Роль спадкових факторів у виникненні та розвитку туберкульозу
Туберкульоз відомий з глибокої старовині. Про це свідчать численні літературні дані й історичні факти. Наукові матеріали палеонтологів вказують на древній вік мікробактеріальной інфекції. На кістках давньоєгипетських мумій епохи бронзи вдалося виявити кілька безспірних туберкульозних уражень. Велика заслуга в цьому належить англійському дослідникові Арманду Рафферу.
Деякі ознаки легеневої сухот описані в єгипетських папірусах, а так ж у творах найдавніших китайських вчених і в священних книгах індусів. Вже в ті часи дослідники намагалися пояснити питання, яке цікавило багатьох. Чому деякі люди більш схильні до туберкульозу, ніж інші?
Вирішувалася ця проблема різними вченими по-різному, в залежності від рівня знань у той чи інший період людської історії. Гіппократ, а так само його сучасники вважали туберкульоз спадковою хворобою: "Деякі - більш стійкі в хворобах, інші зовсім не здатні їм протистояти. Як від батьків епілептиків народжуються діти-епілептик, так від сухотних народжуються діти схильні до сухот ".
Проте вже в ті часи висловлювалася думка про заразність легеневої сухот. Так в Персії, за свідченням Геродонта, зазвичай ізолювали не тільки "прокажених, але і сухотних і золотушних "хворих, забороняли їм залишатися в містах і підтримувати будь-який зв'язок з навколишнім населенням.
З відкриттям збудника туберкульозу роль спадковості при цьому захворюванні фактично перестала зізнаватися. Протягом тривалого часу у фтизіатрії основна увага приділялася вивченню збудника хвороби, патологічних змін і їх клінічних проявів.
В даний час загальновизнано, що етіологічним чинником туберкульозу є мікобактерії туберкульозу (МБТ). Туберкульоз - інфекційне захворювання, яке відрізняється переважно хронічним перебігом різних клінічних форм, своєрідністю специфічних імунологічних і морфологічних проявів. Проте проникнення в організм збудника туберкульозу є необхідним, але недостатньою умовою для розвитку хвороби. В патогенезі туберкульозу важливу роль відіграють так звані сприяючі чинники. До таких чинників відносять деякі властивості макроорганізму (стать, вік, супутні захворювання, загальна реактивність організму і т.д.), вірулентність мікобактерій туберкульозу і масивність інфікування, а також вплив зовнішнього середовища (Несприятлива мікросоціальне середу, соціально-гігієнічні фактори та низький економічний рівень життя), при якому відбувається інфікування. Іноді роль супутніх чинників в етіології туберкульозу виступає на перше місце.
Безсумнівно, що сімейне накопичення туберкульозу обумовлено спільністю факторів зовнішнього середовища, що впливають на кожного члена сім'ї. Але навіть у умовах тісної сімейного контакту з бактеріовидільником не всі члени сім'ї захворюють на туберкульоз. Якщо простежити історію взаємодії людської популяції зі збудниками інфекційних хвороб, то можна помітити, що епідемії особливо небезпечних захворювань не закінчувалися повним вимиранням. Виживали індивіди - можливо, носії певних генетичних систем, що мають ставлення до опірності відповідним інфекціям.
Туберкульоз відрізняється клінічним поліморфізмом, що проявляється різними формами захворювання - від малих з безсимптомним перебігом до обширних деструктивних процесів в легенях з вираженою клінічною картиною, а також наявністю туберкульозного процесу різної локалізації в інших органах. По-видимому, причини такого розмаїття проявів туберкульозу можуть визначатися не тільки несприятливим поєднанням зовнішніх чинників, а й внутрішніми, спадковими причинами.
Ступінь впливу спадкових факторів на виникнення і перебіг хвороби при різній патології неоднакова. В одних випадках генетично можуть бути детерміновані несумісні з життям дефекти, в інших - мова може йти про один з багатьох компонентів патогенезу захворювання.
Чутливість до туберкульозу у різних видів тварин істотно варіює: від вродженої резистентності щурів, до крайньої схильності у морських свинок. Крім того, існують внутрішньовидові відмінності в схильності до даного захворювання.
Аналогічним чином людська популяція виявляє вроджену відносну резистентність до туберкульозу. Завдяки цього захворює лише мала частина інфікованих МБТ, в той час як за даними ВООЗ інфікується практично кожен третій житель планети. Подібна вибірковість свідчить про те, що не всі члени популяції в рівній ступеня схильні до туберкульозу.
Досліджуючи групу хворих на туберкульоз методом вивчення їх родоводів, В.Г. Штефко провів паралелі між конституціональними ознаками і захворюванням. Так ж він встановив різний перебіг хвороби у осіб різної національності. Отримані дані дозволили припустити існування спадкової схильності до туберкульозу.
Виявлення при профілактичних флюрографіческіе обстеженнях рентгенположітельних осіб з зажівшімі елементами перенесеної первинної інфекції, у яких настало спонтанне лікування, також свідчить про тому, що не всі люди в рівній мірі схильні захворюванню на туберкульоз у умовах зараження мікобактеріями туберкульозу.
Б.А. Березовський і співавт. провели аналіз частоти хвороби серед родичів хворих на туберкульоз, які не перебували в контакті з останніми, а також в контрольній групі здорових осіб. Отримані результати виявили достовірні відмінності в порівнюваних групах, при цьому частота туберкульозу серед батьків і сибсов пробанда більш ніж у 5 разів перевищувала таку в популяції. На підставі цих даних було зроблено припущення, що поряд з відомими, досить вивченими причинами виникнення туберкульозу легенів певне значення в його розвитку мають генетичні фактори.
Аналіз 33 хворих рецидивуючим туберкульоз з бактеріовиділенням після завершеною хіміотерапії показав, що з 25 осіб перебували з цими хворими в контакті, 5 залишилися неінфікованими. У теж час серед решти туберкулінположітельних осіб з контакту не відмічено випадків захворювання туберкульозом.
Подібні результати отримали й інші автори, що спостерігали за особами з сімейного контакту з 458 хворими на туберкульоз протягом 4 років після виявлення джерела інфекції. Всього за 4 роки було виявлено, що серед 1250 осіб з сімейного контакту захворіли лише 48 з них переважно на 1-му та 2-му році спостереження.
H. Hara і співавтори (1982) наводять дані про те, що з 28 чоловік, що знаходяться в контакті з бацилярними хворими, лише у 6 впродовж 2,5 років був встановлений туберкульоз.
Під керівництвом академіка РАМН А.Г. Хоменко було здійснено комплексне генетико-епідеміологічне дослідження, в якому брали участь 522 багатодітні сім'ї узбецької, туркменської, молдавської етнічних груп. Завдання даного дослідження зводилася до визначення коефіцієнта успадкованого (схильності, схильності). Для цього обстежили більше 5000 родичів першого та другого ступеня споріднення по відношенню до пробандам, які страждали на туберкульоз легень.
Результати дослідження встановили сімейне накопичення туберкульозу серед різних груп родичів різного ступеня спорідненості. При цьому в сім'ях пробандів, які хворіли деструктивним туберкульозом легень і були бактеріовиділювачів, частота туберкульозу серед родичів першого ступеня спорідненості значно перевищувала частоту захворювання серед населення не тільки при наявності сімейного контакту (в 7,2 рази), але і при відсутності тісного сімейного контакту (у 5 разів). Крім того, аналогічним чином у всіх обстежених етнічних групах в сім'ях родичів першого ступеня споріднення, де пробандів хворіли недеструктивного формами туберкульозу без бактеріовиділення, частота туберкульозу легенів в 4,3 рази перевищувала частоту захворювання серед населення порівнянного віку.
У родичів другого ступеня споріднення (племінників пробандів), які не складалися у сімейному контакті з пробандів, встановлено, що частота туберкульозу серед них пере...
