Реферат
За біології
РОЗВИТОКЗоогеографії
Зоогеографія як наука встрогому сенсі слова є дітищем XIX в. Становлення і розвиток їїзумовлено накопиченням фактів насамперед у галузі біології та географії іспробами розібратися в їх причинах.
Крупний біолог ізоогеографія М. А. Мензбір першим у вітчизняній літературі (1882) запропонуваввиділити чотири етапи розвитку зоогеографії, що відображали ставлення вчених допитань про походження і розвитку органічного світу Землі. Його періодизаціяпо суті ставилася до історії біології в цілому. Мензбір розрізняв періоди,пов'язані: 1) зі сліпою вірою в істину біблійної догми про створення світу, 2) зпануванням теорії катастроф, 3) з відмовою від теорії катастроф іпоширенням принципу актуалізму, 4) з перемогою дарвінівського вчення проеволюції.
Американські біогеографії,зокрема Л. Стюарт (1957), виділяють в історії зоогеографії три періоди.
Перший з них пов'язаний зроботами К. Ліннея, який заклав основи систематики тварин. Протяжністьперіоду - майже сторіччя. Для нього характерні опису розподілу на Землірізних груп тваринного царства. До цього ж періоду відносяться і першіспроби районування, тобто виділення зоогеографічних областей.
Другий період почався зпоявою вчення Ч. Дарвіна про еволюцію тварин і рослин шляхомприродного відбору. У цей час зоогеографії, продовжуючи вивчення і описгеографічного поширення тварин, вже намагаються пояснити виникненняхарактерних поєднань видів (фаун), грунтуючись на еволюційної теорії.
Нарешті, третій період,що почався в XX в. і триваючий в даний час, характеризується першвсього В«екологізаціїВ» зоогеографії, тобто вивченням середовища перебування тварин іурахуванням взаємодій між організмом і середовищем. До цього ж періоду відноситься івплив на біогеографії генетичних принципів, запропонованих Г. Менделем.
Уточнення історіїзоогеографії та її періодизації належить радянським біогеографії А.Г. Воронову(1963) і Г.В. Наумову (1969), які дотримувалися точки зору Мензбира.
Але перш ніжрозглядати кожний з періодів розвитку зоогеографії, звернемося до їїпередісторії.
Перші відомості про життятварин з'явилися ще до нашої ери. У пам'ятках Стародавнього Єгипту, АссиріїВавилону, Індії і Китаю зустрічаються згадки окремих тварин, опису їхзовнішнього вигляду, способу життя п умови проживання. Головну увагу тоді,природно, приділялася практичним знанням, необхідним для ведення господарстваі лікування.
У працях Аристотеля(384-322 рр.. До н. Е..) Було описано близько 500 видів тварин і запропонованаперша їхня класифікація. Відповідно до цієї класифікації, тварини ділилися набезкровних і кровоносних (безхребетних і хребетних в теперішньому розумінні).Особливий інтерес викликають висловлювання Аристотеля про повільних змінахгеографічного середовища, піднятті окремих ділянок суші при опусканні інших. Всучасних поглядах на вікові коливання земної поверхні і пов'язані з нимикліматичні зміни можна знайти аналогію. Більш важливим є метод, якимкористувався Аристотель. Він описував явища, а потім шукав причини, їхвикликають. Згодом, особливо в середні віки, вчення Арістотеля булоканонізовано і сприймалося без критики протягом майже 2 тисячолітті.
Розвиток географії,пов'язане з ім'ям Ератосфена (275-194 рр.. до н. е..) і особливо Страбона (63 р. до н. е.-20 р. н. е..), зажадало опису тварин і рослин, що характеризують певнийділянка земної поверхні.
Епоха Римської імперіїзалишила нам багатотомна праця Кая Плінія (23 - 79 рр.. н. е..) В«Природнаісторія В». Два томи її присвячені живим організмам. Нового, втім, у Плініявиявилося замало. У більшості це були відомості, почерпнуті з робітАристотеля, з додаванням фантастичних звісток про неіснуючі організмах.
Встановлення пануванняхристиянської церкви і падіння Римської імперії в V ст. н. е.. призвело до занепадунаук і забуттю спадщини античних учених. Настала епоха середньовіччя звластивим для неї запереченням реалістичного мислення, абсолютною вірою вбіблію і євангеліє і лютим гонінням на всякі спроби поставити підсумнів релігійні догми. У розвитку європейської науки середньовіччі буломертвим періодом. Лише на Сході араби, запозичивши багато знання урозореної ними античної цивілізації і ставши її наступниками, вносили в науку ісвої власні спостереження. Великий інтерес представляють праці таджицькоговченого Абу-Алі Ібн-Сіни (980-1037 рр..), який зібрав у своєму В«КаноніВ»практично всі природничонаукові знання того часу. У наші дні В«КанонВ»Ібн-Сіни (Авіценни в європейській транскрипції) переведений на російську мову. Вньому виявлена ​​маса цінних відомостей про тварин Середньої Азії.
В епоху Відродження(XIII-XVI ст.) Стався культурний переворот у всіх сферах життя ндіяльності людей, чому в чималому ступені сприяло прагнення рядукраїн до розширення ринків. У цей період пробуджується інтерес до географічнихпрацям минулого. Італієць Марко Поло, учинив подорож в Монгольськеханство через територію сучасної Середньої Азії, залишив у спадщину опистих народів і країн, які йому довелося відвідати за 24 роки мандрів(1271-1295). У книзі Марко Поло також міститься чимало достовірних відомостей проприроду і тварин Азії.
Необхідно відзначити іросіян землепроходцев. Їм ми зобов'язані першими знаннями про тваринний світ Сибіру,головним чином про хутрових звірів. Зараз ми судимо про колишню поширенні соболяпо В«відпискиВ» так званих службових людей. Перші відомості про фауну Байкалу, вЗокрема про нерпа, доставив Василь Власьев, а Сава Єсипов призвів цілийсписок сибірських тварин, куди входили олень, лось, козел, лисиця, соболь,росомаха, бобер та ін Після проникнення першовідкривачів на північний схід Сибірубули виявлені моржеві лежбища. У 1665 р. Юрій Селіверстов описав міграцію кети в річці Анадир, причому помітив, що йде з моря на нерест кетагине у верхів'ях річки, а Володимир Атласов зв'язав харчування соболя, лисиці тавидри з достатком кети в річках. Це були справжні фауністичні замітки.Пробув 15 років у Сибіру (1661-1676) Юрій Крижанич написав В«Історію СибіруВ»,де дав характеристику трьом зонам її (В«трьом кліматуВ») - тундри, тайги істепів, описавши клімат, рослинність і тваринний світ кожної з них. Це булаперший біогеографічних робота по Сибіру.
XVII в. для природничихнаук був епохою головним чином описової. Натуралісти збиралифактичний матеріал, колекціонували його і класифікували,удосконалювали методи досліджень. Однак спроб систематизувати дані прогеографічне поширення тварин майже не було.
У 1605 р. Віртсген зробив аналіз фауни Британських островів і європейського континенту, зробившиправильний висновок про тотожність тварин Англії та Північної і Західної Європи.Подібність, як вважав Віртсген, пояснюється недавньою зв'язком цих континентів,датуючи її часом В«після потопуВ». Це цілком наукове судження, виключаючи,звичайно, факт В«потопуВ», в який вірив тоді не тільки Віртсген.
Подібну роботу в 1690г.провів англійський капітан Сімпсон. Він досліджував Фолклендські острови п порівнявпоширених там лисиць з південноамериканськими. Вони виявилися подібними. Сімпсонробить аналогічний попередньому висновок - Фолклендські (Мальвінські) островиз'єднувалися колись з Південною Америкою. Але обидва висновки залишилися в той часпрактично непоміченими. Навіть ще в XVIII в. факти географічногопоширення організмів пояснювалися безглуздими та наївними припущеннями,породженими сліпою вірою в непорушність релігійної догми про створення світу.
Початок XVIII в.ознаменувалося працями декількох наукових експедицій. Особливе місце серед нихзаймає друга камчатська експедиція (1733-1743) Вітуса Берінга. Її учасникГ. Стеллер досліджував фауну і флору Сибіру. Він, зокрема, відкрив і описавморську корову, ссавець сімейства дюгоневих, яка мешкала намілководдях у Командорських островів. С. П. Крашенинников, що також брав участь вцієї експедиції, дав характеристику природи Камчатки, насампе...