Передмова
Рухома гра - специфічний вид рухової діяльності. Вона є свідомою діяльністю, спрямованою на досягнення поставленої мети. Рухливі ігри займають провідне місце як у фізичному вихованні здорової людини, так і в процесі фізичної реабілітації хворих та інвалідів, дозволяючи на високому емоційному рівні ефективно вирішувати лікувальні та виховні завдання.
Рухома гра як засіб рекреації володіє цілим рядом якостей, серед яких найважливіше місце займає висока емоційність граючих. Емоції в грі мають складний характер. Це і задоволення від м'язової роботи в грі, від почуття бадьорості та енергії, від можливості дружнього спілкування в колективній грі, від досягнення поставленої в грі мети. Під час рухомий гри здійснюється комплексний вплив на моторику і нервово-психічну сферу інваліда з дитячим церебральним паралічем.
Рухома гра відноситься до тих проявів ігрової діяльності, в яких яскраво виражена роль рухів. Для рухомий гри характерні творчі активні рухові дії, мотивовані її сюжетом (темою, ідеєю). Ці дії частково обмежуються правилами (загальноприйнятими, встановленими керівником або граючими). Вони спрямовуються на подолання різних труднощів на шляху до досягненню поставленої мети (виграти, оволодіти певними прийомами) [Коротков, 1971; Страковський, 1978; Фонарьов, 1969; Фонарьов, Фонарьова, 1981].
Перевага рухливих ігор перед строго дозованими вправами в тому, що гра завжди пов'язана з ініціативою, фантазією, творчістю, протікає емоційно, стимулює рухову активність. У грі використовуються природні рухи здебільшого в розважальній ненав'язливій формі [Гребешева та ін, 1990].
Рухливі гри, як правило, не вимагають від учасників спеціальної підготовленості. Одні і ті ж рухливі ігри можуть проводитися в різноманітних умовах, з великим або меншим числом учасників, за різними правилами.
Найважливіший результат гри - це радість і емоційний підйом. Саме завдяки цьому чудовому властивості рухливі ігри, особливо з елементами змагання, більше, ніж інші форми фізичного виховання, адекватні потребам організму в русі. Для цілеспрямованої тренування деяких м'язових груп поряд з рухливими іграми можуть використовуватися вправи ігрового характеру, які не мають закінченого сюжету, розвитку подій (наприклад, естафети) [Семенова, 1988; Страковський, 1987; Фонарьов, Фонарьова, 1981].
У рухливих іграх з елементами змагання, як і в спорті, формуються витримка, самовладання, правильне реагування на невдачу.
Правильно організовані рухливі ігри впливають на розвиток і зміцнення кістково-зв'язкового апарату, м'язової системи, на формування правильної постави. Завдяки цьому великого значення набувають рухливі ігри, утягують у різноманітну, переважно динамічну роботу, різні великі і дрібні м'язові групи, ігри, збільшують рухливість в суглобах.
Рухливі гри активізують діяльність серця і легенів, підвищують їх працездатність, сприяють поліпшенню кровообігу і обміну речовин в організмі.
Ігри з активними, енергійними, багаторазово повторюваними руховими діями, але не пов'язані з тривалим одностороннім силовим напругою (особливо статичним), сприяють удосконаленню найважливіших систем і функцій організму. Саме тому в іграх не повинно бути надмірних м'язових напружень і тривалих затримок дихання (натужування). Важливо, щоб ігри надавали сприятливий вплив на нервову систему займаються. Це досягається шляхом оптимальних навантажень на пам'ять і увагу граючих, а також такою організацією ігор, яка викликає у займаються позитивні емоції [Семенова, 1976; Страковський, 1978; Фонарьов, Фонарьова, 1981].
У літературі є численні дані про позитивний вплив рухливих ігор на організм здорової людини [см. наприклад, Левченко, 1991]. Однак їх вплив на стан хворих дітей і інвалідів, методика ігор з такою категорією хворих і особливо інвалідів з наслідками дитячого церебрального паралічу, вивчені недостатньо.
Деякі автори [Апаріна, Платонова, 1983; Ісанова, 1993; Лебединський, Співаковська, 1973; Пилюгіна, 1983; полісян, Петренко, 1980; Страковський, 1994] відзначали успішне використання рухливих ігор при окремих захворюваннях, наприклад, опорно-рухового апарату (травми, порушення постави, сколіози), при інфекційному поліартриті і ряду інших захворювань.
У зарубіжній літературі є монографії [Austin, 1978; Steadward RD, C. Walsh, 1986], розділи яких присвячені використанню рухливих ігор при захворюваннях у дітей, а також окремі статті [Decocg, 1974; Paul, 1987; The play of children ..., 1981] з цього питання. У цих роботах відзначається позитивний лікувальний дію ігор на дітей з порушеннями центральної нервової системи та опорно-рухового апарату. На добру динаміку стану дітей при церебральних паралічах в результаті використання рухливих ігор вказують J. Beckwith і J.L. Frost [1985].
У літературі запропоновані і певні принципи угруповання рухливих ігор за різними захворювань (за місцем проведення, за тривалістю, спрямованості, у Залежно від захворювання, по використанню різноманітних снарядів і приладів). Однак нам не вдалося знайти робіт, де були б дані принципи, які допомогли б визначити, чи впливають окремі рухливі ігри на розвиток порушених рухових функцій і фізичних якостей у інвалідів внаслідок дитячого церебрального паралічу, з можливістю їх варіативної угруповання в планах окремого заняття або курсу.
Завдання і методика проведення рухливих і спортивних ігор при дитячому церебральному паралічі
Останнім час в загальному комплексі заходів по реабілітації інвалідів з дитячим церебральним паралічем все більшу увагу приділяють ігровій діяльності, як елементу соціальної адаптації та рекреації.
При проведенні рухливих ігор з інвалідами з дитячим церебральним паралічем головна завдання полягає в сприянні вертикалізації тіла хворого, його рухливості, вдосконалення дрібної моторики рук. Важлива умова вирішення цього завдання - розслаблення спастично скорочених м'язів і зміцнення ослаблених, розтягнутих м'язів. Рухливі ігри особливо важливі і привабливі для хворих тим, що спеціально спрямованими вправами надають на їх організм трофічне вплив, що сприяє відновленню іннерваціонних механізмів і попередження утворення вторинних контрактур і деформацій, а при необхідності сприяють формуванню компенсації, сприяють поліпшенню психомоторних показників розвитку, поліпшенню роботи серцево-судинної, дихальної систем, вестибулярного апарату, корекції порушеної постави.
Подальше ускладнення гри (спрямоване на більш досконалу техніку руху, рухливість нервово-м'язового апарату, високий ступінь координації і м'язового напруги) веде до того, що інвалід в силу великого емоційного напруження робить максимальне вольове рух, а звідси - значно більша можливість зміцнення виробленого руху і переходу його в напівавтоматизований. Подібним же впливом володіють і гри-естафети.
Складна взаємозв'язок між прагненням до виконання умов тієї чи іншої гри, з яким пов'язано почуття власного успіху, самоствердження в колективі і напруженістю позитивних емоційних реакцій призводять до того, що під час індивідуальних занять фізичними вправами та іншими формами реабілітації, інвалід з церебральним паралічем працює з максимальною активністю над становленням рухів.
Нерідко під впливом емоційного фактору - прагнення до успішної участі в грі - інвалід значно більш правильно виробляє той рух, виконати яке або скорегувати рух, вироблялося недостатньо правильно або ж не в повному обсязі, не вдається йому під час індивідуальних занять з методистом або в процесі діяльності.
На основі проведеного дослідження нами розроблена методика організації та проведення занять рухливими і спортивними іграми з інвалідами з наслідком дитячого церебрального паралічу.
При проведенні ігор слід дотримуватися єдиної схеми їх побудови: 1) мета гри; 2) завдання гри; 3) спрямованість ...
