Епідеміологічні дані
Туберкульоз - одна з головних опортуністичних інфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб. У хворих, спочатку інфікованих М. tuberculosis, а потім вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), ризик розвитку туберкульозу становить 5-10% на рік. Якщо ці інфекції розвиваються у зворотному хронологічному порядку, їх поєднання протікає більш драматично: зазвичай більш ніж у 50% ВІЛ-інфікованих туберкульоз виникає протягом декількох місяців, відразу слідом за первинним інфікуванням. За оцінками ВООЗ, 4.4 мільйона людей на планеті коінфікованих туберкульозом та вірусом СНІДу. Починаючи з 2000 року туберкульоз є причиною смерті 1 мільйона ВІЛ-інфікованих щорічно. За даними статистики США, близько 100 000 ВІЛ-інфікованих є носіями туберкульозних мікобактерій. На пізніх же стадіях СНІДу туберкульоз може протікати поза легенів. Фактично, туберкульоз це перша інфекція, з якою доводиться стикатися ВІЛ-інфікованим. Близько біля 8% таких пацієнтів щорічно розвивається активний туберкульоз (для порівняння такий же ризик у неінфікованих ВІЛ, він становить 10% протягом всього життя). Встановлено, що ризик розвитку туберкульозу у ВІЛ-інфікованих в 6 разів вище, ніж у тих, у кого ця інфекція відсутня. Епідеміологічні прогнози у зв'язку з наростанням епідемії СНІДу дуже несприятливі. Збільшення захворюваності на туберкульоз слід очікувати в тих регіонах світу, де імунітет населення серйозно підірваний поширенням ВІЛ-інфекції. Поширення ВІЛ-інфекції внесло радикальні зміни в епідеміологію туберкульозу. Саме ця інфекція стала одним з факторів наростання епідемії туберкульозу в світі. Показники захворюваності і смертності від туберкульозу особливо зросли в країнах, що розвиваються, де зазначено часте поєднання туберкульозу та ВІЛ-інфекції. У країнах, розташованих південніше Сахари, виражені форми туберкульозу розвиваються у 1/3-2/3 осіб, інфікованих ВІЛ. У свою чергу, ВІЛ-інфекцію в цих країнах реєструють у 40-70% всіх хворих на туберкульоз. Подібна ситуація була названа епідемією в епідемії. Епідемія ВІЛ-інфекції суттєво погіршила і без того важку ситуацію з туберкульозом не тільки в розвиваються Африки і Латинської Америки, але і в більшості розвинених країн Європи та Північної Америки. Неухильне зниження показників захворюваності туберкульозом, що відбувалося протягом останніх десятиліть у США і Західній Європі, змінилося поступовим її підйомом, поєднаним саме з настанням епідемії ВІЛ-інфекції. В даний час обидві ці інфекції - туберкульоз і СНІД - розглядаються як закономірні супутники. Закономірність подібного поєднання пояснюється насамперед переважним поширенням обох цих захворювань серед одних і тих же груп населення - ув'язнених і наркоманів. Підвищеної небезпеки зараження тієї та іншої інфекцією схильні також медичні працівники та мешканці притулків. Розростання епідемії ВІЛ-інфекції позначається і на ситуації з полірезистентних туберкульозом, що також пов'язане з порушеннями протитуберкульозного імунітету. Примітно, що висока частота множинної лікарської резистентності мікобактерій туберкульозу (резистентність принаймні до найефективнішим протитуберкульозних препаратів ізоніазиду та рифампіцину) прямо корелює з поширеністю ВІЛ-інфекції та СНІДу.
У статті, на підставі аналізу тенденцій розвитку епідемій ВІЛ і туберкульозу в Росії, була статистично підтверджена залежність між даними про хворих, з вперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу, чисельності хворих активний туберкульоз, які перебувають під диспансерним наглядом у протитуберкульозних установах і числа нових зареєстрованих випадків інфікування ВІЛ. На підставі даних про смертність населення від туберкульозу та смертності інфікованих ВІЛ статистично підтверджена патогенетична зв'язок між цими інфекціями. В ході дослідження були уточнені показники виявляємості ВІЛ, отримані з різних джерел даних. Результати дослідження дозволили обгрунтувати необхідність вдосконалення систем реєстрації та обліку інфікованих ВІЛ та хворих на туберкульоз. Значну роль у патогенезі ВІЛ грає туберкульоз, як опортуністична інфекція. Ще в 2004 році в аналітичному огляді з туберкульозу автори прогнозували значне погіршення епідемічної ситуації в країні в найближчі роки, внаслідок переходу ВІЛ-інфекції в стадію СНІДу, і згідно з прогнозом, більше половини хворих на СНІД повинні б хворіти і туберкульозом. За результатами дослідження, проведеного з 2004 по 2006 роки вченими федерального науково-методичного центру з профілактиці і боротьбі зі СНІДом в 15 регіонах Російської Федерації, "не менше ніж у 50% випадків летальні результати у хворих ВІЛ-інфекцією на "пізніх" стадіях захворювання (стадії 4Б, 4В і 5 відповідно до Російської клінічної класифікацією; стадія СНІДу за критеріями ВООЗ) обумовлені туберкульозом ". Ці дані повинні свідчити про патогенетичної залежності захворюваності на туберкульоз та поширеності ВІЛ-інфекції. Кореляційний аналіз показав статистичну залежність між тимчасовими показниками числа хворих з встановленим уперше в житті діагнозом активного туберкульозу, і числа нових зареєстрованих випадків інфікування ВІЛ. Початок стрімкого зростання смертності серед інфікованих ВІЛ в Росії.
У 2006 році смертність інфікованих ВІЛ знизилася до 2,42 на 100 000 населення, але все ж залишається на високому рівні в порівнянні з більш ранніми періодами доводиться на 1999 рік. Ця висхідна тенденція досягла свого піку в 2001 році на рівні 1,29 на 100 000 чоловік населення. Далі слідувала спадна тенденція до 2004 року. У цей період показник досяг 0,34 смертей на 100 000 населення. У 2005 році зафіксований різкий стрибок вгору смертності серед ВІЛ-інфікованих, який описаний в літературі.
В динаміці смертності населення Росії від туберкульозу спостерігається постійний стрибкоподібне зростання. Перший з них стався в 1999 році, коли значення показника виросло більш, ніж на 30% до 20,2 на 100 000 населення. Наступний стрибок, поменше - трохи більше 10%, стався в 2002 році, коли значення показника стало рівним 21,8 на 100 000 населення. Останній стрибок до 22,6 на 100 000 населення (близько 7%) спостерігався в 2005 році. Після цього показник смертності від туберкульозу значно знизився, більш ніж на 20%, і склав 19,5 на 100 000 чоловік населення. Найбільш значні моменти динаміки захворюваності на туберкульоз і виявлення ВІЛ-інфекції в Росії припадають приблизно на один і той же час. Так, пік захворюваності туберкульозом припадає на 2000 рік, а ВІЛ-інфекцією ця точка досягнута в 2001 році. Послідували за піками спади обох тенденцій тривали синхронно і закінчилися в 2003 у туберкульозу, і в 2004 у ВІЛ. Результати проведеного дослідження дозволили зробити наступні висновки:
В· відсутність єдиної системи реєстрації та обліку інфікованих ВІЛ та хворих на туберкульоз не дозволяє в повному обсязі оцінити реальну ураженість цих груп населення;
В· статистично достовірний зв'язок між даними виявляємості ВІЛ-інфекції з даними захворюваності на туберкульоз та обліку хворих на туберкульоз серед населення Росії обумовлена ​​впливом діагностичних заходів протитуберкульозної служби і системи реєстрації туберкульозних хворих;
В· статистична зв'язок між смертністю населення від туберкульозу і смертністю серед інфікованих ВІЛ доводить патогенетичну зв'язок цих інфекцій.
Незважаючи на це, до теперішнього часу ми отримуємо епідеміологічні карти світу, в яких показано, що Росія відноситься до числа країн з найнижчою поширеністю туберкульозу, поєднаного з ВІЛ-інфекцією. Насправді, так виходить тільки тому, що за оціночний показник береться відсоток випадків ВІЛ-інфекції від числа хворих на туберкульоз в країні. При цьому не враховується, що в Росії число хворих на туберкульоз, наприклад, більше ніж в США в 13 разів. Очевидно, що частка хворих поєднаної патологією від числа всіх осіб, що мають туберкульоз в США, буде більше, але абсолютне їх число - значно менше. Туберкульоз у хворих на В...
