Горлівська філія
Відкритого міжнародного університету розвитку
людини "Україна"
Кафедра: фізичної реабілітації
Реферат
з дисципліни: Фізіотерапія
по темі:
Інгаляційна терапія
2008
План
I. Інгаляційна терапія
1.1 Загальна характеристика аерозолів
2. Аерозоль-та електроаерозолі-терапія
2.1 Фізіологічна та лікувальна дія аерозолів
2.2 Апаратура. Види інгаляцій
2.3 Правила прийому інгаляцій
2.4 Показання та протипоказання до аерозольтерапії
3. Галотерапія
3.1 Фізіологічна та лікувальна дія галотерапії
3.2 Апаратура. Техніка та методика галотерапії
3.3 Показання та протипоказання до галотерапії
4. Аерофітотерапія
Список літератури
I. Інгаляційна терапія
Інгаляційна терапія - застосування (переважно шляхом вдихання) з лікувальної та профілактичної цілями лікарських речовин в вигляді аерозолів або електроаерозолі.
1.1 Загальна характеристика аерозолів
Аерозоль - двофазна система, що складається з газової (повітряної) дисперсійного середовища і зважених у ній рідких або твердих частинок. У вигляді аерозолів в фізіотерапії можуть використовуватися розчини лікарських речовин, мінеральні води, фітопрепарати, масла, іноді порошкоподібні ліки. Подрібнення (Диспергування) лікарських речовин призводить до появи у них нових властивостей, що підвищують їх фармакологічну активність. До них відносяться збільшення загального обсягу лікарської суспензії і поверхні контакту лікарського речовини, наявність заряду, швидка всмоктуваність і надходження до тканин. З інших переваг інгаляційної терапії перед традиційними способами фармакотерапії слід назвати абсолютну безболісність введення ліків, виключення їх руйнування в шлунково-кишковому тракті, зменшення частоти і вираженості очних ефектів лікарських препаратів.
За ступенем дисперсності виділяють п'ять груп аерозолів:
високодисперсні (0,5-5,0 мкм);
среднедісперсние (5-25 мкм);
низькодисперсні (25-100 мкм);
дрібнокрапельне (100-250 мкм);
крупнокрапельне (250-400 мкм).
Аерозольна система відрізняється від колоїдних розчинів нестійкістю, відсутністю стабільності. Це найбільш характерно для аерозолів низької дисперсності, особливо для крапельних, які, осідаючи на поверхні, швидко з'єднуються між собою і в підсумку повертаються до вихідного Станом звичайного розчину. Аерозольні частинки більш високої дисперсності довше знаходяться в підвішеному стані, повільніше осідають, глибше проникають в дихальні шляхи. Внаслідок повільного осадження таких аерозолів певна частина їх видихається з повітрям. Аерозолі величиною 0,5-1,0 мкм практично не осідають на слизовій оболонці дихальних шляхів. Високодисперсні частинки величиною 2-4 мкм вільно вдихаются і осідають переважно на стінках альвеол і бронхіол. Среднедісперсние частинки осідають головним чином в бронхах I і II порядку, великих бронхах, трахеї. Частинки ж розміром більше 100мкм практично повністю осідають в носі і порожнини рота (рис.28, табл.5). Цими міркуваннями керуються при виборі ступеня дисперсності аерозолів для лікування захворювань різної локалізації. Для осадження аерозолів в дихальних шляхах має значення швидкість їх руху. Чим вище швидкість, тим менше аерозольних частинок осідають в носоглотці ротової порожнини. Вважається, що в середньому в організмі затримується 70 - 75% використовуваного ліки.
Для збільшення стійкості аерозолів в повітряному середовищі, підвищення їх біологічної дії розроблений метод примусової підзарядки електричним зарядом.
Такі аерозолі іменуються електроаерозолі.
Електроаерозол' - аеродисперсних системах, частинки якої володіють вільним позитивним чи негативним зарядом. Уніполярний заряд аерозольних частинок перешкоджає їх злиття, сприяє їх розсіюванню і більше рівномірному осіданню в дихальних шляхах, більш швидкому надходженню у внутрішні середовища організму (системна дія), потенціювання дії ліків. Крім того потрібно враховувати своєрідне терапевтичну дію самого заряду (особливо негативного) часток електроаерозолі. Наявність вільного електричного заряду наближає їх дію до дії аероіонів.
Рис. 1. Проникнення аерозолів в різні відділи дихальної системи в залежності від розмірів часток
Відомі чотири шляхи використання аерозолів в медицині.
внутрілегочних (інтрапульмональное) введення лікарських аерозолів для впливу їх на слизову оболонку дихальних шляхів і миготливий епітелій легенів. Цей спосіб застосовується при захворюванні околоносних пазух, глотки, гортані, бронхів і легенів.
Транспульмональное введення аерозолів припускає всмоктування лікарської речовини з поверхні слизової оболонки дихальних шляхів, особливо через альвеоли, для системної дії на організм. Швидкість всмоктування при цьому шляху поступається тільки внутрішньовенному вливанню лікарських засобів. Транспульмональное введення аерозолів переважно використовується для введення кардіотонічних засобів, спазмолітиків, діуретиків, гормонів, антибіотиків, саліцилатів та ін
позалегеневого (екстрапульмонально) введення аерозолів полягає в застосуванні їх на поверхні шкіри при ранах, опіках, інфекційних і грибкових ураженнях шкіри і слизових оболонок.
Паралегочное (парапульмональное) застосування аерозолів полягає у впливі їх на повітря і предмети, на тварин і комах для проведення дезінфекції та дезінсекції.
У клінічній практиці найбільше значення мають інтрапульмональное і Транспульмональное методики введення аерозолів.
Затримка частинок (%) У різних областях респіраторного тракту (по Г.М. Пономаренко та ін, 1998)
Ділянка
Дихальної
системи
Дихальний об'єм 450 см Ві
Дихальний об'єм 1500 см Ві
Діаметр часток, мкм
20
6
2
0,6
0,2
20
6
2
0,6
0,2
Ротова порожнина
15
0
0
0
0
18
1
0
0
0
Глотка
8
0
0
0
0
10
1
0
0
0
Трахея
10
1
0
0
0
19
3
0
0
0
Бронхи
1-го порядку
...
