Міністерство освіти Російської Федерації
Пензенський Державний Університет
Медичний Інститут
Кафедра Хірургії
Реферат
на тему:
синдром тривалого здавлення
Пенза 2008
ПЛАН
Введення
1. Історичні відомості
2. Періоди СДС
3. Допомога при СДС
Література
ВСТУП
Синдром тривалого здавлення (СДС) - це комплекс патологічних розладів, пов'язаний з відновленням кровообігу в ішемізованих тканинах і розвивається після звільнення поранених і постраждалих із завалів, де вони тривалий час були придавлені важкими уламками. Відомий і його варіант - синдром позиційного здавлення, що є результатом ішемії ділянок тіла (Кінцівку, сідниці та ін) від тривалого здавлення власною масою тіла потерпілого, лежачого в одному положенні (кома, алкогольна інтоксикація).
Синдром тривалого здавлення займає особливе місце серед численних форм закритих ушкоджень у зв'язку зі складністю і різноманіттям механізмів, що лежать в основі його патогенезу і визначають незвичайність клінічного перебігу, яке проявляється в наявності В«світлогоВ» проміжку, затушовує ранні ознаки розвитку важких функціональних і метаболічних порушень у життєво важливих органах і системах.
В літературі для позначення даного синдрому іноді до цих пір використовують і інші терміни. Найбільш часто зустрічаються В«краш-синдромВ», В«ішемічний некроз м'язів В»,В« синдром травматичного стиску кінцівок В»,В« травматичний токсикоз В», В«Хвороба БайуотерсаВ», В«синдром відновленняВ» та ін Перші відомості про пошкодження, нагадують СДС, є в працях Н.І. Пирогова та відносяться до початку XX століття. Найбільш докладні повідомлення про СДС з'явилися в 1908 р., коли потерпілі, витягнуті з-під завалів під час землетрусу, що виник на узбережжі Сицилії і Калабрії, гинули через кілька днів з невідомої причини.
1. ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ
В період першої світової війни були відомі випадки розвитку гострої ниркової недостатності після важкої механічної травми, що дозволило Е. Quenu (1923) висловити думку про ендогенної інтоксикації, як однієї з провідних причин розвитку шоку взагалі і СДС зокрема.
Особливе увагу привернув до себе СДС під час другої світової війни. У постраждалих від фашистських бомбардувань Лондона цей вид травми зустрічався в 3,5-5% і супроводжувався високою летальністю. Більш цілеспрямовано і ретельно СДС стали вивчати після ядерних вибухів над Хіросімою і Нагасакі, де він з проявом ниркової недостатності розвинувся у 15-20% постраждалих, при цьому летальність склала 66-85% (Еланский Н. Н., 1950; Кузин М. І., 1959; Bywaters et al., 1955 і ін).
В мирний час найбільш часто СДС виникає у постраждалих під час землетрусів (Табл. 1). Досвід, набутий у Вірменії в 1988 р., дозволив не тільки виробити нові підходи до надання хірургічної та реаніматологіческой допомоги при даній патології, але і розробити нову класифікацію синдрому (табл. 2).
Таблиця 1. Частота розвитку синдрому тривалого здавлення при землетрусах
Місце землетрусу, рік, автор
Число постраждалих
Частота СДС,%
Ашхабад, 1948 р. (М. І. Кузін)
114
3,8
Марокко, 1960 р. (Ю.Шутеу і співавт.)
118
7,6
Італія, 1980 р. (М. Santangeio et al.)
19
21,8
Вірменія, 1988 р. (Е.А. Нечаєв)
765
23,8
Таблиця 2. Класифікація синдрому тривалого здавлення
(по Е.А. Нечаєву, Г.Г. Савицькому, 1989)
1. Вид компресії:
- розчавлювання;
- здавлення пряме;
- здавлення позиційне.
2. Локалізація (груди, живіт, таз, кисть, передпліччя, стопа, гомілка, стегно).
3. Поєднання ушкоджень м'яких тканин:
- з пошкодженням внутрішніх органів;
- з пошкодженням кісток, суглобів;
- з пошкодженням магістральних судин, нервових стовбурів.
4. Ускладнення:
- ішемія кінцівки (компенсована, некомпенсована, необоротна (за В.А. Корнілову);
- з боку внутрішніх органів і систем (інфаркт міокарда, пневмонія, набряк легенів, жирова емболія та ін);
- гнійно-септичні.
5. Ступеня тяжкості:
- легка;
- середня;
- важка.
6. Періоди компресії:
- ранній;
- проміжний;
- пізній.
7. Комбінації:
- з опіками, відмороження;
- з променевою хворобою;
- з отруєннями та ін
У постраждалих з СДС пошкоджуються, головним чином, кінцівки, так як здавлення голови і тулуба через пошкодження внутрішніх органів частіше смертельно. Ступінь тяжкості перебігу синдрому залежить від просторості і тривалості здавлення тканин.
При невеликих масштабах і терміни здавлення (здавлення передпліччя протягом 2-3 год) ендогенна інтоксикація може бути незначною, олігурія купірується через кілька діб. Прогноз СДС легкого ступеня при правильному лікуванні сприятливий.
Більш обширні здавлення тканин з термінами до 6 год супроводжуються ендотоксикозом і порушеннями функції нирок протягом тижня і більше після травми. Прогноз СДС середнього ступеня тяжкості визначається термінами й обсягом першої допомоги, а також подальшої інтенсивної терапії з раннім застосуванням методів екстракорпоральної детоксикації.
Тривале (Більше 6 год) здавлення однієї або двох кінцівок, як правило, призводить до СДС важкого ступеня, при якому швидко наростає ендогенна інтоксикація та розвиваються важкі ускладнення. При відсутності своєчасної інтенсивної терапії з використанням гемодіалізу прогноз несприятливий.
Слід зазначити, однак, що повної відповідності тяжкості розладів функцій життєво важливих органів масштабами і тривалості здавлення тканин немає: навіть легка ступінь СДС може призвести до гострої ниркової недостатності з анурією або іншими смертельними ускладненнями. З іншого боку, при дуже тривалому (Більш 2-3 сут.) Здавленні кінцівок СДС може не розвинутися, зважаючи на відсутність кровообігу в некротизованих тканин.
2. ПЕРІОДИ СДС
В ранньому (1-3 сут.) періоді перебігу СДС переважає клінічна картина травматичного шоку: загальна слабкість, блідість шкіри, артеріальна гіпотонія і тахікардія. Відразу після звільнення від здавлення можуть розвинутися порушення серцевого ритму аж до зупинки серця через гіперкаліємії. При важкому ступені СДС вже в перші дні розвиваються нирков...
