Реферат
Фізична реабілітація при розладах обміну речовин
Введення
Названі розлади розвиваються при порушенні функції залоз внутрішньої секреції, нервової системи, неправильному харчуванні, інтоксикації організму і внаслідок інших причин. Істотне місце в патогенезі розлади обміну речовин займає також і пошкодження ферментативної системи організму. Активна фізична діяльність, регулярні заняття фізичною культурою і спортом відіграють важливу роль у підтримці нормального обміну речовин. Лікувальний вплив фізичних вправ при порушенні обміну речовин здійснюється в основному за механізмом трофічного дії. Фізичні вправи роблять загальнотонізуючу вплив на організм і нормалізує вплив на нервову і ендокринну регуляцію всіх трофічних процесів, сприяє відновленню нормальних моторно-вісцеральних рефлексів, що призводить до нормалізації порушеної функції.
Фізичні вправи, тонізуючи ЦНС, підвищують і активність залоз внутрішньої секреції, активність ферментативних систем організму. Спеціально підбираючи фізичні вправи, можна впливати переважно на жировий, вуглеводний або білковий обмін. Так, довгостроково виконувані вправи В«на витривалістьВ» збільшують енерговитрати організму за рахунок згорання вуглеводів і жирів; силові вправи впливають на білковий обмін і сприяє відновленню структур тканин, зокрема при дистрофіях, викликаних порушенням харчування і адинамією. Специфічне лікувальний дія фізичних вправ може виявлятися і щодо механізму формування компенсацій. Наприклад, при цукровому діабеті знижується синтез глікогену в печінки, під впливом ж м'язової діяльності збільшується утворення глікогену в м'язах і знижується вміст цукру в крові.
1. Фізична реабілітація при ожирінні
Ожиріння - група хвороб і патологічних станів, що характеризуються надлишковим відкладенням жиру в підшкірній жировій клітковині і інших тканинах і органах, обумовлене метаболічними порушеннями, і супроводжуються змінами функціонального стану різних органів і систем. За даними ВООЗ, у світі страждають ожирінням 25 - 30% дорослих і 12 - 20% дітей. Хвороби ожиріння займають провідне місце в структурі загальної захворюваності та інвалідності.
Класифікація та ступеня різних видів ожиріння. В даний час найбільш поширена класифікація за Д.Я Шуригін, що враховує поліетіологичность ожиріння:
1) форми первинного ожиріння: а) аліментарно-конституціональна; б) нейроендокринні: гіпоталамо-гіпофізарна; адипозо-генітальна дистрофія (у дітей і підлітків);
2) форми вторинного (симптоматичного) ожиріння: церебральна, ендокринна.
За характером перебігу ожиріння ділиться на прогресуюче, повільно прогресуюче, стійке і регресують. Виділяють також 4 ступені ожиріння: І ступінь - перевищення належної маси до 29%, ІІ ступінь - 30 - 49%, ІІІ ступінь - 50 - 100%, IV ступінь - вище 100% маси тіла.
Етіологія і патогенез. Численні етіологічні фактори можна розділити на екзогенні (Переїдання, зниження рухової активності) і ендогенні (генетичні, органічні ураження ЦНС, гіпоталамо-гіпофізарна область). В даний час встановлено, що регуляція відкладення і мобілізації жиру в жирових депо здійснюється складним нейрогуморальним (гормональним) механізмом, підкіркові освіти, симпатична і парасимпатична нервові системи і залози внутрішньої секреції. На жировий обмін роблять виражений вплив стресові фактори (психічна травма) і інтоксикація ЦНС.
Регуляції надходження їжі здійснюється харчовим центром, локалізованим в гіпоталамусі. Поразки гіпоталамуса запального і травматичного характеру призводять до підвищення збудливості харчового центру, підвищеному апетиту і розвитку ожиріння. В патогенезі ожиріння певна роль належить і гіпофізу. Говорячи про розвиток ожиріння, не можна недооцінювати значення гормональних чинників, оскільки процеси мобілізації відкладення жиру тісним чином пов'язані з функціональною активністю більшості залоз внутрішньої секреції. Знижена рухова активність природно веде до зниження енерговитрат і неокіслівшіеся жири в більшості випадків відкладаються в жирових депо, що веде до огрядності.
Ожиріння є серйозним захворюванням, нужденним в спеціальному лікування, воно може істотно впливати на всі найважливіші органи і системи, будучи фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань (ІХС, атеросклероз, гіпертонічна хвороба), наприклад, серцевої недостатності. Крім того, існує залежність між ступенем ожиріння і вираженістю дихальної недостатності. Високе стояння діафрагми в осіб з ожирінням зменшує її екскурсію та сприяє розвитку запальних процесів (бронхіт, пневмонія, риніт, трахеїт) в бронхолегеневій системі. Виявляються захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічний холецистит, жовчнокам'яна хвороба, хронічний коліт). Печінка у таких хворих зазвичай збільшена внаслідок жирової інфільтрації і застою. Через ожиріння зростає статичне навантаження на опорно-руховий апарат (суглоби нижніх кінцівок, хребет), виникають артрози колінних і кульшових суглобів, плоскостопість, грижі міжхребцевого диска (остеохондроз). Розвивається діабет, виникають порушення менструального циклу, аменорея, безпліддя, подагра. Ожиріння може лежати в основі функціональних порушень діяльності нервової системи (ослаблення пам'яті, запаморочення, головні болі, сонливість вдень і безсоння вночі). Можливо виникнення депресивного стану: скарги на погане самопочуття, мінливість у настрої, млявість, сонливість, задишка, біль в області серця, набряки і т.п.
При лікуванні та реабілітації хворих з ожирінням застосовується комплекс методів, найважливішими серед яких є фізичні вправи і дієта, спрямований на виконання наступних завдань:
- поліпшення та нормалізацію обміну речовин, зокрема, жирового обміну;
- зменшення надлишкової маси тіла;
- відновлення адаптації організму до фізичних навантажень;
- нормалізація функцій серцево-судинної, дихальної, травної та інших систем організму, що страждають при ожирінні;
- поліпшення і нормалізація рухової сфери хворого;
- підвищення неспецифічної опірності.
Важливе місце в лікуванні та реабілітації при ожирінні займає раціональне харчування з обмеженням жирів і вуглеводів. Кількість жиру в добовому раціоні знижують до 0,7 - 0,8 г/кг, при цьому повинні бути присутніми рослинні жири (1,3 - 1,4 г/кг), різко обмежують кількість вуглеводів - до 2,5 - 2,7 г/кг (добова норма 5,2 - 5,6 г/кг), насамперед за рахунок виключення цукру, хліба, кондитерських виробів, солодких напоїв та ін Кількість білків в їжі залишається нормальним - 1,3 - 1,4 г/кг або трохи вище, що попереджає втрати тканинного білка, підвищує енерготрати за рахунок засвоєння білків, створює відчуття ситості. У раціоні харчування крім того потрібно передбачити:
1) обмеження в добовому прийомі вільної рідини до 1 - 1,2 л, що підсилює розпад жиру як джерела В«внутрішньоїВ» води;
2) обмеження кількості кухонної солі до 5 - 8 г на день. Їжу готують майже без солі, додаючи її під час їжі, виключають солоні продукти;
3) виключення алкогольних напоїв, які послабляють самоконтроль за споживанням їжі і самі є джерелом енергії;
4) виключення збуджують апетит страв і продуктів: прянощів, міцних бульйонів і соусів;
5) режим 5 - 6 разового (дрібного) харчування з додаванням до раціону між основними прийомами їжі овочів і фруктів;
6) вживання в харчуванні продуктів (чорнослив, курага, буряк), що сприяють нормальному спорожнення кишечника, з цією метою гарні самомасаж живота, повзання на четвереньках.
Необхідною умовою успішного лікування, а тим більше відновлення хворих ожирінням є правильний режим рухової активності. Метод ЛФК є патогенической обгрунтованим, а тому важливим і невід'ємним елементом комплексної реабілітації хворих на ожиріння. При виборі фізичних вправ, визнач...
