для міжнародних організацій є їх статути, прийняті і затверджувані первинними суб'єктами міжнародного права (Держави) у формі міжнародного договору. Похідні суб'єкти міжнародного права мають обмеженою правосуб'єктністю, яка обумовлена ​​визнанням цих учасників міжнародних відносин з боку первинних суб'єктів. Таким чином, обсяг і зміст правосуб'єктності похідних суб'єктів залежать від волі первинних суб'єктів міжнародного права.
Однак суб'єкти міжнародного права не тільки мають права і несуть обов'язки, що випливають з міжнародно-правових норм, але і володіють двома іншими характеристиками, відрізняють їх від суб'єктів внутрішньодержавного права.
Це такі відмітні риси суб'єктів міжнародного права:
1) суб'єкти міжнародного права, як правило, є колективним утворенням. Кожен суб'єкт міжнародного права має певні елементи організації. Так, в державі існує влада і апарат управління. У структурі бореться нації необхідним елементом є політичний орган, який представляє її всередині країни і в міжнародних відносинах, що несе відповідальність за діяльність нації. У міжнародній організації існують постійно діючі органи. При виконанні владних повноважень суб'єкти міжнародного права відносно незалежні і не підпорядковані один одному. Кожен з них має самостійний міжнародно-правовий статус, виступаючи в міжнародних правовідносинах від свого власного імені;
2) суб'єкти міжнародного права мають здатність брати участь у розробці та прийнятті міжнародних норм, яка становить найважливіший елемент міжнародної правосуб'єктності. Суб'єкти міжнародного права (на відміну від більшості суб'єктів права внутрішньодержавного) - Не просто адресати міжнародно-правових норм, але й особи, що у їх створенні.
Тільки наявність усіх трьох вищевказаних елементів (володіння правами та обов'язками, що випливають з міжнародно-правових норм; існування у вигляді колективного освіти; безпосередню участь у створенні міжнародно-правових норм) дає підставу вважати ту чи іншу освіту повноцінним суб'єктом міжнародного права. Відсутність у суб'єкта хоча б одного з перерахованих якостей не дозволяє говорити про володінні міжнародною правосуб'єктністю в точному значенні цього слова і, отже, не дозволяє зараховувати даного суб'єкта до кола суб'єктів міжнародного права.
Основні права та обов'язки характеризують загальний міжнародно-правовий статус усіх суб'єктів міжнародного права. Права та обов'язки, притаманні суб'єктам певного виду (Державам, міжнародним організаціям і т.д.), утворюють спеціальні міжнародно-правові статуси даної категорії суб'єктів. Сукупність прав і обов'язків конкретного суб'єкта утворює індивідуальний міжнародно-правової статус цього суб'єкта.
Таким чином, правове становище різних суб'єктів міжнародного права неоднаково, оскільки різні об'єм розповсюджуються на них міжнародних норм і відповідно коло міжнародно-правових відносин, у яких вони...
