1.1 теплолікування
Теплолікування - термотерапевтіческій метод впливу на організм із застосуванням теплоносіїв. Під терміном теплоносій розуміється природне або штучне речовина, що володіє високою теплоємністю, низькою теплопровідністю і значною теплоудержуючою здатністю. Найбільше поширення набуло застосування парафіну, озокериту, піску, глини.
1.2 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ теплолікування
Теплова енергія - фізичний чинник, що володіє високою біологічною активністю. Теплове вплив справляє значний вплив на енергетичний баланс організму, що викликає різноманітні біологічні реакції, які проявляються на клінічному рівні.
1.3 МЕХАНІЗМ ДІЇ теплоносія
Біологічна дія теплоносіїв складається в основному з двох факторів: тепловий вплив і компресійне. Під впливом тепла відбувається розширення шкірних і почасти більш глибоких судин, розвивається явище активної гіперемії, прискорюється кровотік і лимфоток, що веде до посиленої трофіки тканин і прискорень розсмоктування набряків і транссудату. Шкірно-судинна реакція спостерігається не тільки на місці проведення процедури, а й у віддалених ділянках тіла. Важливо, що при місцевому застосуванні теплоносіїв судинна реакція шкіри проектується на слизові оболонки підлягають органів і супроводжується перерозподілом крові в організмі. Під впливом тепла підвищуються лімфоцити, стимулюється ріст і регенерація тканин.
Теплові процедури надають розслаблюючу дію на кісткову мускулатуру і володіють антисептичну дію на ШКТ. Теплолечебние процедури надають позитивний вплив на діяльність сечовидільної системи за рахунок поліпшення ниркової гемодинаміки. Спочатку відзначається коротка затримка сечі, потім різке посилення сечовиділення. Компресійне дію починає виявлятися в міру застигання теплоносія, який, остигаючи, зменшується в обсязі приблизно на 10-12%, в цьому випадку покритий ділянку відчуває досить рівномірне і сильний тиск.
Стискаючи при цьому поверхневі судини, він обмежує кровотік і сприяє глибшому прогріванню тканини. Крім температурного і компресійного впливу, більшість застосовуваних з лікувальною метою теплоносіїв відрізняються і своєрідністю свого хімічного складу, вмістом органічних речовин, активністю середовища (PH) і т.д. Ефект лікування від застосування різних за фізико-хімічними властивостями теплоносіїв є результатом взаімообуславлівают один одного впливу на організм, їх фізичних властивостей і хімічного складу.
2.1 парафінолікування. Парафін - продукт перегонки нафти
Для лікувальних цілей застосовують очищений білий парафін без домішок, повністю зневоднений з температурою плавлення 52-55. Плавлять парафін на водяній бані або в спеціальному парафінонагревателе з електропідігрівом до 65-100. Плавлять парафін у витяжній шафі. Температуру парафіну вимірюють спеціальним хімічним термометром з поділками до 120.
При нагріванні на водяній лазні необхідно стежити, щоб у парафін не потрапила вода при конденсаті пари, оскільки теплопровідність води набагато більше, ніж парафіну. Наприклад, при одній і тій же температурі 52 - 55 парафіну і води, крапля води заподіє опік.
Якщо механічним шляхом не вдається видалити воду, то парафін слід нагрівати до 100. Один і той же парафін більше 5 - 7 разів використовувати не рекомендують. Парафін, стикався з ранової поверхнею і слизовими оболонками повторно не використовують. Парафін в основному надає теплової та компресійний ефект.
2.2 МЕТОДИКИ
нашаровуванні:
Розплавлений парафін при t - 55-60 наносять шаром 1-2 см. на відповідну поверхню шкіри плоскою кистю. Потім покривають компресним клейонкою, укутують ковдрою (температура такий аплікації близько 50).
Парафінова ванна:
Кисть або стопу спочатку обмазують парафіном (t - 50-55 С), а потім занурюють у клейонковий мішок, наповнений розплавленим парафіном t - 60 - 68 С.
Салфетно-аплікаційна методика:
На шкіру накладають марлеву серветку в 8-10 додавань, змочену в парафіні t - 65-70 і віджату. При накладанні на поверхню температура повинна бути 44-50 С. Потім накривають клейонкою і ковдрою.
кюветним-аплікаційна методика:
Розплавлений парафін розливають у кювети глибиною 5 см, викладені медичною клейонкою, яка виступає за її краю на 5 см. Товщина шару парафіну в кюветі повинна бути не менше 2 - 3 см. Застиглий, але ще м'який парафін (50 - 54 С) виймають з кювету разом з клейонкою і накладають на ділянку тіла, що підлягає впливу, а потім все накривають ковдрою. Розлитий в кюветі парафін протягом робочого дня зберігається в термостаті.
Процедури парафінолікування тривалістю від 30 до 60 хвилин проводять щодня або через день. На один курс 15 - 20 разів. Після процедури слід відпочивати не менше 30 хвилин.
3.1 озокеритолікування
Озокерит або гірський віск - Це природне вуглеводневу з'єднання темно-бурого або чорного кольору. Він складається із суміші вуглеводнів парафінового ряду, мінеральних масел, смоли та ряду газоподібних вуглеводнів.
Температура плавлення 52-86 в залежно від родовища.
Цей теплоносій володіє найвищим теплоудержуючою властивістю. Лікувальний ефект озокериту багато в чому схожий з парафіном, але виражений більш різко, оскільки володіє і хімічним, і біологічною дією. У мінеральних маслах і асфальтосмолисті речовинах озокериту містяться хімічні та біологічні елементи, що надають на організм різнобічну дію, причому особливо важливим є ацетілхоліноподобное і естрагенной дію. Має також значення наявність мікрофлори, яка виділяє речовини типу антибіотиків. Встановлено позитивний вплив озокериту на функціональний стан центральної нервової системи та її вегетативного відділу.
Протизапальна дія озокериту обумовлено поліпшенням крово - і лімфообігу, в зоні застосування, активізацією обмінних процесів, стимуляцією елементів сполучної тканини та імунологічних реакцій. Озокеритотерапія надає також антиспастична, болезаспокійливу і розсмоктуючу дію.
3.2 МЕТОДИКИ
При озокеритолікування дітей, як і при парафінолікування, застосовують салфетно-аплікаційний і кюветного-аплікаційний способи. При салфетно-аплікаційну способі температура прокладки, що накладається безпосередньо на шкіру, дорівнює 37-38 С з подальшим підвищенням (при подальших процедурах) до 40-42 С, температура другий прокладки на 5-7 вище. Поверх прокладок кладуть клейонку, а потім укутують ковдрою. Тривалість процедури в залежності від віку дитини 20-30 хвилин. Процедури проводять щодня, краще в ранкові години; курс 8-10 процедур.
Враховуючи рефлекторні зв'язку судин носа з судинами носоглотки, при гострих респіраторних захворюваннях застосовують озокерит у вигляді одного чобітка на стопу і нижню частину гомілки. Температура і тривалість такі ж, як зазначено вище; курс лікування 4-5 процедур.
3.3 Показання Парафіно-озокеритолікування У ДИТЯЧІЙ ПРАКТИЦІ
1. запальні та травматичні захворювання опорно-рухового апарату (в підгострій і хронічній стадії)
2. пневмонії
3. гострі респіраторні захворювання
4. дізентірія
5. інфекційний гепатит (в фазі стихання)
6. захворювання периферичної нервової системи.
3.4 ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО Парафіно-озокеритолікування У ДИТЯЧІЙ ПРАКТИЦІ
1. загальні для фізіотерапії
2. гострі запальні процеси
3. явища гіпертиреозу
4. діабет
5. не показано дітям з гіперкінетичної і атонічний-астатичними формі ДЦП.
3.5 Показання для парафіно-озокеритолікування
1. хронічні запальні, обмінні та травматичні ураження оп...
