Зміст
Введення
1. Поняття перкусії
2. Види перкуторний звуків
3. Порівняльна перкусія легень
4. Діагностичне значення перкусії
Висновок
Список літератури
Введення
Вистукування, або перкусія, - надзвичайно важливий метод дослідження, що має найбільше значення в об'єктивному дослідженні органів дихання. Сутність перкусії полягає в тому, що при постукуванні по поверхні тіла хворого можна за особливостями одержуваного звуку судити про стані органів, що знаходяться в ділянці вистукування [1].
Перкуссірованіе проводиться пальцем правої руки (частіше середнім) по середньому пальцю лівої руки, доданому до перкутіруемому ділянці.
При вистукування тканин різної щільності звук відповідно змінюється, і чим тканина щільніше, тим тихіше перкуторний звук.
Наприклад, тупий перкуторний звук виникає над ущільненим ділянкою легеневої тканини (деякі стадії крупозного запалення легенів), над великим скупченням рідини (плеврит).
В«КоробковийВ» відтінок перкуторного звуку, що нагадує звук порожньої картонної коробки при поколачивании пальцем, буває при збільшенні "Легкості", здутті легень (емфізема).
Таким чином, за допомогою перкусії визначають ділянки патологічних змін, зокрема легенів, а також кордони більшості внутрішніх органів.
Метою даної роботи є фізичне обгрунтування методу перкусії.
У роботі поставлені наступні завдання:
Розглянути поняття і сутність перкусії;
Розглянути види пектуторних звуків;
Розглянути порівняльну перкусію легень;
Розглянути діагностичне значення перкусії.
1. Поняття перкусії
Перкусія (лат. percussio простукування) - один з основних методів обстеження хворого, що складається в вистукування ділянок тіла та оцінки виникаючих при цьому звуків. Метою перкусії є визначення по висоті і гучності звуків, залежних від щільності досліджуваної середовища деяких фізичних властивостей, розмірів і меж внутрішніх органів, а також виявлення патологічних утворень. Перкусія зберігає велике практичне значення, незважаючи на поява технічних засобів, що перевершують за наслідками дослідження за допомогою перкусії.
Наукову основу методу систематичної перкусії розробив віденський лікар Л. Ауенбруггер, який в 1761 р. опублікував трактат "Нове відкриття, що дозволяє на підставі вистукування грудної клітки виявити приховані грудні хвороби ". Автор пропонував виробляти перкусію, наносячи удари пальцями правої руки по грудній клітці. На жаль, цей видатний працю Ауенбруггера не був належним чином оцінений і протягом наступних 50 років не використовувався. У 1808 р. лейб-медик Наполеона Бонапарта Корвізар, перевівши книгу Ауенбруггера на французьку мову, не тільки застосував, але й удосконалив метод перкусії. Він використовував її для розпізнавання захворювань серця та легень, для діагностики аневризми аорти.
У 1827 р. був запропонований для перкусії плессіметр (plessio - ударяю, metron - міра) - платівка, яка прикладається до тіла і по ній наносяться удари. Через 14 років стали застосовувати спеціальний перкусійні молоточок. На відміну від безпосередньої перкусії Ауенбруггера перкусія з використанням інструментів називається опосередкованою.
У Росії метод вистукування був вперше застосований в кінці XVIII століття в Петербурзькому військовому госпіталі Я.А. Саполовічем, який виявив наявність рідини в плевральній порожнині. Надалі багато вітчизняних клініцисти успішно застосовували і вдосконалювали цей метод.
В даний час найбільшого поширення в усьому світі отримала методика безпосередньої перкусії пальцем по пальцю, запропонована російським ученим Г.І.Сокольскім в 1835 р. В якості плессіметра використовується середній палець лівої руки, а удари наносяться середнім пальцем правої руки. Цей метод перкусії дозволяє оцінити зміну перкуторного звуку не тільки з допомогою слуху, але і дотику пальцем-плессіметром.
Розрізняють безпосередню, або пряму, перкусію, вироблену ударами кінчиків одного або декількох пальців по тілу; опосередковану перкусію, здійснювану ударами молоточка по спеціальній платівці (плессіметру), прикладеної до поверхні досліджуваної ділянки тіла; пальці-пальцеву перкусію, вироблену ударами середнім пальцем однієї кисті по середнього пальця іншої кисті, використовуваному як плессіметр [2].
При прямій і пальці-пальцевої перкусії досліджує додатково до слухового сприйняття отримує відчутні відчуття відмінностей фізичних властивостей досліджуваних середовищ організму.
Звичайно застосовується наступна методика пальці-пальцевої перкусії.
1. Пальцем-плессіметром служить третій палець лівої руки, а пальцем-молоточком - третій палець правої руки (для лівшів навпаки).
2. Палець-плессіметр щільно (але не сильно) притискається до місцю перкусії, а решта пальців, розступилися, лише торкаються області перкусії. Якщо необхідно максимально обмежити поширення хвилі по поверхні і направити її всередину, то й інші пальці притискаються до об'єкта перкусії. Палець-молоточок згинається так, щоб у момент удару нігтьова фаланга була перпендикулярна пальцю-плессіметру. Удар під прямим кутом і уривчастість удару мають вирішальне значення для витягання якісного звуку.
3. Руху при перкусії виробляються тільки в промені-зап'ястному суглобі, кисть розслаблена, плечовий і ліктьовий суглоб фіксовані. Ніготь повинен бути коротко підстрижений і при ударі не стикатися з пальцем-плессіметром. Перкусійні удар, як правило, наносять по середній фаланзі пальця.
4. Зазвичай по одному місцю проводиться два рівномірних удару: перший - намітками, другий - оцінний.
Для виявлення патологічних утворень на різній глибині підбирають силу завдається удару, по якій розрізняють тиху, або поверхневу перкусію, сильну, або глибоку, перкусію і середню перкусію.
При сильній перкусії звукові хвилі поширюються у всі сторони на 8-10 см, при перкусії середньої синьї - на 5-7 см, при тихій перкусії - На 1.5-2.0 см і при Найтихіший - на 1.0-1.5 см
Як правило, чим менше передбачуваний патологічний об'єкт, тим тихіше повинна бути перкусія.
При сильній перкусії удар пальцем-молоточком по пальцю- плессіметру виробляється максимально сильно. Така перкусія застосовується рідко, так як викликає неприємні відчуття у хворого, і діагностично зазвичай не виправдана через залучення до коливання великого обсягу навколишніх тканин.
При среднегромкой перкусії удар пальцем-плессіметром проводиться без напруги. Цей різновид перкусії краща при дослідженні легень.
При слабкій (тихою) перкусії обсяг руху пальця-молоточка невеликий, але перкуторний звук має бути виразно чутний. Тиха перкусія застосовується при визначенні меж серця, для виявлення невеликих та поверхнево розташованих ущільнень в легенях.
При порогової перкусії удар по пальцю плессіметру настільки малий, що виникає ледь чутний звук. Найтихіший перкусією користуються для виявлення ділянки серця, неприкритого легкими (межі абсолютної серцевої тупості).
2. Види перкуторний звуків
При постукуванні по ділянці тіла виникають коливання підлягають середовищ. Частина цих коливань має частоту та амплітуду достатні для слухового сприйняття звуку.
При перкусії розрізняють 3 основних перкуторний звуку і 2 проміжних.
Основні перкуторний звуки:
1. Ясний легеневий звук видає грудна клітка над незміненою альвеолярної тканиною. Цей звук низький (частотою 60-90 гц), голосний, тривалий.
2. Тупий (стегновий) перкуторний звук. Такий звук видають органи і тканини, не містять повітря, щільні: м'язи, кістки, серце, печінка та ін Цей звук відносно високий (300-500 гц), тихий, короткий.
3. Тимпанічний перкуторний звук. Такий звук видають органи і тканини, що містять повітря...
