Порядок встановлення інвалідності. Реабілітація інвалідів
Зміст
Введення
1. Поняття інвалідності та її причини
1.1. Поняття інвалідності
1.2. Причини інвалідності
2. Нормативно-правове забезпечення діяльності державної служби медико-соціальної експертизи
2.1. Завдання і організація діяльності установ державної служби медико-соціальної експертизи
2 .. 2. Порядок проведення медико-соціальної експертизи
2.3. Класифікація та часові критерії, які використовуються при здійсненні медико-соціальної експертизи
2.4. Критерії визначення груп інвалідності
3. Реабілітація інвалідів
3.1. Поняття реабілітації інвалідів
3.2. Вирішення проблем інвалідності в Російської Федерації
Висновок
Список використаної літератури
Введення
На сучасному етапі розвитку суспільства проведення комплексу заходів щодо соціального інтеграції інвалідів у суспільство є одним з пріоритетних напрямків соціальної політики держави.
Актуальність проблеми визначається наявністю в соціальній структурі суспільства значної кількості осіб, які мають ознаки обмеження життєдіяльності. Так, за оцінками експертів ООН, інваліди складають 10 відсотків загальної чисельності населення. В Росії за останні роки відзначається тенденція до збільшення числа інвалідів. Якщо на 1 січня 1998 р. на обліку в органах соціального захисту населення суб'єктів Російської Федерації складалося 8,9 мільйона інвалідів, то вже на 1 січня 1999 р. - понад 9,6 мільйона інвалідів.
За оцінкою Міністерства праці та соціального розвитку Російської Федерації, у зв'язку з несприятливою соціально - економічною ситуацією в найближчі роки очікується подальше збільшення числа інвалідів. Це свідчить про масштабності проблеми інвалідності та визначає необхідність прийняття на державному рівні комплексу заходів щодо створення системи соціальної захисту інвалідів, забезпечує інтеграцію інвалідів у суспільство.
В країні відбуваються докорінні зміни у підходах до визначення та вирішення проблем інвалідності відповідно до міжнародних норм. В даний час інвалідами визнаються не тільки особи, у яких знижена або втрачена працездатність, але і особи, які мають інші обмеження життєдіяльності (Самообслуговування, пересування, спілкування, навчання). Це спричинило зміну державної політики щодо інвалідів: посилення реабілітаційної спрямованості, структурну реорганізацію служб експертизи та реабілітації інвалідів, розвиток системи реабілітаційної індустрії і формування вітчизняного ринку засобів реабілітації та реабілітаційних послуг, що надаються інвалідам.
Важлива роль у соціальній інтеграції інвалідів у суспільство покладено Урядом РФ на соціальних працівників. Цілком очевидно, що від їх професіоналізму, від знання і точного виконання своїх обов'язків, від виконання і дотримання вимог федерального законодавства і постанов МОЗ та Мінпраці, регламентують діяльність державної служби медико-соціальної експертизи та служби реабілітації інвалідів залежать здоров'я і долі сотень тисяч людей. В цілому, від правильної організації роботи фахівців в бюро медико-соціальної експертизи, залежить вирішення завдань, що стоять перед державними службами, котрі відповідають за соціальний захист та реабілітацію інвалідів, і головна з них зниження рівня інвалідності в Російській Федерації і повернення до нормального життя і праці сотень тисяч інвалідів.
Як бачимо, обрана тема для дослідження є досить актуальною і своєчасної, і її результати будуть реально сприяти соціальній інтеграції інвалідів у суспільство.
Метою даної роботи є аналіз критеріїв визначення інвалідності і порядок проведення медико-соціальної експертизи.
Об'єктом дослідження є процеси проведення в Російській Федерації медико-соціальної експертизи та призначення наступної індивідуальної програми реабілітації інваліда.
Предметом дослідження є діяльність державної служби медико-соціальної експертизи.
Дана робота структурно складається з трьох взаємопов'язаних розділів, і для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання: в першому розділі необхідно дати поняття інвалідності і назвати причини, що призводять до інвалідності. Під другому розділі необхідно охарактеризувати завдання та організацію діяльності установ медико-соціальної експертизи; розкрити класифікацію та критерії, використовуються при здійсненні медико-соціальної експертизи, описати порядок проведення медико-соціальної експертизи, охарактеризувати критерії визначення інвалідності. У третє чолі дати поняття реабілітації інвалідів та позначити можливі шляхи вирішення проблеми інвалідності в нашій країні.
Як представляється, рішення даних завдань, дозволить досягти зазначених цілей даної роботи.
1. Поняття інвалідності та її причин и
1.1. Поняття інвалідності
Історично поняття В«ІнвалідностіВ» і В«інвалідВ» в Росії зв'язувалися з поняттям В«непрацездатністьВ» і В«хворийВ». І нерідко методичні підходи до аналізу інвалідності запозичувалися з охорони здоров'я, за аналогією з аналізом захворюваності. Уявлення про походження інвалідності вкладалися в традиційні схеми В«Здоров'я-захворюваністьВ» (хоча, якщо бути точним, захворюваність - показник нездоров'я) і В«хворий - інвалідВ».
Наслідки таких підходів створювали ілюзію уявного благополуччя, так як відносні показники інвалідності на тлі природного приросту населення поліпшувалися, через що реальні стимули до пошуку справжніх принц зростання абсолютного числа інвалідів були відсутні. Лише після 1992 року в Росії стався перехрест ліній народжуваності і смертності, і явища депопуляції нації придбали виразний характер, супроводжуючись стійким погіршенням показників інвалідності, виникли серйозні сумніви в правильності методології статистичного аналізу інвалідності.
Фахівці довгий час розглядали поняття В«інвалідністьВ», відштовхуючись переважно від біологічних передумов, розцінюючи її виникнення в основному як наслідок несприятливого результату лікування. У зв'язку з цим соціальна сторона проблеми була звужена до непрацездатності, як основному показнику інвалідності.
Тому основним завданням лікарсько-трудових експертних комісій було визначення того, яку професійну діяльність оглянутий не може виконувати, а що може - визначалося на основі суб'єктивних, переважно біологічних, а не соціально-біологічних критеріїв. Поняття В«інвалідВ» звужувалося до поняття В«Невиліковно хворийВ».
Таким чином, соціальна роль людини в чинному правовому полі і конкретних економічних умовах відступала на другий план, і поняття В«інвалідВ» не розглядалося з точки зору багатопрофільної реабілітації, що використовує соціальні, економічні, психологічні, освітні та інші необхідні технології.
З початку 90-х років традиційні принципи державної політики, спрямованої на вирішення проблем інвалідності та інвалідів у зв'язку зі складною соціально-економічною ситуацією в країні втратили свою ефективність. А разом з тим, інвалідність є одним з найважливіших показників соціального неблагополуччя населення, відображає соціальну зрілість, економічну спроможність, моральну повноцінність суспільства і характеризує порушення взаємозв'язків людиною-інвалідом і суспільством. Враховуючи той факт, що проблеми інвалідів зачіпають не тільки їх особисті інтереси, а й певною мірою стосуються їхніх сімей, залежать від рівня життя населення та інших соціальних факторів, можна констатувати, що їх рішення лежить у загальнонаціональній, а не вузьковідомчої площині і під чому визначає обличчя соціальної політики держави.
На початку 90-х років положення в галузі соціальної політики, і зокрема в галузі соціального та медичного обслуговування праце...
