Реферат
на тему:
В«Поліомієліт: вірусологічна діагностика і лікуванняВ»
Вірусологічна діагностика
Методи вірусологічної (в тому числі і серологічної) діагностики поліомієліту застосовуються залежно від завдань, які виникають в кожному окремому випадку. При наявності ясною клінічної характеристики у типових паралітичних випадках хвороби слід визначити імунологічний тип і генетичні ознаки вірусного штаму, який викликав дане захворювання. Але, звичайно, в цих випадках клініцист не дуже зацікавлений у вірусологічному підтвердженні діагнозу і звичайно задовольняється результатами обстеження на антитіла у парних пробах крові. Слід вказати на можливість помилкового клінічного діагнозу поліомієліту навіть в паралітичних випадках, т. к. описані подібні з поліомієлітом захворювання, викликані вірусами з групи Коксакі і ЕСНО (М.П. Чумаков, М.К. Ворошилова та ін, 1959). Тому необхідно вірусологічне підтвердження навіть в ясних для клініциста випадках.
У непаралітичної і абортивних випадках поліомієліту, коли клінічна та клініко-лабораторна діагностика недостатньо обгрунтована, виділення з патологічних субстратів і визначення типу вірусу в поєднанні з результатами серологічного обстеження може підтвердити чи відкинути передбачуваний діагноз поліомієліту, що має практичне значення (наприклад, для організації протиепідемічних заходів).
Багато агенти можуть викликати синдром асептичного менінгіту, який не можна без лабораторного дослідження відрізнити від непаралітичної форми поліомієліт. Серозний менінгіт, не відмітний від непаралітичної форми поліомієліту, можуть викликати наступні віруси: збудники свинки (паротиту), лпмфоцітарного хоріоменінгіту, ряд вірусів з груп ЕСНО та Коксакі, герпес простий, герпес зостер, вірусні енцефаліти, крім того, лептоспіри та ін Частіше всього доводиться проводити одночасне обстеження матеріалу на присутність вірусу поліомієліту та інших ентеровірусів (Коксакі, ЕСНО, РЕО-груп). І, нарешті, вірусологічні, серологічні методи дослідження набувають особливе значення для контролю якості профілактичних щеплень пероральної поліомієлітної живою вакциною, напр. для визначення частоти гарною прівіваемості живої вакцини за результатами виділення вакцинних штамів з кишкового вмісту або з глоткового відокремлюваного у щеплених і контактують з ними осіб, а також за динамікою наростання рівнів антитіл в крові у вакцинованих людей. Періодично можуть знадобитися вибіркові обстеження здорового населення на розподіл рівнів антитіл до різних типів поліовірусов, а також на частоту спонтанного носійства штамів вірусу поліомієліту та інших ентеровірусів.
Матеріал для обстеження. Поліовірус можна виділити зараженням мавпи або сприйнятливих тканинних культур, в окремих випадках також бавовняних пацюків і новонароджених білих мишей (для штамів II і IV типів). Віруси ЕСНО і декількох типів Коксакі можуть бути виділені зараженням культур, а більшість вірусів Коксакі групи А тільки зараженням новонароджених білих мишей. Фекалії хворого або здорового людини в осередку інфекції представляють найбільш багатий і регулярне джерело для ізоляції поліовірусу та інших ентеровірусів. Поліовірус у фекаліях може виявлятися протягом 2-3 тижнів, іноді 12 тижнів і більше після початку хвороби або прихованої інфекції; максимальне кількість поліовірусу в фекаліях - до 10 інфекційних доз в 1 р. Виділення ентеровірусів можливо також із стічних вод каналізації, з мух та інших об'єктів зовнішнього середовища, які можуть бути забруднені фекаліями. Поліовірус можна виділити також з носоглоткову змивів і тампонів із зіву незабаром після початку захворювання або при прихованої інфекції (приблизно протягом першого тижня).
Дослідження крові на присутність вірусу поліомієліту (наприклад, вакцинного штаму) надзвичайно трудомістке, складне і можливо тільки при вирішення експериментальних завдань в особливих умовах. Дослідження спинномозкової рідини при поліомієліті недоцільно.
У секційних випадках слід отримати асептично проби з спинного (Шийного та поперекового відділів) і довгастого мозку по 2 см 3 (спосіб збереження при 1 В° 4 В° у 50% розчині нейтрального гліцерину або в замороженому стані без гліцерину); крім того, слід в цих випадках обстежити на вірус вміст кишечника (5-15 г) плі відмиту тканину кишкової стінки на різних рівнях. Всі проби повинні пересилатися в лабораторії і зберігатися на холоду (при 1 В° від - (-4 0 до +8 В°) або в замороженому вигляді (від -20 В° до -70 В°).
Підготовка обстежуваних матеріалів для зараження культур або тварин передбачає обов'язкове видалення бактеріальних контамінантів шляхом обробки проб антибіотиками (сумішшю пеніциліну від 500 до 10 000 ОД в 1 мл, стрептоміцину - 500-2000 [в 1 мл і, можливо, інших антибіотиків). Раніше для цих цілей застосовувалася обробка проб ефіром, але вона поступається антибіотиків по ефективності. До обстеження екстракти фекалій з антибіотиками (20 або 10% суспензії) слід звільнити від грубих часток шляхом центрифугування.
Методика дослідження. При первинному виділенні вірусів із групи Коксакі заражаються в мозок і підшкірно новонароджені білі миші у віці не старше 24 годину. Молоді білі миші і бавовняні пацюки можуть бути заражені матеріалом, що містить поліовірус II типу, в головний мозок або в спинний мозок і в черевну порожнину, або внутрішньом'язово. Для перевивку вірусу від хворих до свіжим тваринам використовується суспензія спинного і головного мозку.
Мавпи макаки (будь-який вид), мавпи і ін можуть бути заражені матеріалом, що містить вірус поліомієліту, різними шляхами: в головний або в спинний мозок (по 1,0 або 0,2 мл відповідно), через ніс під легким наркозом (можна 3-5 днів поспіль), в черевну порожнину і внутрішньом'язово. У пасажах на мавпах використовується тканина спинного і довгастого мозку хворих тварин.
Найбільш споживані в наст, час культуральні пробіркових методи вірусологічної та серологічної діагностики як найдешевші і доступні для обстеження великого числа проб. Завдяки цілій серії досліджень Ендерса, Солка, Янгнера, Мельника, Дульбекко та багатьох інших в 1949-1955 рр.. були розроблені ефективні методики виділення, розмноження та ідентифікації ентеровірусів в культурах клітин.
Виділення і розмноження вірусу поліомієліту для лабораторних цілей можливо в первинних культурах нормальних тканин від людини (хірургічні відходи та ембріони) або різних видів мавп. Для цього найчастіше використовувалися фібробласти шкірно-м'язової тканини, клітини нирок, сім'яниках, амніону та ін Крім того, можуть з успіхом використовуватися вторинні культури або лабораторні лінії безперервно зростаючих клітин ракового походження (часто застосовувалися лабораторні лінії клітин людського раку: Не1а, нер-2, КВ, НЬ8, Детройт-6 та ін), а також безперервні лінії клітин, що походять від нормальних тканин (напр., клітини амніону людини і клітини СОЦ-з серця мавпи ціномольгус). Крім того, виявилося, що в ряді випадків безперервні лабораторні лінії клітин, що походять від тварин (кроликів, свиней), не сприйнятливих до поліомієліту, можуть ставати повністю сприйнятливими до зараженню поліовірусом в результаті відбувається трансформації (можливо ма-лігнізаціі тканини) в процесі тривалих пасажів безперервно зростаючих клітин.
Культури клітин в підходящої рідкому середовищі для розмноження поліовірусу можуть виготовлятися асептично різними методами (суспензія фрагментів тканини, одношарова клітинна мембрана на склі; фіксування фрагментів у курячої плазмі; покриття агаром клітинного шару на склі і т. п.) в герметично закритих стерильних судинах. Додавання невеликої кількості антибіотиків (100-200 ОД пеніциліну, 50 ЦГ стрептоміцину на 1 мл середовища) надійно охороняє більшість асептично приготованих культур клітин від випадков...
