Смоленськом ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ, СПОРТУ І ТУРИЗМУ
КАФЕДРА СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ І АДАПТИВНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Курсова робота
на тему:
В«Лікувальна фізкультура при інфаркті міокарда на стаціонарному етапі реабілітації В»
Виконала студентка 5 курсу заочного навчання
група 3 Агурьянова М.В.
Смоленськ 2009
Зміст
Введення. Актуальність проблеми
1. Клініко-фізіологічне обгрунтування впливу фізичних тренувань на серцево-судинну систему
2. Фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда
2.1 Динамічна лікувальна гімнастика
2.2Лечебная гімнастика з використанням ізометричних напружень
2.3 Лікувальна гімнастика в статико-динамічному режимі
2.4 Інтервальна лікувальна гімнастика
Висновки
Література
Введення. Актуальність проблеми
Сучасний спосіб життя характеризується високим нервово-психічним напруженням, пред'являє до серцево-судинній системі значні вимоги надмірністю навантажень. Незважаючи на істотні успіхи сучасної медицини, захворювання серцево - судинної системи зустрічаються дуже часто і є найбільш серйозними. Провідне місце серед цієї патології займає ішемічна хвороба серця (ІХС) та її ускладнення - інфаркт міокарда (ІМ) [17,10]. Інфаркт міокарда - найважливіша клінічна форма ішемічної хвороби серця, обумовлена ​​розвитком одного або кількох вогнищ ішемічного некрозу в серцевому м'язі внаслідок абсолютної недостатності коронарного кровообігу. За даними Всесвітньої Організації охорони здоров'я в Внаслідок ішемічної хвороби серця щорічно людство втрачає 2,5 млн. жителів, причому більше 1/3 з них припадає на осіб працездатного віку. Інфаркт міокарда становить велику загрозу життю і здоров'ю. Протягом місяця з початку розвитку ІМ, включаючи догоспітальний період, помирає 40-50% хворих. Подальший рік також характеризується підвищеним ризиком смерті і ускладненнями: вмирає 6-10% хворих, а у 4-12% ІМ повторюється. При правильній реабілітації близько 80% хворих працездатного віку можуть повернутися до праці. Завдяки заходам вторинної профілактики, поліпшується протягом постінфарктного періоду. а
За статистикою, в Росії з 100 тисяч чоловік від інфаркту міокарда щорічно помирають 330 чоловіків і 154 жінки, а від інсультів - 204 чоловіки та 151 жінка. Серед загальної смертності в Росії серцево-судинні захворювання становлять 57% [21, 17].
Проблема підвищення ефективності лікування і реабілітації хворих на інфаркт міокарда є однією з центральних у сучасній кардіології і має величезне медико-соціальне значення, так як уражаються, в основному, люди працездатного віку, частіше чоловіки (віком від 40 до 50 років приблизно в 5 разів частіше жінок). ІМ є однією з причин ранньої інвалідизації або смерті.
Лікувально-реабілітаційні заходи при даній патології повинні бути спрямовані на поліпшення постачання міокарда киснем за рахунок збільшення його доставки до серця або зменшення потреби в ньому. Завдання відновного лікування при інфаркті міокарда полягають в поліпшенні нейрогуморальної і гормональної регуляції коронарного кровообігу та міокарда, в нормалізації порушеної системної та регіональної гемодинаміки, скоротливості міокарда і мікроциркуляції, поліпшення обмінних процесів в організмі, підвищення резервних можливостей коронарного кровообігу та міокарда [14].
Мета роботи - виявити найбільш досконалу методику лікувальної гімнастики, яка застосовується при реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарда на стаціонарному етапі лікування.
Виходячи з мети нашої роботи, ставимо наступні завдання: розглянути фізичні навантаження в різних режимах, що застосовуються при реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарда на стаціонарному етапі лікування і вибрати найбільш ефективну з них.
Робоча гіпотеза. Застосування фізичних навантажень в різних режимах на стаціонарному етапі реабілітації є ефективним засобом реабілітації хворих, які перенесли інфаркт.
Об'єктом дослідження є процес реабілітації інфарктом міокарда на стаціонарному етапі лікування.
Предметом дослідження є засоби і методи фізичної реабілітації та ефективність їх впливу на організм хворих на інфаркт міокарда на стаціонарному етапі.
Методом дослідження буде аналіз науково-методичної літератури.
1. Клініко-фізіологічне обгрунтування впливу фізичних тренувань на серцево-судинну систему
Вплив фізичних вправ на серцево-судинну систему багатогранно і тісно пов'язане зі змінами функцій дихальної, нервової, ендокринної та рухової систем. Зміни в організмі під впливом фізичних тренувань проходять фази термінової та довготривалої адаптації. При цьому формується так званий В«структурний слідВ». У процесі фізичних тренувань формуються механізми, що лежать в основі адаптації, які забезпечують тренованому організму переваги перед нетренованим. Вони характеризуються трьома основними рисами: 1) тренований організм може виконувати м'язову роботу такої тривалості та інтенсивності, яку нетренований виконати, не здатний; 2) тренований організм відрізняється більш економним функціонуванням фізіологічних систем у спокої і при помірних фізичних навантаженнях, а також здатністю досягати при максимальних навантаженнях такого високого рівня функціонування цих систем, якого нетренований досягти не може; 3) у тренованого організму підвищується резистентність до ушкоджувальних впливів і несприятливих факторів.
На рівні системи кровообігу адаптація виражається, насамперед, у розвитку змін в серці, які характеризуються збільшенням числа мітохондрій в кардіоміоцитах і маси мембран саркоплазматичного ретикулуму, підвищенням активності систем гліколізу і глікогенолізу, активності транспортних АТФаз. У міокарді зростає число капілярів і ємність коронарного русла, збільшується вміст міоглобіну, адренергічних нервових терміналей. Наслідком структурних змін міокарда є збільшення максимальної швидкості скорочення і розслаблення серцевого м'язи, збільшення максимальних величин ударного і хвилинного об'ємів і частоти серцевих скорочень.
Збільшення потужності і одночасно економності функціонування апарату кровообігу формується паралельно зі змінами функціями дихальної системи. Завдяки вдосконаленню силових і скорочувальних здібностей дихальної мускулатури збільшується життєва ємність легень (ЖЄЛ) і зростає коефіцієнт утилізації кисню. Разом з збільшенням максимальної вентиляції легенів при фізичній роботі і зростанням маси мітохондрій в скелетних м'язах досягається значне збільшення аеробної потужності організму. Підвищення здатності дихального центру довгостроково підтримувати збудження на високому рівні забезпечує в тренованому організмі можливість здійснювати протягом тривалого часу максимальну вентиляцію при інтенсивних фізичних навантаженнях.
При формуванні структурного сліду змінюється апарат нейрогуморальної регуляції, в результаті чого відбувається перебудова рухової реакції у відповідь на зміну вимог. Перебудова гормонального ланки регуляції при тренованості призводить до підвищення здатності кори наднирників синтезувати кортикостероїди і збільшенню резервної потужності ендокринної функції підшлункової залози.
У тренованих людей знижується секреція інсуліну, його концентрація в крові в спокої і зменшується інсулінова реакція на введення глюкози, на вуглеводну їжу і фізичне навантаження.
Дані зміни інсулінового обміну в тренованому організмі пов'язані з підвищенням чутливості до гормону скелетних м'язів і інших тканин, що обумовлено як зростанням чутливості інсулінових рецепторів, так і збільшенням ефективності пострецепторних внутрішньоклітинних процесів, В«запускаютьсяВ» інсуліном, у тому числі підвищенням активності інсулінозалежних ферментів.
Ці зміни відіграють важливу роль у сприятливий дії тренованості на жировий ...
