Історія психіатрії в Київській Русі і в Московському державі
Психіатрія - медична дисципліна, що вивчає прояви, перебіг, етіологію і патогенез психічних хвороб, розробляє методи їх лікування, профілактики, організацію допомоги психічно хворим. Закономірності, властиві всім психічним захворювань, складають предмет загальної психіатрії (загальної психопатології); приватна психіатрія має своїм предметом приватну патологію і терапію психічних хвороб.
Психіатрія - розділ клінічної медицини; її основним методом є клінічний метод. Разом з тим психіатрія користується всіма допоміжними методами, які застосовуються в сучасній клінічній медицині: фізіологічним (в т. ч. електрофізіологічних), патофизиологическим (в т. ч. методом відтворення моделей захворювань в експерименті), патолого-анатомічним, гістохімічним, біохімічним, фармакологічним, бактеріологічними, імунологічними та ін психіатрія використовує також методи статистики, а останнім часом і кібернетики. Крім того, в психіатрії використовуються психологічні методики. В процесі історичного розвитку психіатрії розширювалася сфера її компетенції, що призвело до виникнення розділів В«прикордонноїВ» і В«малоїВ» психіатрії. Виникли спеціалізовані розділи психіатрії. В даний час у веденні психіатрії входять наступні розділи:
1. Психічні хвороби у вузькому сенсі слова (В«психозиВ»). Це самостійні клінічні форми психічних хвороб з вираженими порушеннями психічної діяльності (порушеннями відображення і поведінки) і з властивими їм закономірностями перебігу.
2. Психічні порушення, що є компонентом клінічної картини основного, соматичного захворювання (психічні порушення при внутрішніх, інфекційних і інших захворюваннях). Це так зв. симптоматичні психози (якщо спостерігається виражене порушення психічної діяльності) та неврозоподібні стан (Якщо порушення психічної діяльності виражені нерізко).
3. Психічні порушення,
за особливостями своєї нозологічної природи поточні без виражених розладів відображення і поведінки (неврози, патологічні розвитку особистості, психопатії), що становлять предмет В«малоїВ» психіатрії. Психічні хвороби у власному розумінні слова (В«психозиВ») в початкових стадіях можуть протікати з невираженою симптоматикою; тим не менш вони відносяться до групи В«ПсихозівВ» і не становлять предмет В«малоїВ» психіатрії.
Наведене підрозділ умовно, проте воно виправдано. Вивчаючи психічні порушення симптоматичної природи, психіатрія вступає у взаємодію з клінікою внутрішніх хвороб, інфекційної клінікою та ін Це - В«прикордоннаВ» психіатрія.
Патологічні стани, що складають предмет В«МалоїВ» психіатрії, теж розташовані на кордоні ведення психіатрії - на кордоні норми і патології. Психічна гігієна також складає прикордонну область, бо профілактика психічних хвороб є проблемою не тільки психіатричної, а входить ще й у сферу інтересів загальної гігієни, шкільної гігієни, гігієни розумової праці, професійної гігієни. Диференціація знань, що відбувалася в процесі історичного розвитку психіатрії, вела до виділенню в межах психіатрії спеціалізованих розділів. Одні з них об'єднувалися переважно предметом вивчення (наприклад, психіатрія дитячого віку), інші - переважно своїм методом (напр., психотерапія). Ця диференціація також вела до зближення психіатрії з іншими галузями медицини та з іншими науками. Так, розвиток дитячої психіатрії призвело до утворення зони, прикордонної між психіатрією і педіатрією. Вивчення питань осудності психічно хворих, їх дієздатності, розробка законодавства про психічно хворих привели психіатрію в тісне зіткнення з наукою вдачі (судова психіатрія). Військова психіатрія досліджує особливості психічних захворювань, виникають під час проходження військової служби, ж розробляє критерії військово-психіатричної експертизи. Свої точки дотику мають психіатрична трудова експертиза і організаційна психіатрія, вивчає питання організації психіатричної допомоги. Спеціалізованими розділами психіатрії є або стають тисни патологічна анатомія і Гістопатологія психічних захворювань, патофізіологія, біохімія, електрофізіологія.
Предмет психіатрії (вивчення патологічних зміні психіки у зв'язку зі зміною матеріального субстрату психічної діяльності) нерозривно і тісно пов'язаний з важливим питанням філософії - про співвідношення духу і матерії. У силу цього психіатрія була в минулому і є в сьогоденні боротьби світоглядів, що на постановці і на напрямку її теоретичних проблем.
Історія
Період первіснообщинного і рабовласницького суспільства. Психічні хвороби як і хвороби взагалі, існують, стільки ж часу, скільки існує людство. Інфекційні, харчові отруєння, поранення, забиті місця, застуда, голод були супутниками первісної людини. Ці умови не могли не сприяти виникненню психічних захворювань. Вже в ранні періоди існування людства, коли в світогляді первісної людини переважала примітивна форма стихійного матеріалізму - наївний реалізм, почали накопичуватися емпіричні відомості про психічних захворюваннях. Пізніше, коли набув поширення анімістичних погляд на світ, виникли демонологічні погляди на сутність психічних захворювань. Гносеологічний джерело цих поглядів пов'язаний з такими проявами психічних захворювань, як галюцинації, марення, затемнення свідомості та ін
Від періоду несистематичних спостережень і накопичення розрізнених фактів до нас дійшли (в давньогрецьких міфах, в біблійних сказаннях) лише уривчасті відомості, які, однак, свідчать не тільки про існування в той час психічних захворювань, але і про їх поширеності і навіть про спроби їх симуляції (Давид, Одіссей).
Перша систематизація початкових емпіричних спостережень зустрічається у лікарів стародавньої Греції епохи розквіту її культури - епохи Перікла. У збірнику Гіппократа є позначення хворобливих станів, в подальшому міцно ввійшли в психіатричну термінологію: манія, меланхолія, епілепсія, параноя.
Зміст цих термінів зазнало надалі великі зміни. Частина цих термінів авторами збірки Гіппократа була сприйнята від попередніх епох; це відноситься, зокрема, до терміну В«маніяВ»: в давньогрецької міфології манією іменувалася богиня безумства.
Гіппократ вчив, що всі хвороби, в т. ч. і психічні, виникають природним шляхом, а не викликаються богами. Будучи представником гуморальної патології, він вважав, що діяльність мозку порушується при неправильному співвідношенні слизу і жовчі, принесених йому з кров'ю. З ім'ям Гіппократа пов'язано опис чотирьох темпераментів.
У ті ж роки в Греції існувала і храмова медицина. Жерці-врачеватели (служителі храмів Асклепія) лікували заклинаннями і магічними прийомами. Достовірних відомостей про існування в стародавній Греції і в Римської імперії лікарень або притулків для психічно хворих немає.
Римські лікарі Арета (друга половина 1 ст.) І Соран Ефеський (2 в.) Залишили прекрасні клінічні опису манії і меланхолії. У ці терміни римські лікарі вкладали інше, ніж тепер, набагато більш широке, зміст. Соран увійшов в історію психіатрії як один з ранніх прихильників гуманного, м'якого догляду за психічно хворими; він заперечував проти зв'язування хворих і пропонував утримувати їх у ліжку за допомогою спеціально навченого персоналу.
Психіатрія в епоху феодалізму. Психіатрія в Західній Європі, Візантії, Китаї. Перехід від рабовласницького суспільства до феодального в різних країнах Європи та Азії не був одночасним. Епоха феодалізму в Європі - це епоха середньовіччя, тобто 3-17 вв., але в 3 в. феодалізм уже панував в Китаї, і в цей же час у ряду племен Азії існував ще первіснообщинний лад. Різні і хронологічні межі між періодами феодалізму: раннім феодалізмом, розвиненим феодалізмом і позднефеодального. У більшості країн Європи період розвиненого феодалізму почався в 11 в., а закінчився в 15 в. Культура усіх періодів середньовіччя характеризується тим,...
