Будова і функції центральної і периферичної нервової системи
Нервова система - це сукупність анатомічно і функціонально пов'язаних між собою нервових клітин з їх відростками. Розрізняють центральну і периферичну нервову систему. Центральна нервова система представлена ​​головним і спинним мозком. Головний мозок розташовується в порожнині черепа, спинний - у хребетному каналі. Периферичну нервову систему утворюють черепні і спинно-мозкові нерви і відносяться до них корінці, спинно-мозкові вузли та сплетення.
Основною функцією нервової системи є регуляція життєдіяльності організму, підтримання в ньому сталості внутрішнього середовища, обмінних процесів, а також здійснення зв'язку з зовнішнім світом. Ці функції властиві всім відділам нервової системи. Найбільш складною є функція кори великого мозку, з якою пов'язана психічна діяльність людини. Однак психічні процеси немислимі без зв'язку кори великого мозку - вищого відділу нервової системи - з іншими її відділами, з допомогою яких кора отримує інформацію із зовнішнього середовища і внутрішніх органів і посилає імпульси до виконавчих робочим органам, тобто до м'язів.
Функціональної і структурної одиницею нервової системи є нейрон - нервова клітина (рис.1). Нейрон складається з тіла, дендритів (коротких розгалужених відростків), кількість яких може бути різним, і аксона (довгого відростка). Передача імпульсів по нейронам відбувається завжди в певному напрямку - за дендрита до клітки, а по аксону - від клітини. З'єднання між окремими нейронами називаються синапсами. У синапсі аксон одного нейрона вступає в зв'язок з тілом або дендритами іншої. Синапси можуть бути і нервово-м'язовими. У синапсах передача збудження здійснюється за допомогою особливих хімічних речовин-передавачів, званих медіаторами.
Рис.1. Схема нейрона: 1 - тіло нейрона; 2 - дендрити; 3 - аксон; 4 - мієлінова оболонка; 5 - осьовий циліндр; 6 - нервово-м'язовий синапс.
Відростки нервових клітин - нервові волокна - можуть бути мієлінових (покритими мієлінової оболонкою) і безміелінових (позбавленими мієліну). Миелиновое волокно має осьовий циліндр, мієлінових оболонку і нейролемму (шваннівською оболонкою). Нейролемма є тільки в периферичній нервовій системі. У центральній нервовій системі роль нейролемми виконують клітини нейроглії - свого роду опорної тканини нервових елементів. Одна з найважливіших функцій нейроглії - електроізоляція нервових волокон. В периферичній нервовій системі її здійснює нейролемма. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину мозку, а їх відростків - білу речовину.
Сукупність нейронів, розташованих поза центральної нервової системи, називається нервовим вузлом (спинно-мозкової, вузол вегетативного сплетіння ядер). нерви іменують стовбур об'єднаних нервових волокон. Розрізняють чутливі, рухові, вегетативні та змішані нерви. В залежності від функції нейрони можуть бути чутливими, руховими і Інтернейрони. Сукупність нейронів, що регулюють яку-небудь функцію, називають нервовим центром. Так як більшість функцій нервової системи здійснюється за участю великої кількості нейронів, розташованих в різних її відділах, введено поняття функціональної системи - Комплексу фізіологічних механізмів, пов'язаних з виконанням будь-якої певної функції. Функціональна система включає в різних поєднаннях структурні елементи центральної і периферичної нервової системи: кіркові і підкіркові нервові центри, провідні шляхи, периферичні нерви, виконавчі органи. Одні і ті ж структурні елементи можуть входити до складу безлічі функціональних систем (наприклад, черепні і спинно-мозкові нерви беруть участь в утворенні ряду чутливих і рухових систем). Функціональні системи характеризуються динамічністю. Поєднання утворюючих їх структурних елементів може змінюватися, особливо в патологічних умовах. Так, певні ділянки предцентральна звивини є частиною системи довільних рухів, але при їх руйнуванні в цю систему можуть входити розташовані поруч із ними ділянки кори великого мозку.
В основі функціональної діяльності нервової системи лежить рефлекс. Рефлексом називається відповідна реакція організму на подразнення. Здійснюється рефлекс за участю ланцюга нейронів (не менше двох), званої рефлекторної дугою (див. цв. вкл., рис. I, с.32). Один з нейронів рефлекторної дуги сприймає роздратування (афферентная частина дуги), другий здійснює відповідь (еферентна частину). Більшість рефлекторних дуг має складну структуру за рахунок вставних нейронів, переробних інформацію. В даний час навчання фізіолога І.П. Павлова про рефлекси доповнене поняттям про рефлекторних кільцях. Доведено, що рефлекторний акт не закінчується одномоментним відповіддю робочого органу. Існує зворотний зв'язок. М'яз, що скорочується у відповідь на подразнення, посилає імпульси в центральну нервову систему, що є джерелом ряду процесів, що впливають на стан цієї м'язи, зокрема на її тонус. Так виникає замкнуте рефлекторне кільце. Рефлекторна діяльність нервової системи забезпечує сприйняття організмом будь-яких змін зовнішнього світу. Здатність сприйняття зовнішніх впливів називається рецепцією. Особливо велике значення для нормальної життєдіяльності організму і встановлення його зв'язку із зовнішнім світом має чутливість - здатність відчувати сприйняті нервовою системою роздратування.
Освіти центральної та периферичної нервової системи, що здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому організм середовищі, так і всередині самого організму, носять назву аналізаторів. Розрізняють зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, чутливий і руховий аналізатори. Кожен аналізатор складається з периферичного (рецепторного) відділу, провідникової частини і коркового відділу, в якому відбувається аналіз і синтез сприймаються подразнень. Процес сприйняття починається з периферії і закінчується в корі великого мозку. У зв'язку з розташуванням в корі великого мозку центральних відділів різних аналізаторів в ній зосереджується вся інформація, надходить із зовнішнього і внутрішнього середовища, що є основою для психічної (Вищої нервової) діяльності. Аналіз отриманої корою інформації - це розпізнавання, г н о з і с. Цей процес може відбуватися за участі як одного, так і декількох аналізаторів. До функцій кори великого мозку відносяться також вироблення планів (програм) дій та їх здійснення, праксис. У цьому процесі беруть участь не менше двох аналізаторів (чутливий і руховий). Одним з видів Гнозис і праксису є мова і пов'язані з нею читання, письмо, рахунок, які являють собою прояви вищої нервової діяльності. Рефлекси ділять на умовні та безумовні. Безумовні рефлекси є вродженими, відрізняються певним постійністю і характерною для кожного рефлексу рефлекторної дугою. Наприклад, колінний рефлекс, який полягає в розгинанні гомілки при ударі молоточком по зв'язці надколінка, має рефлекторну дугу, що складається з чутливих волокон стегнового нерва, спинно-мозкових вузлів, задніх корінців, сірої речовини поперекового відділу спинного мозку, передніх корінців і рухових волокон стегнового нерва (див. цв. вкл., рис. I, с.32). Умовні рефлекси є набутими, тобто виробляються в процесі досвіду. На відміну від безумовних рефлексів вони не постійні. Так, людину можна навчити будь-якого іноземної мови, але якщо він тривалий час не буде розмовляти нею і чути його, то забуде цю мову. Дуги умовних рефлексів обов'язково замикаються в корі великого мозку, на відміну від безумовних, дуги яких замикаються на різних рівнях центральної нервової системи (в спинному мозку, стовбурі мозку, в підкіркових ядрах, в корі великого мозку). В основі вищої нервової діяльності лежить можливість виникнення нескінченної множини зв'язків для утворення нових умовних рефлексів.
Література
1. Демиденко Т.Д., Гольбат Ю. В "Керівництво для середнього медичного персоналу" Л.: Медицина, 1977. - 272 с.
