Клінічний аспект формування порушень мовлення у хворих з різними видами афазії
Курсова робота
План
В· Введення
В· Глава I Теоретичні основи дослідження:
В§ 1.1 Історія вивчення проблеми афазії
В§ 1.2 Сутність афазії та класифікація її різних форм
В§ 1.3 Клінічний аспект
В· Глава II Практична частина дослідження:
В§ 2.1 Напрямки корекційної роботи
В· Висновок
В· Бібліографія
Введення
Афазія відноситься до числа важких порушень мовлення органічного центрального походження. Найчастіше вона виникає у людей літнього віку на грунті порушень мозкового кровообігу.
Афазія (від грец. a - частинка, що означає заперечення, і phasis - мова) - повна або часткова втрата мови, обумовлена ​​локальними ураженнями головного мозку. Ліннею належить перше (1749 р.) опис афазії, а сам термін В«афазіяВ» запропонував у 1864 р. французький терапевт Арман Труссо. Афазії проявляються у вигляді порушень фонематичної, морфологічної і синтаксичної структури власної мови і розуміння зверненої мови при схоронності рухів мовного апарату, що забезпечують членороздільною вимова, і елементарних форм слуху. Афазії слід відрізняти від інших розладів речи, що виникають при мозкових ураженнях: дизартрії (порушень вимови без розлади сприйняття мови на слух, читання та письма), аномії (труднощів називання стимулів певної модальності внаслідок порушення і міжпівкульна взаємодії), алалія (Розладів мови в дитячому віці у вигляді недорозвинення всіх форм мовної діяльності), моторних порушень мовлення, пов'язаних з поразкою підкіркових рухових механізмів, та ін
Вивченням афазії займалися багато вчених, що відобразили результати своїх досліджень у наступних роботах: Е.С. Бейн В«Парафазії при різних видах афазіїВ» (1961), К.Гольштейн В«АфазіяВ» (1927), В. М. Коган, А. Кожевников В«Афазія і центральний орган мовиВ» (1874), В«Афазія та шляхи її подоланняВ» (1964), М.С. Лебединський В«Афазія, агнозія, апраксія В»(1941), Г.К. Ліпман В«Моторна афазія і апраксіяВ» (1913), А.Р. Лурія В«Травматична афазіяВ» (1947), В.М. Тарновський В«Деякі форми сифілітичною афазії В»(1868) та ін У результаті даних досліджень були виділені наступні форми афазії:
а) моторна - втрата здатності користуватися самостійної промовою;
б) сенсорна - порушення здатності сприймати мову оточуючих;
в) амнестическая - забування окремих слів і їх значень;
г) тотальна - втрата здібності і говорити, і розуміти мову.
В даний час продовжуються дослідження в області афазії (М.К. Бурлакова, Т.Г. Візель, І.Т. Власенко, Е.Н. Правдіна-Винарская, Л.С. Цвєткова, В.М. Шкловський, та ін.)
Афазія найчастіше виникає в дорослому віці. Але іноді вона спостерігається й у дітей.
У літературі з логопедії проблема клінічного аспекту висвітлюється недостатньо: дуже коротко і узагальнено, тому освітлення даного питання актуально.
У зв'язку з актуальністю даної проблеми, ми визначили тему нашого дослідження: В«Клінічний аспект формування порушень мовлення у хворих з різними видами афазії В».
Мета дослідження: вивчення теоретичних основ клінічних проявів різних типів афазій.
Для досягнення зазначеної цілі були виявлені наступні задачі:
1. Вивчити історичний аспект даної проблеми в різних галузях науки.
2. Вивчити сучасні погляди на особливості впливу афазії.
3. Вивчити афазію як системне порушення мови, типи афазій та їх особливості.
4. Розкрити клінічний аспект порушень при різних видах афазії.
5. Виділити найбільш ефективні напрямки корекційної роботи.
Предметом є порушення мовлення у хворих з різними видами афазії.
Об'єктом є повна або часткова втрата мови, обумовлена ​​локальними ураженнями головного мозку - афазія.
Змістом нашої роботи є вивчення таких питань, як: сутність афазії та класифікації її різних форм, клінічний аспект даного порушення, основні напрямки корекційної роботи.
Глава I
В§ 1.1 Історія вивчення проблеми афазії
Дослідження афазії є однією з найстаріших класичних проблем неврології та психології, налічує не менш двох сторіч, і відбите в публікаціях налічує сотні статей, монографій, підручників.
Неминущий інтерес до цієї проблемі не випадковий, так як вивчення цього складного явища відкриває шлях до розуміння багатьох фундаментальних методологічних і теоретичних питань психології і нейропсихології, неврології та дефектології, лінгвістики і психолінгвістики і ін Інтерес до афазії і триваючі дослідження пов'язані також і з запитами практики: діагностичної та реабілітаційної. Клініка афазій потребує більш точних уявленнях про неї і в ефективних науково обгрунтованих підходах до діагностики афазії та її подолання.
Вивчення афазії пов'язано з іменами відомих у всьому світі вчених, імена яких не сходять зі сторінок підручників і монографій неврологів і психіатрів, анатомів і фізіологів XIX сторіччя, пізніше - психологів і нейропсихології, дефектологів та логопедів XX сторіччя. Так, відомі роботи лікарів Галля, Дакс (батька і сина), фізіолога Флуренса та ін Особливе місце займають роботи відомих неврологів кінця XIX сторіччя П.Брока, К.Верніке, Дж. Джексона, К. Клайста, Л. Ліхтгейма, П.Марі, А.Піка, та ін На початку і середині XX століття стали широко відомі і роботи російських неврологів В.М. Аствацатурова, В.М. Бехтерова, В.В. Болотова, О. Кожевникова, та ін Потім до цієї проблеми звернулися і відомі психологи Е.С. Бейн, Л.С. Виготський, В.М. Коган, М.С. Лебединський, А.Н. Леонтьєв, А.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, клініцисти Ф.В. Бассин, М.Б. Кроль, В.К. Орфінская, Л. Столярова, М.М. Трауготт, та ін
Проблемами афазії займалися відомі лікарі - спочатку це були хірурги, анатоми, пізніше - психіатри і неврологи, і в XX столітті афазія стала предметом дослідження не тільки неврологів, психіатрів та фізіологів, але і психологів, дефектологів, логопедів, нейропсихології.
Вже перелік наукових дисциплін, в центрі уваги яких була і знаходиться і в даний час афазія, говорить про неоднорідності і складності цього освіти, який отримав в свій час після тривалих дискусій назву В«афазіяВ» замість В«афеміяВ»
(Брока) і В«алаліяВ» (Франк) або В«анартріяВ», термін, який досі існує у Франції замість В«афазіяВ».
У вченні про локалізацію психічних процесів у головному мозку людини, функціональної ролі мозку в цілому і окремих зон кори головного мозку і розвитку вчення про локалізацію мовлення та афазії існували дві крайні точки зору. Одна з них пов'язана з ім'ям знаменитого віденського лікаря анатома і фізіолога Франца Йосифа Галля (1810). Йому належить ідея про диференціюванні зон мозку і їх зв'язку з різними психічними функціями та ідея про локалізацію мовлення в передньому (з трьох) шлуночку. Це і є вже перший етап підходу до вчення про афазії і її локалізації в мозку.
Ф.І. Галль локалізував мова в лобових долях кори мозку. Він автор концепції про вузької локалізації психічних здібностей, згідно з якою кожна психічна функція жорстко пов'язана з роботою групи мозкових клітин.
Друга крайня точка зору належить французькому фізіологові Флурансу (1824). Він на підставі своїх дослідів зробив висновок про неможливість роздільності функцій кори мозку по його ділянках. Це вчення протрималося більше 90 років. Заперечували тільки клініцисти, які на багато років випередили фізіологів у визнанні різної ролі певних ділянок мозку в психічних функціях. Так, Буйо вже в 1825 році, грунтуючись на вивченні мозку людей, що втратили мова, писав, що мозкова регуляція рухів, необхідних для мовлення, здійснюється лобовими частками. Потім, в 1836 році, лікар
М. Дакс в результаті клініко-анатомічних зіставлень симптомів порушення мови першим виявив, що півкулі головно...
