Ярославський ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра Інфекційних Хвороб
РЕФЕРАТ
На тему:
В«Принципи і методи діагностики інфекційних захворювань В»
Студентка
VI курсу 9 групи
Лікувального факультету
Єрмакова Н.О.
Ярославль 2010
ЗМІСТ
1. Актуальність теми
2. Принципи діагностики інфекційних захворювань
3. Лабораторна діагностика інфекційних захворювань
3.1 Мікробіологічний метод
3.2 Бактеріологічний метод
3.3 Вірусологічні методи
3.4 Біологічний метод
3.5 Імунологічний метод
3.6 Серологічні реакції
3.7 Імунологічні методи із застосуванням хімічних міток
3.8 Імуноферментний аналіз (ІФА)
3.9 Імунний блот
3.10 Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)
3.11 Гібридизація нуклеїнових кислот
4. Висновок
5. Список літератури
1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ
Інфекційні хвороби на Протягом багатьох століть були й залишаються найбільш небезпечними хворобами людського організму через їх здатності залучити в процес велике число здорових людей протягом короткого періоду часу.
Протягом всієї осяжній історії найбільшим бичем для людства були чума, віспа, холера і жовта лихоманка, які несли з життя велика кількість людей. Наприклад, епідемія чуми в 1665 році зменшила число жителів Лондона на 10%. У часи перший колонізації європейцями островів Тихого океану кір, туберкульоз стали причиною загибелі цілих племен тихоокеанських остров'ян, які не мали до цього контакту з подібними захворюваннями. У минулому сторіччі вагітність і пологи являли собою велику небезпеку для матері через післяпологового сепсису, а оперативна хірургія була дуже обмежена через високий рівень розвитку післяопераційного сепсису. Основні відкриття минулого і нинішнього століття, такі як стерилізація (Луї Пастер), імунізація (Едвард Дженнер), отримання антибіотиків (Олександр Флемінг), розширили наше розуміння епідеміології інфекційних хвороб і продемонстрували можливість управління багатьма з цих захворювань.
Однак, битва з збудниками інфекції все ще триває і єдина інфекційна хвороба, успішно ліквідована в світі, - це натуральна віспа. Знищення інших хвороб, таких як, правець, кір, коклюш, дифтерія та поліомієліт, для яких ефективна імунізація є цілком допустимою в світовому масштабі, досягнуто сьогодні більш ніж на 90%. Спільні зусилля лікарів багатьох країн у минулому десятилітті дозволили досягти вражаючих результатів. Число смертних випадків від кору в усьому світі зменшилося з 2.5 мільйонів в 1983 до 1,1 мільйона в 1992, від поліомієліту за той же період - з 360 000 до 140 000. Очікувалося, що поліомієліт буде знищений в більшості країн до 1995. Однак через істотного подорожчання імунізації, цільову дату знищення цієї інфекції в країнах Південно-Східної Азії довелося відкласти. Малярія як і раніше завдає відчутної шкоди людству, забираючи з життя 1-2 мільйони людей щороку.
Висока імміграція населення з країн "третього світу" призвела в промислово розвинених державах до різкого збільшення числа осіб, які страждають інфекційними хворобами. У США, після періоду значного зниження захворюваністю на туберкульоз, відзначено знову її помітне збільшення. Також різко зросла кількість сексуально переданих хвороб - сифілісу, гонореї і хламідіозу. Часто стали виявлятися випадки стійкої до пеніциліну і тетрацикліну гонококової інфекції.
У той час як людству вдалося навчитися управляти старими епідеміями, з'явилися нові. Необхідно відзначити наявність триваючої епідемії інфекції вірусу імунодефіциту людини (HIV), яка супроводжується руйнівними наслідками не тільки в Африці та Азії, але і в Європі і Північній Америці. Незважаючи на поліпшення умов життя в економічно розвинених країнах, широко поширену практику щеплень та наявність ефективних антибіотиків, інфекційні хвороби посідають ще значне місце в структурі захворюваності і смертності людини і поступаються перші місця лише хворобам серцево-судинної системи і злоякісним онкологічних захворювань. У розвиваються жарких країнах через поганих санітарних умов життя, недоїдання інфекційні хвороби вбивають понад 10 мільйонів людей щороку. Більшість смертних випадків серед дітей - це інфекційні хвороби органів дихання, кишечника, викликані вірусами і бактеріями. Зважаючи цих причин будь-який практикуючий лікар повинен вміти правильно орієнтуватися в диференційній діагностиці неінфекційних захворювань з інфекційними, грамотно визначати тактику діагностики, лікування та протиепідемічних заходів.
2. ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
При постановці діагнозу інфекційної хвороби, як і при діагностиці будь-яких інших захворювань, грунтуються на скаргах хворого, анамнезі хвороби, епідеміологічному анамнезі, результати огляду, даних лабораторних та інструментальних досліджень.
Тим не менш, необхідно враховувати, що інфекційні захворювання мають ряд особливостей, принципово відрізняють їх від інших захворювань, це:
1 - Заразливість
2 - Специфічність
3 - Наявність інкубаційного періоду і циклічний розвиток клінічних симптомів
4 - Формування специфічного інфекційного імунітету
На підставі вище перерахованих особливостей повинна будуватися принципова лікарська тактика в щодо діагностики інфекційних захворювань на амбулаторному, догоспітальному і госпітальному етапі постановки попереднього діагнозу. Ці орієнтири можуть надати значиму допомогу в диференційній діагностиці інфекційних захворювань від неінфекційних, правильно і своєчасно зорієнтуватися в лікарській тактиці.
Виявити наявність особливостей можливо при грамотному зборі анамнестичних даних.
з епідеміологічно анамнезу ми можемо з'ясувати, притаманне чи захворюванню пацієнта заразливість (чи хворіє зараз або у визначені терміни до теперішнього часу захворюванням з схожими симптомами люди з близького оточення); в які терміни вкладається інкубаційний період захворювання (наприклад, висип при епідемічному висипному тифі з'являється на 4-6 день хвороби, а при черевному тифі на 8-10 день);
З анамнезу захворювання : порядок виникнення клінічних симптомів захворювання (наприклад, при харчових токсикоінфекціях, спочатку з'являється блювота, потім діарея, при холері-навпаки, діарея передує блювоті).
З анамнезу життя пацієнта ми можемо з'ясувати якими захворюваннями він перехворів, тим самим можемо відразу виключити з диференційно-діагностичного ряду раніше перенесені інфекційні захворювання, що сформували специфічний імунітет (наприклад, дитячі інфекції).
Після постановки попереднього діагнозу визначається подальша тактику обстеження і проведення протиепідемічних заходів (Ізоляція хворого, виявлення осіб, з якими спілкувався хворий, можливих джерел збудника інфекції та механізму передачі збудника інфекції).
3. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Лабораторні дослідження відіграють важливу роль у встановленні діагнозу інфекційних хвороб, призначення етіотропної терапії, проведенні контролю за ефективністю лікування. Процес специфічної лабораторної діагностики заснований на виявленні збудника і відповідної реакції організму людини в ході інфекційного процесу. Він складається з трьох етапів: збору матеріалу, транспортування та його дослідження в лабораторії. До проведення кожного етапу пред'являють певні вимоги, від дотримання яких залежить ефективність лабораторної діагностики. Завдання лікаря полягає в правильному виборі методу дослідження і грамотної оцінки його результатів.
Лабораторні методи діагностики різні по чутливості і специфічності. Чутливість методу відображає ймовірність того, що результат тесту буде позитивним у інфікованого пацієнта і визначається відношенням загаль...
