Зміст
1. Історія розвиткуприродознавства і суспільства, їх взаємодія
1.1 Основні етапирозвитку природознавства і суспільства
2. Новітня революція в природознавстві
Список літератури
1. Історія розвитку природознавства і суспільства, їхвзаємодія
Протягом всієї історії розвитку суспільства основуосвіти складали знання про природу, знання про людину і знання просуспільстві. Таким чином, ці три складові тісно взаємопов'язані: природапородила людину, а люди утворюють суспільство. Тому розвиток природознавства ісуспільства неминуче відбувається одночасно у взаємодії і взаємозв'язку.
1.1 Основні етапи розвитку природознавства і суспільства
На всіх етапах розвитку людського пізнання спостерігаєтьсяскладна взаємозв'язок результатів досліджень суспільства і природничих наук. Первиннезнання про світ, накопичене протягом багатьох сторіч первісно-родовогосуспільства, ще не включало в себе ні історичних знань про суспільство, ніприродознавства, а було сукупністю емпіричних (від грец. empeiria - досвід) відомостей, вірувань, міфів,усно передавалися від покоління до покоління. З винаходом писемності тарозвитком матеріального виробництва темпи накопичення знань ростуть, і цепризводить до виникнення науки, що містить систему відомостей і знань про світ, апотім - до диференціації наук.
Вже в Стародавній Греції в V-III ст. до н. е..поряд з філософськими концепціями всесвіту стали формуватися такі науки,як астрономія, математика (арифметика і геометрія в першу чергу),географія, медицина, історія.
Накопичувалися диференційовані знання про практичні сферахдіяльності людей, таких як ведення сільського господарства, будівництво,виготовлення предметів побуту, мистецтво військових операцій і т.д. Разом з тимвивчалися питання буття і пізнання: яка сутність світу? в чому сенс життя? пізнаванийЧи світ і які закони і методи цього пізнання?
Перша історична форма філософського знання - натурфілософія,або філософія природи, - відіграла значну роль у становленні біологічноїнауки. Завдяки матеріалістичного погляду на природу, що дозволив узагальнитирезультати людської практики, натурфілософія представляла собою цілісневчення про навколишній світ, єдиному в своїй сутності.
Древні філософи (китайські, індійські, грецькі)розглядали в якості матерії небудь чуттєво-конкретну речовину, щовони вважали першоосновою всього сущого в світі. Суттю такого підходу з'явився пошукоснови (субстанції) світу.
Перші матеріалістичні вчення давнину пов'язані з іменамиФалеса, Анаксимандра, Анаксимена.
Давньогрецький філософ Фалес з Мілета, який жив у 640-564 дон. е.., вважав, що першоосновою всіх речей є вода і все, що відбулося віднеї наділене властивостями життя, одушевлена. Світ, за його уявленнями, виникз води. Навіть Земля, на його думку, плавала у воді, подібно до шматка дерева.Прийняття такого погляду дозволяє пояснити значення води для життя.
Представник тієї ж мілетської школи, Анаксимен основоюсвітобудови, або першоосновою всього, вважав повітря, який з'явився, за йогоуявленням, джерелом не тільки життя, але і психічних явищ. Враціоналістичному відношенні до зовнішнього світу перших грецьких філософіврозвивалося наукове осмислення природи, суспільства, самої людської особистості.Основні ідеї атомістичного матеріалізму втілилися у вивченні властивостей живоїприроди давньогрецьким ученим Левкіппа і його учнем Демокрітом (IV в. до н. е..). Левкіпп вважаєтьсяодним з творців античної атомістики. Його сміливий погляд на сутність природипередбачив на багато століть розвиток науки. Демокріт вважав, що в основісвітобудови лежать атоми, які неподільні, рухливі, відрізняються за формою іположенню в просторі, що і визначає властивості речей.
У ході розвитку наукового знання загальні уявлення просутності життя поступово конкретизувалися, в результаті чого зв'язок філософіїі спеціальних наук ставала більш опосередкованої. У V-IV ст. до н. е..починається виділення з натурфілософії медицини. Видатний лікар античного світуГіппократ (460-370 до н. Е..) І його послідовники закликали приступити до вивченняконкретних явищ, що поставляються медичною практикою, і відмовитися відумоглядних висновків. Вони накопичили відомості про будову і функції окремихорганів, внутрішніх та хірургічних хворобах, способи їх лікування, причинихвороб через призму уявлень про основні сили природи.
У IV-III ст. до н. е.. формуютьсяідеалістичні уявлення. Видатний давньогрецький вчений Платон(428-348 до н. Е..) Створив вчення про те, що всі компоненти Всесвіту упорядкувавБог. Він розглядав матерію як проекцію світу ідей. Для того щоб матерія, поПлатону, перетворилася в реальність, в ній повинна втілитися яка-небудь ідея.
У послідовника й учня Платона Аристотеля (384-322 до н.е..) матерія теж існує як можливість реального світу, якаперетворюється в дійсність тільки в результаті його з'єднання з формою.Форми ж в остаточному підсумку беруть свій початок від Бога. Можливість реалізаціїформи відбувається завдяки руху і зміни, які ведуть до певної мети.
Вищим етапом атомістичного матеріалізму була філософіяЕпікура (341-270 до н. Е..), Що з'явилася завершенням матеріалістичних поглядівСтародавній Греції.
У Середньовіччі та епоху Відродження панівною філософією в буларелігія. Природа розумілася як результат божественного творіння. Всередньовічну епоху природа і людина як би врівноважуються, так як всі вруках Бога. У цьому зв'язку середньовічна філософія завжди протиставлялаприроді, тобто земному, якесь абсолютне, духовне начало - Бога, який стоїть і надприродою і над людьми. Ставлення людей середньовічної епохи до природи виражалосявже не як прагнення злитися з нею, жити з нею в злагоді, що було характернодля античної філософії, а піднесенням над нею, як чимось незмінним.
Незгодних з догматами церкви іменували єретиками і в епохусередньовіччя спалювали на вогнищах. Тим не менш вже в XIII в. Р. Бекон заявив, що живі і неживі тіла природискладаються з одних і тих же матеріальних частинок. Роботи Р. Бекона булиопубліковані лише в XVIII в., так якйого ідеї могли надати небажаний вплив на сучасників.
До XV-XVI ст. фактично закінчується історіясередньовічної філософії й наступає так звана епоха Відродження, в якійспостерігається звернення не тільки до проблем людини, але і до развивающемусяприродознавства, заново осмислюються космогонічні проблеми. В епохуВідродження було відроджено і розвинене те раціональне, що містилося у працяхвеликих грецьких філософів.
Праці Миколи Коперника, Галілео Галілея, Джордано Бруно іін зруйнували монопольне панування релігійних поглядів на світ.
Епоха Відродження - це перехідний період від середньовічних поглядів до культуринового часу. Ідейний розвиток країн Західної Європи розрізнялося: в Італіїепоха Відродження відноситься до XIV-XVI ст., в інших країнах - кінець XV - початку XVII в.
Відмінною рисою епохи Відродження єгуманістичний світогляд. Творчість діячів Відродження перейнято віроюв безмежні можливості людини, її волі і розуму. Починаючи з епохиВідродження, зростає амбітність людини по відношенню до природи. Природарозглядалася як якась інертна сила, що вимагає підкорення, встановлення наднею панування розуму. Відповідно з цією позицією, яка зберегласяаж до середини XX в., природарозглядалася лише як джерело ресурсів для людини і місце для йогопроживання. Можна сказати, що епоха Відродження висунула в якості головногоознаки філософствування гуманізм і поставила в центрі своєї увагипроблему людини.
Становлення теоретичного природознавства, заснованого наекспериментах і спостереженнях, починається з XVII в. У XVII-XIX ст. бурхливо розвиваються математика,астрономія, біологія, інші природні і гуманітарні науки, у розквітізнаходиться натурфілософія.
У XVIII в. великого значення набуваєдинамічна концепція...
